Цього тижня сталася подія, яка не піддається жодній логіці й раціональному поясненню. Своєю абсурдністю ця новина навіть затьмарила запуск Верховної Ради. Отже, напередодні річниці помаранчевої революції Сергій Ківалов, головний «підрахуй» (так його називали на Майдані) отримав грамоту... «за вагомий особистий внесок у забезпечення реалізації конституційних виборчих прав громадян України і з нагоди 10-ї річниці створення Центральної виборчої комісії». Більше того, потім прес-служба Ківалова уточнила, що крім грамоти на засіданні комісії йому також вручили і ювілейну медаль.
Узагалі, складається враження, що країну спіткала якась ювілейна пошесть — кожна контора вважає своїм обов’язком із розмахом відзначити ювілей. Хотілося б знати, на які кошти? Чи не на кошти платників податків? І чи є що відзначати? Насправді, всі ці святкування дуже нагадують пісню у фільмі «Собаче серце». Пам’ятаєте геніальну фразу професора Преображенського: «Разруха начинается не в клозетах, а в головах...». Це якраз про наш ЦВК — коли ж займатися реєстром виборців, якщо треба грамоти готувати...
Але повернімося до Ківалова. За ці дні ми не побачили жодної чіткої реакції політикуму. Єдиний, хто висловив свою позицію — це Юлія Тимошенко (її коментар читайте нижче). Що стосується реакції громадськості, то вона, безумовно, є. Щоправда, не всі її можуть так чітко артикулювати, як це зробив наш експерт, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Ігор ЛОСЄВ у коментарі «Дню». Це нагородження він назвав театром абсурду:
— Засновник радянської держави Володимир Лєнін у таких випадках запитував: «Этот человек дурак или провокатор?». У мене також виникає таке питання, тому що якщо Ківалов є зразком дотримання прав громадян у виборчій сфері, то ким же тоді є наш Президент, який прийшов до влади внаслідок саме боротьби з порушенням прав громадян у виборчій сфері? Якщо таких порушень не було, тоді чим був мотивований третій тур виборів? Я не можу зрозуміти: це саме Секретарiат президента рубає під собою гiлку, чи це хтось інший цим займається.
Зрештою, в діяльності нашої влади повинна з’явиться хоч якась внутрішня логіка та здоровий глузд. Скільки ж часу цей абсурдизм триватиме? Ось цей абсурдизм і розхитує нашу державу більше, ніж що-небудь інше. Абсурдизм і безвідповідальність влади.
P.S. До речі, «Наша Україна» вже подала заявку до Київської міськадміністрації на проведення 22 листопада акції на Майдані. Нашоукраїнці запланували молебень, мітинг і святковий концерт та указали в заявці, що виведуть близько 70 тисяч осіб. Може, і нам прийти та принести з собою пару тухлих яєць — треба ж якось донести свою позицію можновладцям і подякувати за все хороше...
ПРЯМА МОВА
Пропонуємо вашій увазі коментар Юлії Тимошенко з приводу нагородження Сергія Ківалова Почесною грамотою Центральної виборчої комісії (byut.com.ua).
«…Таким чином новим Президентом України обрано Януковича Віктора Федоровича».
Ці слова о 18 годині 40 хвилин 24 листопада 2004 року сказала людина, якій учора (15.11.2007) було вручено Почесну грамоту Центральної виборчої комісії. Тобто — Сергій Ківалов. А знаєте за що? За «вагомий внесок у забезпечення реалізації виборчих прав громадян України…» Нагороджено людину, яка стала символом масштабних фальсифікацій, перекручення результатів виборів та нахабної маніпуляції в ході виборів Президента України.
Я розумію, що у нас ще досить жива cтара, випестувана в радянських та компартійних кабінетах традиція нагороджувати до чергового ювілею будь-кого і будь-чим. Але не до такої ж міри! У людей, якi приймають подібні рішення, повинно бути якесь почуття адекватності та сприйняття історії. Чому б тоді, за подібною логікою, не нагородити грамотами всіх, хто брав участь у масштабних фальсифікаціях 2004 року, якщо вже покарати їх не вийшло? Адже вони теж по-своєму «забезпечували реалізацію виборчих прав громадян України»…
Останнім часом український політикум любить поговорити про створення нових політичних традицій, про перехід до чесної політики й відкритих виборів, про незворотність демократичного поступу. Але коли нагороджують почесною грамотою людину, від прізвища якої походить термін «ківаловщина», коли цей термін навіть у іноземній пресі наводять без перекладу як символ абсурду і безпардонних маніпуляцій в ході виборів, у мене з’являються сумніви щодо щирості подібних заяв. Яку традицію ЦВК створив учора, вручивши грамоту, яку за жодних обставин вручати було не можна? Ця традиція слугуватиме чесним виборам? Чи, може, вона стане засторогою для фальсифікацій у майбутньому? Чи буде тепер хтось боятися відповідальності за спотворення результатів усіх наступних виборів?
Уявіть собі ситуацію, коли на наступних парламентських чи президентських виборах до голови виборчої дільниці приходять кремезні «спостерігачі» і наполегливо просять вкинути до скриньки пачку бюлетенів. Чи є мотив у цього голови боятися відповідальності та відмовлятися від пропозиції? Ні, тепер немає. Чого йому боятися, коли сам Ківалов за те ж саме грамоту отримав?
Мені незрозуміло, чому документ про нагородження підписав голова Центральної виборчої комісії, якого було призначено до ЦВК за квотою Президента України. Навіщо і кому був потрібен подібний фарс? Чи, можливо, й справді у нас процесом керує Віктор Янукович, відповідно до заяви Сергія Ківалова від 24 листопада 2004 року? Адже від ушанування Ківалова до визнання Януковича главою держави не так уже й далеко, як, може, здається на перший погляд. Я не перебільшую і не іронізую, я говорю про тенденції. А вони — погані.
Я абсолютно переконана, що які б посади ми не займали і де б ми не були — при владі чи в опозиції, у високому кабінеті чи у відставці, — обов’язково повинна бути та межа (назвіть її моральною, етичною чи якоюсь іншою), яку не можна переступати. Є речі, яких робити не можна. Це речі, не регульовані законами, інструкціями і протоколами. Не можна називати об’єднання з мафією єднанням країни, не можна навіть «в інтересах стабільності» підписувати договори про співпрацю зі злодіями і зрадниками, не можна корумповані зв’язки урядових чиновників з «РосУкрЕнерго» називати державною політикою, не можна нагороджувати за «реалізацію конституційних виборчих прав громадян» того, хто плювати хотів і на ці права, і на самих громадян. Просто — не можна і все!
Що стосується вчорашнього нагородження, то я пропоную виправити цю помилку. Почуття ніяковості голови ЦВК, який скасовує Почесну грамоту Ківалову, непорівнянно з вартістю, яку треба буде сплатити українській демократії, коли нагорода так і не буде скасована.
Окрім того, я гадаю, є речі, явища і події морально-етичного змісту, публічну оцінку яким обов’язково має давати Президент України, незалежно від того, чи прописані такі зобов’язання в Конституції, чи ні.
Я прошу голову ЦВК Володимира Шаповала виправити помилку. Принаймні в спорті такі правила діють. Тому я пропоную скасувати рішення про нагородження Ківалова як такого, що не пройшов допінг-тест на демократію.
Я не буду закривати очі на такі події, які відбулися вчора. Якщо хтось сподівається, що я буду мовчати як риба, чекаючи особистого свята, пов’язаного з формуванням демократичної коаліції і з призначенням нового прем’єр-міністра, то нехай краще не сподівається.
