Адже ж ледь не кожен посадовець, незалежно від рівня (починаючи від найвідоміших столичних, закінчуючи сільськими радами), при будь-якій нагоді надуваючи щоки і намагаючись зробити «розумне обличчя», розповідає про те, як треба допомагати вітчизняним підприємствам. Не виключено, що на першому етапі цієї широкорозрекламованої «справи всіх і кожного» підприємці сподівалися на диво і може навіть вірили, що згодом ситуація виправиться. Але вже не перший рік тривають ці порожні (як виявилося, теревені), а віз «захисту» і нині відомо де.
У першу чергу це стосується крупних заводів і фабрик, які навіть якщо й примудряються якось викручуватися у ситуації перманентної кризи і знаходити ринки збуту, то при нагоді швиденько «стрибають в бартер», а якщо пощастить більше, то й «затіняють» частину прибутків. Винятком можуть вважатися хіба що підприємства переробної і харчової галузі, які подекуди навіть навчилися нарощувати виробництво. Причина може полягати у віковічному потязі наших співвітчизників до споживання їжі, а наситившись у перші роки незалежності України закордонним хламом, що мав би претендувати на звання харчів, наші люди щоразу більше почали довіряти вітчизняним продтоварам.
Одним із таких прикладів може вважатися львівська кондитерська фабрика «Світоч», продукція якої не лише утримує марку першокласних солодощів, а й поступово почала завойовувати навіть закордонні ринки. Попит на цукерки, шоколад, печиво зі Львова стабільний — відповідно працівники підприємства забезпечені роботою, бюджет вчасно отримує гроші. ідилія та й годі.
Та, мабуть, в Україні не буває все так просто. Більше року тому Львовом поповзли чутки про прагнення всесвітньовідомого концерну Nestle купити «Світоч». Говорилося, що швейцарці хотіли б викупити весь завод «на корню», ставити на солодощах, вироблених у Львові, свою «лейбу» тощо. Впродовж всього цього часу президент АТ «Світоч» Андрій Тавпаш як міг, розвіював ці страхи: мовляв, нормально ми працюємо й нікому продаватися не збираємося. Як працівників фабрики, так і пересічних львів’ян ці заяви пана Тавпаша трохи заспокоювали, але тривога залишалася. Врешті сталося.
...Коли на сесії Львівської обласної ради вперше відкритим текстом було сказано, що одним із співвласників «Світоча» стане Nestle, то на Андрія Тавпаша було просто важко дивитися. Голос цього поважного чоловіка тремтів. На мить в сесійному залі запанувала тиша — зрештою більш обізнані депутати і працівники облдержадміністрації, мабуть-таки, знали про це, але саме по собі таке повідомлення справило гнітюче враження.
Як виявилося, після довгого «сватання» швейцарського концерну до львівських кондитерів, сакраментальне «так» для цього солодкого «марьяжу» було сказано на загальних зборах акціонерів «Світоча». Посагом Nestle стануть інвестиції: на першому етапі 20 мільйонів доларів, всього обіцяно — $40 млн. Вже першого року співпраці має бути використано основну частину інвестиції, яку планується використати для модернізації виробництва (що оцінено, як мінімум, у 17 мільйонів доларів). Частина грошей також буде виділена для закупівлі передових технологій, реклами, навчання персоналу і маркетингових досліджень. Взамін швейцарці отримали 32 відстоки акцій «Світоча», залишивши тому право зберегти окрему торгову марку і пообіцявши не скоротити жодного працівника підприємства, принагідно збільшивши персоналу платню.
Це — офіційні дані. є ще й інший момент, так би мовити, емоційний. Пересічні львів’яни у всі розмови про невідворотність співпраці «Світоча» з Nestle вірити аж ніяк не хотіли. Зрештою і не дивно: на загальному тлі агонії місцевих підприємств, торгова марка яких ще кілька років тому високо цінувалася не лише в Союзі, «Світоч» міг однозначно вважатися предметом гордості міста і цілої області. Одним із останніх. Крім зростання обсягів виробництва, створення нових робочих місць в українців поступово відроджувалася гордість за власного товаровиробника. Відтак розпалювалися мрії, що й інші наші підприємства таки зможуть нормально працювати: в даному випадку «Світоч» виконував таку необхідну роль «позитивного прикладу» — мовляв, робіть як ми.
Певний час світочівці пов’язували свої майбутні успіхи з кредитами міжнародних фінансових організацій. У квітні 97-го відбулося офіційне підписання угоди між АТ «Світоч» і європейським банком реконструкції і розвитку. Тоді ЄБРР вперше в Україні надав кредит недержавній структурі — $10 млн. На ці кошти було закуплено технологічні лінії для випуску нових сортів шоколаду, який, слід відзначити, практично відразу сподобався солодкоїжкам. Тоді задоволення читалося не лише на обличчях керівників «Світоча». Представники львівської мерії у думках, напевне, вже прораховували, скільки додаткових коштів надійде від кондитерської фірми до міської казни. Адже ж у 97-му кожна десята гривня у бюджет міста надходила зі «Світоча». За весь минулий рік загалом це підприємство сплатило всіляких податків на суму 60 мільйонів гривень.
Тоді, рік тому, про ніякий поділ пакету акцій з іноземними партнерами ніхто й думати не хотів. Часи, очевидно, змінюються. Сьогодні президент фірми Андрій Тавпаш ситуацію, що виникла, пояснює доцільністю розвитку підприємства не лише за рахунок кредитів, а власне, інвестицій, аби не відкотитися на другі позиції на ринку. У зв’язку з цим приводить приклад польських кондитерських фірм, які без грошових вливань втратили споживачів. Відтак, хочеться вірити, що «Світоч» своїх не втратить ніколи й українці будуть прилучатися до солодкого життя, смакуючи виключно вітчизняні цукерки, шоколад, печиво. Нехай і з швейцарським присмаком.
№199 17.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
