Нагадаємо, в аналітичній записці, підготовленій у квітні 1998 р. групою німецьких консультантів при уряді України, зазначалося, що причиною фінансової кризи (яка почалася ще в жовтні 1997 р.) є не криза в Азії й не політика стабілізації, що проводилася останніми роками, а «припинення структурних реформ і пов’язана з цим втрата довір’я з боку вітчизняних і зарубіжних інвесторів до сталої стабільності національної валюти і сприятливих перспектив економічної політики». (До речі, ще в травні цього року народний депутат Євген Марчук у інтерв’ю «Дню» риторично цікавився: «Чи варто запитувати, чи можливий у нас «болгарський варіант»? Не варто. Він вже у розвитку».)
Деякий час по тому Міністерство економіки України конкретизувало ці висновки, запропонувавши єдиний шлях із глухого кута: «Подолання кризи в окремо взятих сферах: бюджетно-фінансовій, грошово-кредитній або корпоративному секторі стає неможливим; необхідні термінові інституційні перетворення». Серія літніх президентських указів фактично й стала тією негайною реакцією на ситуацію в економіці, що погіршується, яка повинна була послужити сигналом до повернення втраченого довір’я. Однак, як видно, ця реакція все-таки спізнилася. А зараз і зовсім ставиться під сумнів.
Офіційна позиція уряду, що зводиться до тези про російські джерела української кризи, насправді є реанімацією ідей 1997 року, коли обвал фондового ринку пояснювався азіатською кризою. Тоді Національному банку вдалося зупинити паніку, однак немає ніяких гарантій, що цієї осені можна обійтися схожими рецептами. Судячи з усього, справжню битву за довір’я громадян, що розгорнулася минулого тижня, якщо вона й надалі грунтуватиметься на хибних посиланнях, виграно не буде. Чому? Тому що закладені до антикризової програми Кабміну заходи мають локальний і короткотерміновий характер. Тому що недовірливий інвестор чекає серйозного аналізу кризових явищ, а не нарікань на занижену національну самооцінку. Тому, що нинішній склад Кабміну звинувачується у потуранні кризі внаслідок своєї некомпетентності. Нарешті, тому що політична система країни ускладнює ухвалення адекватних кризі рішень. А все це разом наводить на думку, що уряд намагається прикрасити картину, оскільки він остаточно заплутався у своїх оцінках і не знає, що робити з економікою, яка виходить з-під контролю. Тут напрошується запитання, чи не краще сказати правду? А населення, особливо те, в якого є гроші, вже вирішить, знають чи не знають наші проводирі шлях із кризи. Адже правду такого масштабу все одно не затаїш. Та й громадяни більше б хотіли допомогти країні, якби знали, що з ними не лукавлять.
Що ж конкретно робить чи робитиме найближчими днями уряд? Почнемо з того, що тільки минулої суботи виконавчій владі стало ясно, що їй, крім перезрілих внутрішніх проблем, доведеться вирішувати завдання, що імпортуються з Росії. У результаті через кілька днів з’явився перманентно оновлюваний документ, що іменується антикризовою програмою. Остаточний текст документа, ймовірно, обнародують пізніше, а поки що громадськість живиться чутками та заявами чиновників.
Як випливає з коментарів віце-прем’єра Сергія Тигипка, серед основних напрямів антикризових заходів, розроблених робочою групою Кабінету Міністрів і НБУ, — раціоналізація бюджету, в тому числі заходи щодо збільшення доходів бюджету й зменшення витрат, а також поліпшення бюджетного адміністрування. Планується також вжити ряд заходів стосовно експортно-імпортних операцій, покликаних захистити Україну від впливу фінансової кризи в сусідніх країнах. Зокрема, може бути скасовано обмеження на бартерні контракти, скорочено перелік індикативних цін, знято бюрократичні митні бар’єри на шляху експорту. Водночас буде зведено деякі перепони перед імпортерами — такі, наприклад, як скасування ряду імпортних пільг, скорочення переліку товарів критичного імпорту, введення додаткових митних зборів і підвищення акцизів (обговорюється можливість введення 3-відсоткового мита у відповідь на російський імпорт).
Приємно відзначити, що розробники антикризової програми дійшли висновку про неможливість нормалізувати економічну ситуацію без ослаблення податкового тиску на виробників, що є фундаментальною умовою оздоровлення економіки. Правда, поки що невідомо, чим буде компенсовано послаблення, тому що простою зміною ставки податку справа явно не закінчиться. Позитивним моментом антикризової програми також можна назвати наміри влади скасувати черговість платежів і картотеки № 2, спрощення порядку продажу товарних запасів підприємств. Із заходів пожежного характеру слід зазначити абсолютно всі рішення Нацбанку протягом останніх трьох тижнів. Їхнім реальним результатом стало зниження попиту на долари й подорожчання національної валюти. Разом з тим окреслилася стала тенденція до формування кількох валютних курсів, викликаних неможливістю придбання доларів на офіційному ринку. На чорному ринку ціна гривні коливається у межах 3,0—3,8 грн. за $1.
Якщо казати про чутки, то тут найбільш обговорюваними темами є грядущий контроль за цінами на найважливіші продукти харчування й бензин, індексація зарплат і пенсій та додаткова емісія, що покриває непередбачені витрати, а також часткове повернення доларових розрахунків у готівковий обіг. Проте останній сюжет поки що не підтверджується Нацбанком. Крім того громадяни активно обговорюють доларовий дефіцит, що посилився минулого тижня. Цілком ймовірно, вже забутий страх за накопичені заощадження може підштовхнути їх до небажаних для влади кроків. Унаслідок цього неконкурентні на сьогодні імпортні товари, що дорого коштують, цілком можуть стати предметом підвищеного попиту. Про реальність такої перспективи говорить і помітний відтік коштів з банківських депозитів, що розпочався 27 серпня. Якщо ставки на вклади населення, що повсюдно підвищуються, не зупинять громадян, тоді гривнева маса, обминаючи закриті обмінні пункти, вихлюпнеться на товарний ринок.
Власне, так ми повернулися до того, з чого починали: вірити чи не вірити...
№174 12.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
Нагадаємо, в аналітичній записці, підготовленій у квітні 1998 р. групою німецьких консультантів при уряді України, зазначалося, що причиною фінансової кризи (яка почалася ще в жовтні 1997 р.) є не криза в Азії й не політика стабілізації, що проводилася останніми роками, а «припинення структурних реформ і пов’язана з цим втрата довір’я з боку вітчизняних і зарубіжних інвесторів до сталої стабільності національної валюти і сприятливих перспектив економічної політики». (До речі, ще в травні цього року народний депутат Євген Марчук у інтерв’ю «Дню» риторично цікавився: «Чи варто запитувати, чи можливий у нас «болгарський варіант»? Не варто. Він вже у розвитку».)
Деякий час по тому Міністерство економіки України конкретизувало ці висновки, запропонувавши єдиний шлях із глухого кута: «Подолання кризи в окремо взятих сферах: бюджетно-фінансовій, грошово-кредитній або корпоративному секторі стає неможливим; необхідні термінові інституційні перетворення». Серія літніх президентських указів фактично й стала тією негайною реакцією на ситуацію в економіці, що погіршується, яка повинна була послужити сигналом до повернення втраченого довір’я. Однак, як видно, ця реакція все-таки спізнилася. А зараз і зовсім ставиться під сумнів.
Офіційна позиція уряду, що зводиться до тези про російські джерела української кризи, насправді є реанімацією ідей 1997 року, коли обвал фондового ринку пояснювався азіатською кризою. Тоді Національному банку вдалося зупинити паніку, однак немає ніяких гарантій, що цієї осені можна обійтися схожими рецептами. Судячи з усього, справжню битву за довір’я громадян, що розгорнулася минулого тижня, якщо вона й надалі грунтуватиметься на хибних посиланнях, виграно не буде. Чому? Тому що закладені до антикризової програми Кабміну заходи мають локальний і короткотерміновий характер. Тому що недовірливий інвестор чекає серйозного аналізу кризових явищ, а не нарікань на занижену національну самооцінку. Тому, що нинішній склад Кабміну звинувачується у потуранні кризі внаслідок своєї некомпетентності. Нарешті, тому що політична система країни ускладнює ухвалення адекватних кризі рішень. А все це разом наводить на думку, що уряд намагається прикрасити картину, оскільки він остаточно заплутався у своїх оцінках і не знає, що робити з економікою, яка виходить з-під контролю. Тут напрошується запитання, чи не краще сказати правду? А населення, особливо те, в якого є гроші, вже вирішить, знають чи не знають наші проводирі шлях із кризи. Адже правду такого масштабу все одно не затаїш. Та й громадяни більше б хотіли допомогти країні, якби знали, що з ними не лукавлять.
Що ж конкретно робить чи робитиме найближчими днями уряд? Почнемо з того, що тільки минулої суботи виконавчій владі стало ясно, що їй, крім перезрілих внутрішніх проблем, доведеться вирішувати завдання, що імпортуються з Росії. У результаті через кілька днів з’явився перманентно оновлюваний документ, що іменується антикризовою програмою. Остаточний текст документа, ймовірно, обнародують пізніше, а поки що громадськість живиться чутками та заявами чиновників.
Як випливає з коментарів віце-прем’єра Сергія Тигипка, серед основних напрямів антикризових заходів, розроблених робочою групою Кабінету Міністрів і НБУ, — раціоналізація бюджету, в тому числі заходи щодо збільшення доходів бюджету й зменшення витрат, а також поліпшення бюджетного адміністрування. Планується також вжити ряд заходів стосовно експортно-імпортних операцій, покликаних захистити Україну від впливу фінансової кризи в сусідніх країнах. Зокрема, може бути скасовано обмеження на бартерні контракти, скорочено перелік індикативних цін, знято бюрократичні митні бар’єри на шляху експорту. Водночас буде зведено деякі перепони перед імпортерами — такі, наприклад, як скасування ряду імпортних пільг, скорочення переліку товарів критичного імпорту, введення додаткових митних зборів і підвищення акцизів (обговорюється можливість введення 3-відсоткового мита у відповідь на російський імпорт).
Приємно відзначити, що розробники антикризової програми дійшли висновку про неможливість нормалізувати економічну ситуацію без ослаблення податкового тиску на виробників, що є фундаментальною умовою оздоровлення економіки. Правда, поки що невідомо, чим буде компенсовано послаблення, тому що простою зміною ставки податку справа явно не закінчиться. Позитивним моментом антикризової програми також можна назвати наміри влади скасувати черговість платежів і картотеки № 2, спрощення порядку продажу товарних запасів підприємств. Із заходів пожежного характеру слід зазначити абсолютно всі рішення Нацбанку протягом останніх трьох тижнів. Їхнім реальним результатом стало зниження попиту на долари й подорожчання національної валюти. Разом з тим окреслилася стала тенденція до формування кількох валютних курсів, викликаних неможливістю придбання доларів на офіційному ринку. На чорному ринку ціна гривні коливається у межах 3,0—3,8 грн. за $1.
Якщо казати про чутки, то тут найбільш обговорюваними темами є грядущий контроль за цінами на найважливіші продукти харчування й бензин, індексація зарплат і пенсій та додаткова емісія, що покриває непередбачені витрати, а також часткове повернення доларових розрахунків у готівковий обіг. Проте останній сюжет поки що не підтверджується Нацбанком. Крім того громадяни активно обговорюють доларовий дефіцит, що посилився минулого тижня. Цілком ймовірно, вже забутий страх за накопичені заощадження може підштовхнути їх до небажаних для влади кроків. Унаслідок цього неконкурентні на сьогодні імпортні товари, що дорого коштують, цілком можуть стати предметом підвищеного попиту. Про реальність такої перспективи говорить і помітний відтік коштів з банківських депозитів, що розпочався 27 серпня. Якщо ставки на вклади населення, що повсюдно підвищуються, не зупинять громадян, тоді гривнева маса, обминаючи закриті обмінні пункти, вихлюпнеться на товарний ринок.
Власне, так ми повернулися до того, з чого починали: вірити чи не вірити...
№174 12.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
