Сьогодні, можливо, відбудеться закрите засідання парламенту, робота якого блокувалася весь попередній пленарний тиждень. За закритими дверима депутатам пропонується, за словами спікера Володимира Литвина, «прозоро і відкрито, дивлячись один одному в очі», обговорити як резонансні події в Донецьку зокрема, так і перспективи вітчизняного парламентаризму в цілому. А в неділю «нашоукраїнцям» знову влаштували «теплу» зустріч — цього разу в Сумах. Сценарій схожий: знову блоку не надали приміщення для проведення форуму демсил, тому захід пройшов на площі Незалежності. Були і молоді люди, які запалювали петарди, кидали у представників «Нашої України» яйцями, били скло автобусів, розповсюджували листівки тощо. «Нашоукраїнців» здивувала, мабуть, лише позиція сумських комуністів, які, за свідченнями очевидців та міліціонерів, у стані алкогольного сп’яніння виготовляли в партійному штабі плакати антиющенківського змісту... Утім, подібні «прикрощі», вочевидь, не псують добрих стосунків лідера «НУ» та окремих яскравих представників когорти донецьких політиків. Принаймні Віктор Ющенко і до шахтарської столиці літав привітати Юхима Звягільського з ювілеєм, і в парламенті завжди демонструє колезі свою приязність...
Події минулої п’ятниці в Донецьку здебільшого оцінюють з погляду боротьби донецької групи проти «Нашої України». Так, методи, яких ужили в Донецьку, важко назвати парламентськими. І результат п’яного бешкету в центрі шахтарської столиці аж ніяк не можна назвати результатом реалізації якоїсь осмисленої технології — вона вдарила і по Ющенку, і по Януковичу, і по всій Україні (про що організатори, звичайно ж, не думали).
Проте варто подивитися на ситуацію з іншого погляду — того, як діяла «Наша Україна» та В. Ющенко. Коли автор дізнався про події в Донецьку, першою думкою було: «Треба ж було домовитися з Ахметовим!» Справді, ну чому б Ющенку заздалегідь не домовитися з силою, яка вважає себе (до речі, небезпідставно) «господарем регіону»?
Абсолютно не виключено, що в цьому випадку з’їзд пройшов би без ексцесів. Ні, звісно, палац пікетували б представники «Слов’янської партії» та КПУ (з традиційними вимогами припинення «геноциду великоруського народу»). Але — не більше того. Навряд чи це б перешкодило проведенню з’їзду.
Але Ющенко ні до кого не звернувся. Можна, звичайно, сказати, що це — неправильно, недемократично. Справді, чому це лідер загальнонаціонального політичного об’єднання, реальний претендент на пост президента має просити в бізнесмена (хай і найбагатшого в країні) дозволу відвідати один із регіонів цієї країни?
Але проблема полягає в тому, що «нашоукраїнці» не могли не розуміти, що приїзд «без узгодження» місцева еліта сприйме як провокацію. І нічого не зробили для того, щоб цей приїзд сприйняли інакше. В американців існує прислів’я: якщо тварина має вигляд собаки, гавкає як собака та кусається як собака, то це і є собака.
Образа прихильників Ющенка на «неправильні» дії місцевої влади виглядає дивно й з іншого погляду. Ще зовсім недавно В. Ющенко у Львові у відповідь на скарги лідера місцевих есдеків І. Шурми щодо того, що йому не дають говорити, відповів у тому сенсі, що люди йому не підкоряються. Проте опинившись у ситуації, дуже схожій на ту, яку пережив Шурма, він свою думку радикально змінив. У витівках демонстрантів виявилися винними губернатор Близнюк і його апарат. Чому?
Не хотілося б, щоб слова автора було сприйнято як захист ініціаторів антиющенківських акцій у Донецьку. Але важко не зауважити, що там «Наша Україна» зіткнулася з методами, які вона же «обкатала» у Києві та Львові. Чому ми повинні вважати, що безчинство в центрі Донецька чимось краще за безчинство в центрі Львова? Що зірвати комуністичну демонстрацію у Львові — добре, а зірвати «нашоукраїнський» з’їзд у Донецьку — погано? Що захоплення палацу «Юність» чимось радикально відрізняється від захоплення будівлі Адміністрації Президента або студії Національного телебачення?
До речі, про захоплення і блокування. Пригадавши, як депутати вдиралися до палацу «Юність» та будівлі ОДА, виникає запитання: а чому, власне, в Донецьку мали вірити, що, спокійно провівши з’їзд, «нашоукраїнці» не розпочнуть штурм ОДА або не вимагатимуть негайного прямого ефіру на ТРК «Україна»? Втім, пригадаймо, чим зайнялися депутати, повернувшись із Донецька до Києва. Саме так: почали блокувати засідання Верховної Ради. Така от логіка: блокувати ВР нам можна, а їм блокувати наш з’їзд — ні! То навіщо після цього говорити, що тільки влада розколює країну? Опозиція тут від влади аж ніяк не відстає…
Віктора Януковича вже засудили за його публічний виступ. Щоправда, схоже, проблема в тому, що він чітко дав зрозуміти: події в Донецьку — місцева ініціатива, а зовсім не злих соціал-демократів з АП. Так чи інакше, але він висловив слушну думку — а температуру поміряли?
Усі знають, що таке Донецька область. Це та область, де блок В. Ющенка «Наша Україна» отримав на останніх виборах 3% голосів. Цей той регіон, де соціологічні дослідження регулярно показують високий рівень бажання відродити хоч якийсь союз, надати російській мові статус державної і взагалі — фронду до української держави. Це регіон, де державу небезпідставно не люблять, оскільки вона нічого не дала області, крім бандитизму й безробіття. Можна, звичайно, сказати, що в усьому цьому винен правлячий антинародний режим. Проте, коли його (режим) у цьому звинувачують, виникає запитання — а де, власне, була на цей час опозиція?
Якщо все це пам’ятаємо ми, то чому цього не пам’ятали організатори з’їзду «Нашої України»? Так, демонстрантів потрібно було зірвати з місць навчання й роботи, всучити їм транспаранти та гасла, напоїти дармовою горілкою. Але ті речі, які вони говорили в ефірі ТРК «Україна», — це не від влади, це — від душі. Хочемо ми того чи ні, але це реальне ставлення частини населення Донбасу (і думається — немалої частини) до Ющенка та до «Нашої України». Лідери блоку не могли не розуміти, що таке ставлення буде. І що навіть за умови спокійного проведення з’їзду до кожного делегата не заважало б приставити охоронця. І знову — повертаймося до нашої непізнаної тварини…
Отже, підіб’ємо підсумки. Факт залишається фактом: організатори з’їзду свідомо йшли на конфлікт. Швидше за все, конфлікту можна було б уникнути, але для цього було зроблено, скажiмо прямо, замало. Очевидне й те, для чого це було зроблено:
— «Наша Україна» примусила говорити про себе (однаково, ЩО про тебе кажуть, важливо, що ПРО ТЕБЕ кажуть);
— Ющенко побачив, що в Україні є не тільки ті виборці, які готові цілувати йому руки;
— вдалося показати, як «Наша Україна» героїчно протистоїть «антинародному режиму»;
— іноземним дипломатам наочно показали стан справ із демократією в Україні;
— було завдано певної шкоди іміджу В. Януковича як претендента на пост президента (це, щоправда, швидше за все, не планували).
Усе це, звісно, добре, але чи варто задля таких цілей загострювати і без того неприємний міжрегіональний (а частково — і міжнаціональний) конфлікт? Відверто скажу — я не маю відповіді на це запитання. Зате точно знаю, якщо Ющенко скаже «так», то це означатиме щонайменше «холодний» конфлiкт між регiонами.
