Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Наша Україна»: початок шляху чи консервація вибухонебезпечних амбіцій?

23 січня, 2002 - 00:00

Міжпартійний з’їзд блоку екс-прем’єра Віктора Ющенка «Наша Україна» (НУ) вустами лідера і багатьох виступаючих однозначно оголосив день форуму «днем народження політичної сили, яка зробить Україну українською». Проте ці амбіційні плани можуть і не здійснитися через суто внутрішні причини, які чітко виявилися на цьому з’їзді.

У роботі заходу можна чiтко виділити дві прямо протилежні тенденції, що відображають істотну різницю між прекрасною ідеєю об’єднання всіх демократично і патріотично налаштованих сил та конкретними носіями і виконавцями задуманого.

З одного боку, найголовнішим словом на з’їзді НУ знову було слово «консолідація». Його на різні лади повторювали і до консолідації закликали практично всі оратори. І таке міжпартійне злиття дійсно існує в середовищі учасників блоку. Про об’єднання в єдину структуру кажуть дві рухівські партії: Геннадія Удовенка і Юрія Костенка. До створення на базі НУ спочатку єдиної фракції у парламенті, потім — і єдиної демократичної партії закликає партія «Реформи і порядок» (ПРП). На самому з’їзді, підтверджуючи готовність до злиття, лідер засновника блоку, Молодіжної партії України (МПУ), Юрій Павленко демонстративно передав Ющенку «в оперативне управління» статут і програму своєї партії.

З’їзд визначився і з непоганою теоретичною базою для об’єднання. Прийнята з’їздом передвиборна програма блоку — це досить органічне поєднання соціал-демократичних, націонал-патріотичних, ліберальних і християнсько-демократичних ідей, які проголошують головним пріоритетом діяльності блоку інтереси простої людини. Задовольняти їх покликані, згідно з програмою, економіка країни, її внутрішня і зовнішня політика, самі принципи побудови держави і взаємовідносин між владою і народом. І головним принципом складання виборчого списку блоку, за словами Ющенка, стало занесення до його прохідної частини (за оцінками багатьох, це максимум 25—30 чоловік) саме носіїв чотирьох головних ідеологічних «китів», позначених вище.

Проте, з другого боку, саме ситуація зі складанням і затвердженням на з’їзді виборчого списку наочно показала, хто конкретно буде виконувати і втілювати в життя поставлені «високі завдання». До згаданого списку потрапили практично всі, хто цього бажав, iз відомих у цьому політичному таборі діячів, але ось його прохідну частину фактично склали або лідери партій і партійні функціонери, або близькі до Ющенка і партбосів особи, або «потрібні люди» з числа спонсорів. Тільки у першій тридцятці блоку останніх набралося 7—8 чоловік. Зате у ній не знайшлося місця навіть лідерам тих 10-и партій, які офіційно створили блок. Не кажучи вже про лідерів чи навіть представників тих партій і громадських організацій, які підписали угоди з блоком про підтримку на виборах і яким Ющенко, з його слів, «вдячний за таку формальну підтримку». А лідер Республіканської християнської партії (РХП), один із засновників у 1988 році ще «канонічного» Руху і, за визначенням Ющенка, носій християнсько-демократичних цінностей Микола Поровський узагалі виявився наприкінці першої сотні списку.

Список, очевидно, складався так складно і хаотично, що у першому його варіанті взагалі були відверті непорозуміння: перший Головнокомандуючий ВМС України, депутат парламенту Борис Кожин стояв одночасно під номерами 81 і 108. А багато інших діячів виявили свої прізвища не під тими номерами, домовленість про які була досягнута напередодні. Навіть у першій десятці вже на з’їзді сталися серйозні й символічні зміни. «Номер 11», екс-міністр екології і заступник голови Українського Народного Руху (УНР) Іван Заєць, який був особливо помітний у публічних возвеличеннях особисто «останньої надії української демократії», різко пішов угору і змінив на восьмому місці 80-літню Славу Стецько, лідера партії Конгрес українських націоналістів (КУН). Відзначився Ющенко і «братською любов’ю». За прикладом глави президентської Адміністрації Володимира Литвина чи олігарха Ігоря Бакая, який допомагає рідним братам зайняти теплі місця або у структурах виконавчої влади, або у майбутньому парламенті, лідер НУ під номером 45 заніс до списку брата — Петра Ющенка.

Іншими словами, процес складання списку де-факто підтвердив побоювання критиків, які стверджували, що блок НУ стане «спільною братською могилою» для всіх, хто об’єднається під знаменами Ющенка. Однозначно «пролітаючи» практично по усіх мажоритарних округах, позбавлені адмінресурсу лідери проющенківських партій та їхнi регіональні лідери однозначно не потрапляють до парламенту. А їхнi партії, отже, позбавляються можливості створити власні фракції у парламенті, які є не тільки вищою формою партійного представництва в органах влади, але й такими проголошені у партійних статутах. Цим партіям не залишається нічого іншого як і в парламенті «тулитися» під дахом НУ навіть у разі відходу її лідера від задекларованих принципів.

Ця обставина, а також нерівномірність у розподілі місць у списку, нервозність, хаотичність і непослідовність під час його складання таять у собі ще один «підводний риф» на шляху «Нашої України» до вершин влади. Це гра нереалізованих амбіцій не тільки регіональних партначальників, які можуть звинуватити вождів у «зраді ідеалів», але й перших «київських» лідерів партій, які «поступилися» Ющенку. Щось подібне, наприклад, вже окреслилося у Народному Русі України (НРУ). Його лідер Геннадій Удовенко, за словами однопартійців, ще учора увечері «по праву Руху» стояв у списку під другим номером, але Ющенко його «вговорив», і Удовенко поступився своїм місцем лідеру Федерації профспілок України Олександру Стояну.

У результаті з’їзд блоку Ющенка, затвердивши список і передвиборну програму, з одного боку, дав можливість офіційно брати участь у передвиборній боротьбі. Але, з другого — законсервував у невизначеному стані амбіції різних політиків. І законсервував назавжди чи на час, покаже тільки результат виборів.

На загальну думку, чим менше блок Ющенка набере голосів, тим сильніше вируватимуть амбіції партійних вождів. І вони навряд чи зможуть пробачити «першому загальнонаціональному лідеру» незначну кількість голосів на виборах — власні партії не дозволять їм це зробити, незважаючи на уявне одностайне схвалення «ідей консолідації». І внаслідок таких настроїв фракція НУ в майбутньому парламенті, якщо таку все ж буде створено, навряд чи стане згуртованою і впливовою силою.

А відверті скептики взагалі прогнозують, що багато «скривджених» почнуть мститися вже на етапі передвиборної боротьби. І, не маючи стимулів, чи (якщо вистачить часу) розбіжаться по інших «блокових квартирах», або будуть абияк працювати на «спільну ідею». Якщо взагалі, простимульовані зі сторони, не почнуть «мститися» і уставляти палиці у колеса всьому блоку та Ющенку особисто.

Однак блок Ющенка отримав путівку в життя. І оскільки будь-який iз позитивних чи негативних сценаріїв його долі можливий, то це вже його проблеми, як уникнути руйнівних тенденцій.

Володимир СКАЧКО, 16 січня 2002, Україна. Ru (www. Ukraine. ru)
Газета: 
Рубрика: