Нещодавно відзначила своє 90-ліття відома громадська діячка, колишня підпільниця, зв’язкова Романа Шухевича, Дарія Гусяк. Про неї знав не дуже багато, мав певне уявлення лише з фільму «Нескорений». Але пощастило побувати на святкуванні 90-літнього ювілею в колі друзів. Згодом ми зустрілися. І це було саме в день проведення «антитерористичної операції» в Києві. Декілька знайомих ветеранів ОУН-УПА, приблизно такого ж віку, в цей час дивилися телевізор і приймали серцеві краплі. Від зустрічі відмовилися, нарікаючи на погане самопочуття. Не дуже вірив, що 90-літня жінка, яка свого часу відсиділа «від дзвінка до дзвінка» 25 років по тюрмах і концтаборах, погодиться на інтерв’ю. Тим паче, що і у неї телевізор працював цілодобово. Але пані Дарія дала зрозуміти, що коли є потреба в зустрічі, то вона готова. Я запитав у Дарії Гусяк, як вона ставиться до багатомісячного протистояння на Майдані. В чому бачить помилки опозиції та мітингувальників? Попри те, що ситуація змінилася, її міркування не втратили актуальності:
— Щоб братися за таку радикальну справу, треба мати якісь основи, міцне підгрунтя. Було б добре поєднати масові протести мітингувальників з роботою у Верховній Раді. Потрібна взаємна підтримка. А так... І сам Майдан нічого зробити не може, і опозиція також. Немає механізму об’єднання. І, як ми бачимо, дисципліна також недостатня. Можливості тиску на владу у нас не дуже великі, немає більшості у Верховній Раді. Ситуація надзвичайно складна, але водночас треба працювати над тим, щоб в усіх регіонах були люди, готові захищати Майдан. Важливо всім вийти з протестами — чи на свій, місцевий, чи на київський, але ніяк не можна бути байдужими до того, що відбувається в країні.
— А що робити в умовах Донецької чи Луганської області? Адже там жорстоко придушують будь-які спроби підтримки Майдану?
— Я розумію, що там надзвичайно важко — тітушки, міліція і навіть просто дезінформовані місцеві люди, які зовсім не розбираються у подіях, але шовіністично і агресивно настроєні. Треба всіляко допомагати нашим патріотам у цих регіонах, не можна залишати їх наодинці з бандитською владою. І згортати там роботу не можна. Прості, знедолені люди Донбасу, якщо повірять вам, то змінять свої погляди. Нещодавно я спілкувалася на цю тему з цікавою людиною, адвокатом, який мене провідує інколи. Він не втрачає свого оптимізму щодо Південного Сходу, був там ще під час виборів 2004 року, багато спілкувався з людьми і розуміє, що не все так безнадійно. Але не можна ображати цих людей, називаючи їх зрадниками, запроданцями, рабами Москви — як це люблять робити деякі наші радикали. Тільки щирі, довірливі розмови.
— Дехто з політиків і журналістів каже, що революція може реально перемогти на Заході і в Центрі, але, мабуть, українцям доведеться розпрощатися з проросійським Південним Сходом. Як ви до цього ставитеся?
— Цього не можна робити. Треба враховувати, що Схід інший, але в жодному разі не погоджуватися на розчленування України. Ми боролися за соборну Україну навіть тоді, коли її було розділено між різними державами. Тепер тим паче не можна допустити розколу. Краще діяти повільно, виважено, але щомиті пам’ятати, що соборність є надзвичайно великою цінністю. Все ж думаю, що розколу не станеться.
— Ви добре пам’ятаєте боротьбу УПА і українського підпілля в 40—50-ті роки минулого століття. І ось тепер, я бачу, безперервно дивитеся репортаж з київського Майдану. Що знаходите спільного і що відмінного між цими віхами боротьби?
— Нинішній Майдан дуже виріс порівняно з помаранчевим Майданом 2004 року. Він став більш зрілим. Але все одно він ще не досяг того рівня, який свого часу осягнула УПА. Щоб посилати хлопців на боротьбу за незалежну Україну, їх з дитинства треба виховувати. Наші побратими з молоком матері всотували любов до України. Нинішні ж учасники євромайданів такого глибокого патріотичного виховання не отримали. І їх не можна в цьому звинувачувати... Звичайно, вони поступово стають патріотами, швидко вчаться, але й помилок встигають багато наробити. Я переконана, що Роман Шухевич не схвалив би зайвих погромів і зайвих пожеж. Звичайно, при штурмах всяке буває, але треба намагатися мінімізувати збитки. Жодної, без потреби вибитої, шибки не повинно бути, жодної спаленої автівки. Наш провідник був дуже вихованою, інтелігентною людиною, і це накладало відбиток на весь наш повстанський рух. Якось, коли мене було вже заарештовано, мені в камеру підсунули записку, написану нібито самим Романом Шухевичем. Мовляв, не впирайся, бо нема вже потреби, все пропало. Але я відразу зрозуміла, що це провокація. І знаєте по чому? Ні, не по почерку, бо я його й не знала добре, адже інформацію передавала переважно усно. А по звертанню на «ти». Цього провідник ніколи не дозволяв собі по відношенню навіть до хлопців — стрільців з УПА, не кажучи вже про жінок. Це красномовно свідчить про інтелігентність Романа Шухевича. Хіба її можна порівнювати з культурним рівнем тодішніх енкаведистів чи партійних працівників? Наш провідник був справжнім європейцем.
Деякі патріотичні організації, зокрема «Свобода», намагаються наслідувати оунівців 30-х років. Щось у них виходить, щось ні. Але тоді була інша ситуація. Була Польща, були гонорові пани... А тепер маємо владу бандитів. І головний бандит взагалі не розуміє людської мови. Тому важко щось порівнювати. Добре вже те, що українці довели: вони готові до героїчного спротиву, серед них багато безстрашних людей.
