Кожен політик формує свій стиль спілкування з народом. Знаючи його характер і звички, підлеглі формують довкола нього необхідне інформаційне поле, яке має підтверджувати як думку лідера про народ, так і демонструвати народові необхідний образ лідера. 25 лютого наш Президент почув ті запитання, які мав почути, і дав відповіді на них у силу своєї компетенції і бачення світу. Вийшло похмуро й сіро, хоча й без особливих сенсацій чи словесних ляпів, на які вже так звикли очікувати від глави держави.
Якщо так піде й далі, то подібні щорічні ток-шоу Януковича можуть перетворитися на одноманітні сеанси психотерапії для тих, хто вагається, і «переконання переконаних». Словом, в шоу для «своїх», у шоу заради шоу, причому з рейтингом, що неухильно знижується. Ті, для кого Янукович не є «їхнім» Президентом, слухати його не будуть зовсім. Розчаровані, не знайшовши відповідей на питання, що хвилюють, облишать спроби достукатися до Президента. В результаті глава держави виступатиме лише перед ядром своїх залицяльників. Така ситуації ближче до виборів може взагалі закінчиться фарсом у стилі «висловлення ентузіазму вождеві». Причому — більше за ініціативи відповідальних за ефір чиновників, ніж самого Президента, який, можливо, й не проти дізнатися, що там насправді думає народ.
До студії не пустили особливо багато журналістів, відібравши лише найлояльніших. У тій таки Росії журналістів у студії, звідки виголошують промови президенти, збирають у набагато більшій кількості й дозволяють їм іноді ставити деякі гострі запитання. У нас же була явно зроблена ставка на принцип «як би чого не сталося».
В результаті роботи «перестрашених» чиновників (як висловилася Ганна Герман), у Президента багато про що не запитали — і багато чого від нього не почули. Не почули звіту щодо роботи за рік. Не почули, як прожити на 800 гривень у місяць. У проблемах України та українців винними виявилися всі, хто завгодно — попередня влада, світова кон’юнктура, недбалі виконавці, підкупні журналісти. Запитання про Табачника, наприклад, в ефірі не прозвучало. Натомість запитання про розділення країни й про російську мову прозвучали. І у зв’язку з цим потрібно відзначити дві цікаві деталі.
Обидва запитання — про розділення/федералізацію України та статус російської мови — прозвучали саме в максимально вигідному ключі для того, хто відповідав. Про розділення країни запитали не на сході, а на заході — у Львові. Цим наголошувалося на тому, що, якщо хтось і хоче відділення в нинішніх умовах, то це Галичина. І запитав про це підозріло схожий на представника якихось органів чоловік у чорних окулярах. Можливо, для того, щоб його не поставив який-небудь «свободівець», який міг, заради піару, запитати першу особу в більш драматичному ключі.
Запитання ж про російську мову також було цікаво сплановане. Поставила його дівчина з Одеси. Зазначимо, не з Криму чи Донбасу, не з Харкова, а саме з Одеси — міста, яке нині стає одним із центрів боротьби за «права російськомовного населення». Не виключено, що саме в Південній Пальмірі зараз можуть почати «випікати» політпроект, покликаний спрямувати в контрольоване русло завзяті проросійські настрої тієї частини минулих виборців ПР, які вже не вірять Партії регіонів і Президентові. Цим людям потрібно було отримати чіткий меседж від глави держави: російської мови як державної, найближчим часом, не буде. Як мінімум, до виборів нового парламенту або, ще краще, до 2015 року. Або ж взагалі не буде. Меседж, достатній для того, щоб, по-перше, чітко окреслити нинішню позицію Президента щодо цього питання, і, по-друге, отримати привід для єднання під новими прапорами «крайніх федералістів-русофілів», якщо росту таких настроїв все одно не уникнути.
Отже, єдиною сенсацією від Януковича під час його спілкування з народом можна вважати саме відповідь на запитання про російську мову. І коли він в кінці відповіді заспівав пісню про те, що «любимый город может спать спокойно», стало чомусь смішно. Важко сказати, чи була це імпровізація глави держави, чи заздалегідь спланована акція. Чомусь думається, що друге. Проте «розцвітити» таким чином «Розмову з країною», зробити її душевнішою, показати «Президента з людським обличчям» не дуже вдалося. Ну, заспівав наш глава держави. Ну, розповів також, як він грає в теніс і травмував коліно. Але все одно не асоціюється якось у масовій свідомості Янукович зі спортом. Але саму спробу організаторів шоу показати Президента з «приватного» боку треба визнати закономірною — врешті-решт такі закони цього тележанру.
Необхідно було, щоб у «Розмові» прозвучали запитання про Сталіна й Бандеру, а також про Голодомор. Якби їх не було, програма б піддалася справедливій критиці за замовчування наболілих гуманітарно-історичних тем. І відповіді Президента явно були сплановані так, щоб не виходити за рамки вже сказаного ним раніше. У результаті Сталін, прогнозовано, виявився «нехорошою людиною», Голодомор було названо трагедією всіх народів СРСР, а не лише українців, Шухевича й Бандеру — героями, які роз’єднують країну, хоча їх і не заборонено поважати. Але при цьому про долю заарештованих за руйнування пам’ятника цьому ж самому Сталіну — ні слова. Та пропусти це питання в ефір — що ще можна було б почути у відповідь, як не чергове повторення постулату про те, що Президент не впливає на судову систему. Адже на запитання про справи проти «опозиціонерів-корупціонерів» Янукович відповів саме так.
Зрозуміло, що по-іншому відповісти він не міг. Адже і Захід почув від нього з приводу брюссельської поїздки Тимошенко, що Президент ніяк не може вплинути на рішення слідчого. Мабуть, це запитання — про вплив Президента на суди — можна вважати лідером по недовірі в громадян. Про незалежність нашої судової системи ілюзій в українців немає. Просто одні вважають, що так і треба, і «помаранчеві» злочинці» мають бути покарані, а інші звинувачують владу в подвійних стандартах і цинічній брехні. При цьому Президент говорить формально правильні речі, до яких не можна причепитися.
Щодо суто радянських перегинів у вигляді виступу буковинського архімандрита Лонгіна (який, зрозуміло, належить до Московського патріархату) з показовими піснями (на честь Президента) опікуваних ним дітей, так само, як і вірнопідданий виступ жителів Єнакієвого, то ці ходи слід визнати невдалими й непотрібними. Вони викликають роздратування практично в усіх. Зрозуміло, що для Єнакієвого він був і буде найвидатнішим уродженцем, але питання, які звучали на адресу Президента — це ж не найважливіше, що турбує мешканців Єнакієве. Отець Лонгін, безумовно, заслуговує на повагу, але очевидним є те, що використання дітей для осанни Януковичу недоречно (це політична реклама), і за версту дихає неприкритим підлабузництвом.
Думається, що сам Президент прекрасно знає ціну подібним проявам «народної любові». Можливо, він сприймає такі речі як належне, і вони тішать його самолюбство, але чомусь формується стійке враження, що він, все розуміючи, грає в заздалегідь погоджену з ним же гру. Гру, в якій його роль — «батька нації», який у ручному режимі керує всіма проблемами країни, так само умовна, як і роль «пасивного прохача», відведена народові. У цій п’єсі народ, нарікаючи на тимчасові труднощі й недбалих слуг державних, проте, стабільно й незмінно сподівається на «батька нації», а той у відповідь роздає обіцянки, демонструє монарший гнів, обіцяє розібратися і просить ще більше затягнути паски. Загалом, виступає в своєму улюбленому амплуа суворого, але справедливого начальника. І народ перед ним постає таким, яким він хоче його бачити.
Віднині кожен такий ефір прогнозовано буде черговим криком народу до свого «головного начальника»: «дайте грошей!», «допоможіть!», «приїдьте!», «покарайте!», «розсудіть!». Ці звернення — апогей патерналістських очікувань, цілком природних для широких мас українців, а особливо — з базових областей ПР, де віра в добру волю Януковича все ще дуже сильна. З іншого боку — це спроба народу використовувати главу держави у власних цілях як останню інстанцію проти байдужості й тиску місцевих чиновників. І Президент із задоволенням грає цю роль, не помічаючи, що цим риє могилу для свого рейтингу, стаючи відповідальним за все — за гречку й тарифи, школи й дороги, за кожен ЖЕК і кожного бюрократа. Адже якщо в країні залишається один «головний», то до нього й стікаються всі питання. Але чим менше в головного можливостей їх вирішити, чим менше можливостей «почути кожного», тим сильніше зростатиме недовіра до нього особисто. І тоді, навіть якщо організатори якого-небудь з наступних шоу спланують звільнення в прямому ефірі всього Кабміну, від особистої відповідальності за «покращення життя щодня» главу держави такий крок уже не врятує.
І, нарешті, декілька слів на захист Президента від надмірних нападок та дошкульності деяких критиків. Ті, хто радісно приготувався записувати рекордну кількість мовних ляпів від Януковича, явно були розчарованими. Президент не сказав нічого в стилі «Анни Ахметової». Що само по собі — вже велике для нього досягнення. Адже він, напевно, розуміє, що робить багато мовних помилок, і, мабуть, хвилюється через це. Отже, рішення спілкуватися з народом, нехай навіть за допомогою заготовок, але все ж таки в прямому ефірі та з неабиякою долею імпровізації, можна вважати його особистим досягненням. Те ж саме можна сказати й відносно критики української мови, якою спілкується Президент. Мовляв, у ній багато русизмів. Порівняно з Азаровим, Могильовом або Близнюком глава держави зараз — реально двомовна людина. Він став білінгвом у немолодому вже віці, з повною відповідальністю і ретельністю вивчивши (і непогано вивчивши) мову, яка йому була, м’яко кажучи, не рідною. Чекати від Януковича філологічної чистоти української мови безглуздо. Адже далеко не всі з нас говорять правильною українською мовою. У побуті, на жаль, переважає суржик. І тому українська мова Януковича має викликати повагу, а не сміх — людина старається, і у нього виходить цілком непогано.
А ось чесної розмови з країною все ж таки не вийшло. З вини всіх сторін — Президента, організаторів ефіру і тих, хто ставив запитання. Всі зіграли в гру, і зіграли настільки, наскільки приймали свої ролі. В якому форматі проходитимуть подібні постановочні шоу далі, чи будуть у наступних «Розмовах» справжні сенсації і відкриття, чи зможемо ми побачити Президента, який не грає роль, і чи дадуть нам поставити йому дійсно актуальні запитання — покажуть майбутні ефіри.
РОЗМОВА ЯНУКОВИЧА В ЦИФРАХ
Президент спілкувався з народом чотири години. За цей час йому поставили 39 запитань. При цьому майже 20 тисяч запитань надійшло через інтернет (поставили в ефірі лише два) і близько 30 тисяч — по телефону (було озвучено три). Прямі включення були з 14 регіонів. Частіше запитання ставили чоловіки, ніж жінки. Крім того, свої запитання озвучили шість журналістів — представників телевізійних каналів, які перебували в студії. За підсумками ефіру, Янукович пообіцяв дати п’ять доручень міністрам, владу трьох регіонів попросив звернути увагу на те, про що говорив співрозмовник. Чотири людини запросили Президента в гості.
