«День» продовжує серію публікацій про особливості виборчої кампанії в регіонах. Сьогодні своїми спостереженнями ділиться наш кореспондент із Донецька.
На думку політологів, які досліджують хід передвиборної кампанії 2004 року, все, що сьогодні відбувається в цій сфері, можна порівняти зі справжніми воєнними діями. На щастя, маються на увазі не конкретні бойові сутички, а копітка робота над стратегією й тактикою головної — жовтневої — «битви». Успіх вирішальної «битви», звичайно ж, залежить від результатів попередніх поєдинків, а ті в свою чергу — від головнокомандуючих «арміями», тобто штабів кандидатів на посаду президента. Якщо розглянути конкретну діяльність штабів на території якоїсь однієї області, можна виявити низку цікавих і суперечливих закономірностей. Наприклад, дуже незвичайний процес підготовки до майбутніх виборів у Донецькій області.
Насамперед однією з головних особливостей передвиборної кампанії на Донеччині є те, що вона, як така, там відсутня. Точніше, вона існує лише в деяких своїх виявах, розвиваючись у якомусь одному напрямі та буксуючи в інших. Так, навіть зараз, коли залишилося обмаль часу до самих виборів, виборці Донеччини лише в дуже загальних рисах знають про більшість кандидатів. Головна проблема в тому, що в регіоні відчутна робота лише 5—7 штабів, інших або нема, або їхня діяльність дуже скромна. Серед діючих можна виділити штаби Віктора Януковича, Віктора Ющенка, Олександра Мороза та Петра Симоненка. Заявив про себе також штаб Наталії Вітренко, проте його успіхи аж ніяк не очевидні. Принаймні, саме цих кандидатів донеччани мали можливість побачити та почути не лише по телебаченню, а й, як кажуть, «живцем».
Але і всередині цієї «п’ятірки» можна виділити певні особливості: по суті, з цих активних на тлі всіх інших штабів по-справжньому все ж таки працює лише один — штаб Віктора Януковича.
Обласний суспільно-виборчий штаб Януковича, який очолює директор Донецького обласного протипухлинного центру, Герой України Григорій Бондар, розгорнув широку рекламну кампанію, орієнтовану на найрізноманітніші верстви населення. Листівки, плакати, акції, мітинги, в яких беруть участь сотні тисяч жителів області різного віку, соціальних груп і інтересів… Та й сам лідер не забуває про батьківщину й намагається знаходити час, щоб відвідати її та поспілкуватися з виборцями. Штаб був ініціатором добродійної акції «До Святих гір», у рамках якої сто школярів із Маріуполя їздили на екскурсію до Святогір’я, конкурсу «Я і Янукович», у якому можуть взяти участь усі охочі, всеукраїнської акції-концерту «Форум демократичних сил «За надійне майбутнє!», всеукраїнського туру «Молодь — проти! Молодь — за!», який запам’ятався жителям усіх регіонів України, в тому числі й Донецькій області. Крім того, при штабі працює громадська приймальня, до якої лише протягом півтора місяця надійшло понад 1000 звернень і близько 400 телефонних дзвінків.
Тобто наявна реальна робота команди кандидата, спрямована на збудження інтересу серед виборців і, зрештою, на кінцевий результат. Але цей штаб самотній у своєму завзятті, бо його конкуренти явно поступаються його силі та здають свої позиції майже без бою. Створюється враження, що деякі команди підходять до передвиборної підготовки з лінню і йдуть лише уторованими дорогами.
Так, наприклад, робота штабу Петра Симоненка обмежується застосуванням заяложених «радянських» методів: мітингами та зборами з демонстрацією вилинялих атрибутів минулої епохи. Невідомо, яким саме чином штаб інформує своїх виборців про візити лідера українських комуністів, — принаймні, помітна наочна агітація відсутня. Утім, зі слів керівництва штабу, вони розклеюють свою друковану продукцію з завидною регулярністю, але протягом доби її нібито зривають. А що стосується зустрічей, то на них роздають спеціальні запрошення, які вручають під час походів агітаторів по квартирах і місцях масового скупчення людей, хоча й ці візити, схоже, є рідкістю.
Із початку передвиборних перегонів П. Симоненко двічі приїжджав до Донецької області і провів близько 20 мітингів просто неба в різних містах. Але на будь-якому з них були присутні щонайбільше 500 чоловік, переважно пенсіонери. Для інших соціальних і вікових груп, схоже, цей традиційний вид спілкування з кандидатом уже просто нецікавий, а тому й неприйнятний.
Що стосується інших форм роботи, то працівники штабу, за їхнім власним визнанням, досі ще не вирішили питання співпраці зі ЗМІ. Тобто кілька регіональних телерадіокомпаній і газет пішли їм назустріч і публікують якісь матеріали, але цього явно недостатньо. Із Донецьким обласним радіо та телебаченням «штабісти», наприклад, поки що не домовилися. А єдина (платна) газета партії, максимальний наклад якої становить 15—20 тисяч примірників, безумовно, не може зіграти вирішальної ролі в питаннях агітації.
Не відрізняється оригінальністю та жвавістю й робота штабу кандидата на посаду президента Олександра Мороза, який також відвідував Донецьку область. У ході візиту кандидат провів одну прес- конференцію і побував у кількох містах, де поспілкувався з виборцями. Аналогічно на зустрічах були присутні люди немолодого віку, яких було ще менше, ніж на мітингах Симоненка. Крім того, багато присутніх зазначали, що спілкування з кандидатом проходило вельми мляво. Соціалісти також ходять по квартирах й агітують виборців таким способом. Також десь на території Донецька розташовується близько десятка агітаційних столиків, але відшукати їх досить непросто.
І все ж, як наголосив О. Мороз на своїй прес-конференції, Соцпартія достатньо відпрацювала виборчі технології і знайде дорогу до своїх однодумців. Імовірно, це відбуватиметься просто без зайвого ажіотажу. Принаймні, штаб запевняє, що роботу ведуть у всьому регіоні, наприклад, лише друкованої продукції поширено не менше мільйона примірників. Але навіть неозброєним оком видно, що для п’ятимільйонного Донбасу цього дуже мало.
Ще менше досягнень у штабу Наталії Вітренко, яка відвідала лише 3 міста Донецької області, де на міських площах провела нечисленні зустрічі з пенсіонерами. Жодних листівок із її портретом, газет і тим більше візитів по оселях співробітників штабу більшості донеччан бачити не доводилося.
Утім, ці практично однакові методи передвиборної боротьби, які обрали для себе одразу три штаби досить популярних кандидатів, усе ж запитані певною категорією громадян. Та й агітатори, можливо, витрачають свій час і сили лише на вибрану категорію населення, яка не така вже й велика. Інша справа, що кандидати таким шляхом не завойовують додаткових прихильників і не становлять інтересу для більшості виборців, але, очевидно, в цьому й полягає їхня стратегія: можливо, всі ці дії зумовлені елементарним прагненням просто не бути забутими.
Дещо інший вигляд має ситуація навколо штабу Віктора Ющенка. Ще до початку передвиборних перегонів очікувалося, що ближче до виборів максимально збільшиться протистояння штабів Януковича та Ющенка, в зв’язку з чим останній боротиметься буквально за кожен голос, ані на хвилину не даючи про себе забути. Але, якщо судити із діяльності штабу Ющенка, в Донбасі це протистояння не очевидне, оскільки робота штабу значно менш активна, ніж очікувалося. Крім збору підписів, реклами на телебаченні та не дуже діяльного поширення друкованої продукції, не видно нічого. Штаб має кілька агітаційних наметів, але їхнє місцезнаходження визначити дуже складно, а якщо вони й встановлені в містах, то розташовуються, як правило, десь «на околицях».
Що стосується масових заходів, то й тут, крім нещодавнього з’їзду Молодіжної партії й акції «Разом переможемо», Донецька область, мабуть, більше нічим похвалитися не може. А самого В. Ющенка регіон не бачив із часів пам’ятного з’їзду 31 жовтня 2003 року. Лідер «Нашої України», певно, добряче образився на Донбас і просто не бажає зустрічатися зі своїми донецькими виборцями, обмежуючись щонайбільше трансляцією власних виступів по вуличному телебаченню.
Утім, зі слів керівника штабу Анатолія Семиноги, команда Ющенка просто не має можливості заявити про себе в зв’язку з наявною «інформаційною блокадою»: «Те, що сьогодні відбувається в Донецьку, навіть блокадою назвати важко, — триває тотальне зомбування населення певними політичними структурами...» У справедливість цієї скарги можна було б повірити, якби не слова заступника А. Семиноги Євгена Волкова, який в одному з інтерв’ю трохи суперечить заяві свого шефа, зізнаючись, що з телебаченням штаб не спілкується, «бо немає сенсу», а з радіо вони «не домовилися». А може, запевнення в безглуздості контактів із телебаченням свідчать про певну незацікавленість штабу у висвітленні його роботи? Тому штаб спочатку шукає інші шляхи та запевняє, що ще встигне поспілкуватися з виборцями. Зі слів А. Семиноги, відтепер головний акцент робитимуть на зустрічах народних депутатів із населенням, відвідуваннях агітаторами квартир виборців й інших подібних формах роботи. Штаб вважає, що він має ще достатньо часу для цього, але з урахуванням того, що до виборів залишається менше місяця, це твердження вельми спірне.
У розпал «битви» така апатичність більшості штабів має щонайменше дивний вигляд. Незрозуміло, чому в такому густонаселеному та дуже специфічному регіоні, як Донбас, завоюванням симпатій виборців стурбований, по суті, лише штаб Януковича. Так, Віктор Янукович — донеччанин, і на посаду прем’єра він пішов саме з Донбасу, але чи означає це, що іншим кандидатам тут робити нічого?
Може скластися враження, що Донбас створює умови тільки своїм землякам. Але, якщо вже на те пішло, земляком для донбасівців є й Петро Симоненко, який не приховує факту свого народження в Донецьку, проте активність його штабу на цій території залишає бажати кращого.
Більш того, саме Віктора Януковича донеччани знають значно краще, ніж інших, вони добре пам’ятають, що він зробив для регіону, тобто додаткової реклами цей кандидат, як кажуть, не потребує. А ось інші кандидати, хоч якими б популярними вони були, потребують — хоч би тому, що не кожен із них може похвалитися довірою та підтримкою значної кількості донеччан. Отже, справа не стільки в тому, що донбасівці вірять лише Януковичу, скільки в тому, що вони просто мало знають про всіх інших.
