Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Несерйозність «альтернативних» фантазій

24 червня, 2008 - 00:00

Провокативна «альтернативна історія», скомпонована Володимиром Стусом та Іриною Константиновою («День», №100), на серйозне обговорення освіченими українцями не заслуговує і ніякого стосунку до сучасної реальної політики, внутрішньої та зовнішньої, не має. Те, що українців у давнину сусіди називали «русинами» чи «руссю», «руськими» (тюркське «урус»), а подніпровське населення в якомусь регіоні — «черкесами», є звичайними історичними банальностями.

Творення різних альтернативних історій за схемою «що було б, якби» непродуктивне, хоча, можливо, цікаве: розвиває уяву. Тільки й усього. Теж можу запропонувати свій варіант: як би поточилася наша історія, коли б за часів гетьмана Івана Виговського таки було створено спільну державу трьох народів — польського, литовського й українського («Руське князівство»)? А така нездійснена ідея набирала реальних обрисів, до неї входило й відкриття Руського (українського) університету... Напевно, ми б не говорили сьогодні про українців, як «недоєвропейців».

Закамуфльований сенс згаданої розлогої статті (ох, це нудотне багатослів’я!) викривають випади проти НАТО та Євроунії. Розумну відповідь «альтернативникам» дав у тому ж номерi «Дня» пан Олександр Сушко, керівник поважної недержавної інституції. А про те, чому Україні треба іти в Євросоюз (звісно, у Північноатлантичний альянс — у першу чергу), автор цих рядків аргументовано писав у «Дні» якийсь час тому. Нагадаю й березневу публікацію «Аргументи й сентименти». Iшлося в ній про дуже важливий для країни і народу цивілізаційний вибір (або «повернення в Європу»). Залишіть, панове «альтернативники», свої фантазії про створення якоїсь своєї «окремішньої цивілізації». Це ж несерйозно! Не відбирайте хліб у авторів літературних фікцій, усіляких там «фентезі». Реальність цілком інакша, і вона дає нам шанс долучитися до європейського (західного) цивілізаційного розвитку. Для «совєтизованої» України то складна і тяжка дорога, але шанс є, і він реальний.

Знаєте, що кажуть наші сусіди поляки про свої інтеграційні процеси? У них ніколи не було ніяких застережень щодо членства в НАТО, ні за урядування «лівиці», ні «правиці». Але в поляків був і в чомусь залишився певний скептицизм щодо ЄС, зокрема, побоювання, чи будуть прихильно реагувати брюссельські євробюрократи та лідери унійної «чолівки», передусім німці, на інтереси, думки і пропозиції Польщі та інших центрально-східноєвропейських країн-членів. Інтереси економічні й політичні, у тому числі й надання унійних перспектив Україні, яку наші західні сусіди підтримують.

У нас з інтеграційними справами все навпаки: противників вступу в ЄС ніби немає, у південно-східних регіонах теж «за», а от з НАТО справи інакші. «Фактор Росії» спрацьовує... Хоч без членства в НАТО не бути нам в Євроунії. Дивно, що керівництво нинішнього українського уряду, себто влади виконавчої на чолі з прем’єром, якось дуже обережненько, ніби неохоче, тихцем в півгуби говорить про євроатлантичну інтеграцію, і це зауважили наші газети. Є в цьому якась загадка...

А однак допитливим українцям, які не переймаються «альтернативними» дивагаціями, цікаво знати, що нині нового «у Європі». З початку липня головування в ЄС переходить до Франції. Добре було б, якби нашому Президенту В. Ющенку вдалося в якийсь спосіб запросити мсьє Ніколя Саркозі хоч на півдня погідної осені відвідати Україну. Пан Саркозі доволі рідко гостює навіть в унійних країнах. Його недавні відвідини Варшави стали неординарними у політичному плані. Для нашої країни також: у польській столиці французький президент назвав Україну «безумовно європейською країною». За час його унійного головування в Європі може остаточно сформуватися зміст ідеї нового атлантизму, дружнішого до США і Канади. Власне, про «новий атлантизм» ще з весни почали говорити авторитетні європейські політики.

Ще невідомо, як на це зреагує Берлін. Німецькі керівники продовжують розвивати «особливі відносини» з Кремлем. Справа тут не тільки в російських енергоресурсах, яких потребує Німеччина. Вона надіється також на обіцяне їй широке відкриття для німецьких товарів російського євразійського ринку. А російські керівники хотіли б зробити ФРН локомотивом своєї науково-технічної модернізації та осучаснення. Ця держава холодного євразійського простору, незважаючи на великі поклади нафти і газу (а може, саме тому), була і залишається «країною третього світу». Як колись жартували дотепники, «з балетом і ракетами». Зрештою, ракети з часом старіють, і зберігання їх стає небезпечним...

...Ось така вона, реальна політика «альтернативних історій». А українцям треба про своє думати. Українське.

Ми — державна нація. Пам’ятаймо це.

Дмитро КАРП’ЯК, публіцист
Газета: 
Рубрика: