Після падіння комунізму в Східній Європі нові демократичні лідери країн регіону погодилися на думці, що швидкий вступ до Європейського Союзу має стати для них пріоритетним завданням. Заклик «Назад у Європу!» став лозунгом, з ентузіазмом підхопленим більшістю населення цих країн. Однак за вісім місяців до офіційного здійснення цієї мрії у Східній Європі зростають сумніви щодо потенційних вигод від вступу до ЄС. Що ж викликало таку зміну ставлення до ЄС у Східній Європі?
Нові демократії, що утворилися на сході Європи, розглядали членство в ЄС у світлі п’яти основних аспектів: історичного символізму, безпеки, економічного процвітання, політичної стабільності та гарантії верховенства закону. Кожен із цих аспектів мав домінуючий вплив у різні періоди часу протягом останніх чотирнадцяти років, і з кожним із них у Східній і Західній Європі були пов’язані різні надії та очікування.
Значення історичного символізму ЄС завжди відчувалося сильніше на сході Європи, ніж на заході. У той час як народи Східної Європи сприймали членство в ЄС як підтвердження їхніх історичних зв’язків із Заходом і ще один крок у бік від радянського режиму, Європейський Союз, здавалося, не поспішав діяти відповідно до цих очікувань.
Навпаки, основний тиск було зроблено на технічні критерії вступу. Країни Західної Європи, здавалося, не непокоїло те, що більш швидке розширення ЄС на схід може прискорити процес становлення і зміцнення демократичних держав у регіоні. Зведене до чисто технічного і бюрократичного процесу розширення ЄС виявилося практично повністю позбавленим будь-якого морального та політичного підгрунтя.
Тим часом важливість аспекту безпеки значно зменшилась після того, як Сполучені Штати підтримали розширення НАТО на схід. Той факт, що американці виявилися швидшими та гнучкішими, ніж Європейський Союз, так само сприяв зміцненню почуття лояльності, яке багато людей у нових демократичних державах Східної Європи відчувають по відношенню до США.
Тут Європейський Союз дійсно упустив величезну можливість зв’язати розширення ЄС зі сміливою внутрішньою реформою, яка зробила б ЄС супердержавою. Розширення перетворилося на нудний процес, а складності, пов’язані з прийняттям «acquis communautaire» — зведення законів Європейського Союзу, позбавили простих людей ясного уявлення про кінцеві вигоди від вступу до ЄС. І, неминуче, Європейський Союз став сприйматися багатьма людьми в Східній Європі як деякий бюрократичний монстр.
У кінцевому результаті у представників політичних еліт Східної Європи, що виступають за вступ до ЄС, залишився лише один засіб для підтримки ентузіазму стосовно ЄС серед населення — загальні заяви про те, як ЄС приніс мир і стабільність континенту, сумно відомому своєю схильністю до воєн, а також обіцянки економічного процвітання. Час закликів до повернення в Європу минув — країни Східної Європи повернулися в Європу завдяки США.
Сьогодні, на жаль, навіть економічні вигоди від вступу в ЄС здаються невизначеними. У процесі прийняття рішення про розширення ЄС Європейський Союз дав однозначно зрозуміти, що не може і не має наміру надавати новим членам такий же рівень економічної підтримки, який надав іншим країнам-кандидатам на більш ранніх стадіях розширення.
Звичайно, нові члени ЄС зможуть отримати значну економічну вигоду з інвестиційних вливань із боку нинішніх членів ЄС. Зрештою, для багатьох західноєвропейських компаній існування єдиної економічної зони і, в кінцевому результаті, розширеного валютного союзу значно полегшить процес переміщення операцій в ті райони Європи, де при дії єдиних європейських правових норм значно нижча вартість виробництва. Але навіть ці вигоди можуть скоротитися через економічний спад, що продовжується в більшості країн Західної Європи. І в той час, коли істотних змін в економічному становищі Європи не можна чекати без проведення глибоких структурних перетворень, у цьому напрямі досі мали місце тільки пробні реформи.
Більш повільне економічне зростання в нових країнах-членах ЄС також може затримати їхній вступ до єврозони, що, у свою чергу, може втримати західні компанії від інвестицій у цей регіон. Таким чином, виходить замкнене коло: введення єдиної валюти може призвести до збільшення іноземних інвестицій, але залежатиме від здатності нових країн-членів ЄС скоротити дефіцит державного бюджету, в той час як для зміцнення фінансового становища потрібно посилення економіки, що, у свою чергу, багато в чому залежить від притоку іноземних інвестицій.
А оскільки економічні вигоди від вступу до ЄС сьогодні здаються набагато менш істотними, ніж очікувалося із самого початку, настрій на вступ до ЄС у країнах Східної Європи значно послабшав. І хоч переважна більшість виборців проголосувала за вступ до ЄС практично в усіх країнах, де було проведено референдум, багато людей просто не прийшло на виборчі пункти. Для опису поведінки виборців на минулих досі референдумах найкраще підходить слово апатія.
Постреволюційного ентузіазму Східної Європи по відношенню до ЄС більше не існує. Ще більше ускладнює становище і те, що країни Східної Європи вступають до ЄС після початку останньої великої внутрішньої реформи, зумовленої новою Європейською Конституцією. Вже пройшовши одного разу через тривалий процес розширення ЄС, багато країн-кандидатів сьогодні мають сумніви щодо істинних мотивів деяких великих країн-членів ЄС. Якщо ці країни егоїстично поводилися протягом останніх чотирнадцяти років, чому країни-кандидати повинні вірити в те, що вони не постараються використати нові механізми прийняття рішень на шкоду малим країнам. Саме на цих міркуваннях і грунтується опір деяких країн-кандидатів заснуванню поста президента ЄС.
Подібні побоювання були ще більше посилені некоректною поведінкою президента Франції Жака Ширака, який піддав країни-кандидати різкій критиці за висловлення підтримки Сполученим Штатам під час останнього конфлікту в Іраку. Так що 1 травня 2004 року, коли мрія про розширення ЄС нарешті здійсниться, ми, мабуть, не побачимо особливого тріумфування на жодній із сторін у Європі. Місце тріумфування займуть похмурі передчуття і боязка надія на те, що зрештою все якось владнається. І знову-таки, враховуючи європейський досвід революцій, як на сході, так і на заході, можливо саме апатію потрібно сприймати як бажану реакцію на те, що відбувається.
Іржі ПЕГЕ в минулому головний радник із політичних питань президента Чехії Вацлава Гавела, нині є політичним аналітиком і директором університету Нью-Йорка в Празі.
