Штучна підтримка курсу гривні — явище тимчасове, це неминуче спричинить серйозний зрив. Як бачимо з російського прикладу, це може привести до серйозної політичної кризи. Проте в нашій країні російський приклад не сприйнято з достатньою серйозністю.
Крім того, імітація справжніх реформ рано чи пізно виявиться як бутафорія. Такі явища нагромаджуються, і на певному етапі доведеться давати політичну оцінку керівникам держави, які доводять країну до таких катаклізмів. Зараз саме це відбувається. Ми багато чули про те, що ми нібито вже дуже самостійні — і в політичному сенсі, і, певною мірою, в економічному. Криза в Росії показала, що самостійність наша багато в чому вельми ілюзорна. З іншого боку, робляться спроби списати наші проблеми на рахунок російської фінансової кризи, бо політично це дуже вигідно. Хоча очевидно, що ціла низка російських проблем виявляються й у нас. Наприклад, та сама піраміда ОВДП. Можна «переконати» банки, щоб вони погодилися на конверсію цих облігацій в інші триваліші фінансові зобов'язання. Але ж усім зрозуміло, що йдеться про заморожування коштів банків, які довірилися урядові і придбали ці облігації, по суті — це конфіскація. Такі заходи зовсім уже не сприяють активізації банківської системи. Діловий світ ще раз пересвідчився, що грати з урядом в азартні ігри у вигляді ОВДП дуже ризиковано. Щоб відродити довір'я до цього виду запозичення і до вітчизняної валюти взагалі, знадобиться дуже багато часу.
Можливо, наша фінансова криза поки що не має таких катастрофічних наслідків, як у Росії, особливо в політичній сфері, але для економіки України, особливо для громадян, вона практично така сама. Якщо ціни на товари першої необхідності за три тижні зросли на 20—30%, то це і є політичний чинник. Довір'я громадян до Президента і уряду, які не змогли вберегти своїх громадян від чергового етапу зубожіння, серйозно знизилося.
Сьогодні робляться спроби з боку і шановного Віктора Ющенка, і Олександра Ткаченка (не кажучи вже про адміністрацію Президента) переконати нас, що кризу неможливо було передбачити. Віктор Андрійович сказав навіть, що це так само непередбачуване, як смерть. Принаймні це неправда, якщо не сказати — обман. Я розумію таку позицію, якби криза почалась у нас, а відтак прокотилася по всьому світу. Але ж ми не Індонезія! Такі пояснення робляться для дуже наївних людей. Ми спостерігали колосальну кризу в Південно-Східній Азії, було зрозуміло, що вона зачепить Росію. І криза в Росії більше ніж півроку перебувала в початковій стадії. Невміння передбачити складові елементи цієї кризи, що позначаться на нашій фінансовій системі, це достатня причина для відставки всього керівництва.
Ще більше лукавлять всі ті, хто стверджує, що неможливо передбачити таку кризу, яка на 70% породжена саме внутрішніми причинами. Якщо в країні — в службах НБУ, адміністрації Президента, в КМ — немає нікого, хто міг би передбачити девальвацію своєї валюти, то про що можна говорити? Хіба не зрозуміло було, що піраміда з цінними паперами от-от впаде, адже сам Президент Кучма близько двох місяців тому на одному із засідань Кабміну заявив, що він «розбереться з цією пірамідою». Хіба цей чинник привнесено з Росії чи Індонезії?
Криза істотно позначилася на довір'ї народу до влади взагалі. Вже навіть не має значення, про яку гілку влади йдеться. У багатьох влада асоціюється лише з Президентом. Тепер видавати антикризові заходи за героїзм — це теж лицемірство, надія на жалісливість нашого народу.
Стало очевидно, наскільки наша система — і політична, і політико-економічна — неповоротка й повільна. Коли в Росії почалися, можна сказати, вулканічні явища, вся наша система мовчала, заколисувала: «Все хорошо, прекрасная маркиза». Святкували ювілеї, особисті й державні, проводили паради і влаштовували феєрверки. Так, не потрібно паніки, не треба лякати людей. Але ж саме парламент, зібравшись на перше засідання, ініціював питання про необхідність аналізу ситуації і вжиття заходів для блокування кризи. Уряд упродовж однієї-двох діб після початку російських подій повинен був вжити термінових заходів. Замість цього цілий тиждень провели в дискусіях. Антикризові заходи було представлено парламенту лише 7 вересня. 99% антикризових заходів у межах компетенції КМ, НБУ і Президента. Тобто всі ці пропозиції можна було прийняти ще 2 тижні тому, а ще краще — під час святкування Дня Незалежності. І спрацювали б вони набагато ефективніше. Адже в такій кризі мають значення навіть години, не те що дні.
Усі наслідки нашої внутрішньої кризи ще попереду. Не хотілося б, щоб справдилися всі страшні прогнози, але негативні процеси всі ще в розвитку. Найголовнішим барометром фінансової ситуації буде реакція населення на події, що відбуваються. Індексацію доходів урядом так і не проведено. На сьогодні реальні ціни набагато вищі, а зарплати й пенсії ті самі. Крім декларацій і заяв уряду про необхідність індексації жодних кроків уряд не робить.
Участь парламенту вже вичерпалася, уряд може цілком самостійно вжити всіх необхідних заходів. Але доки парламент не розбереться в справжніх причинах, які породили цю кризу, дуже скоро ми можемо мати ще одну, набагато руйнівнішу кризу. Тим паче, якщо процеси й далі заганятимуть углиб, а не лікуватимуть. Адже всі ці антикризові заходи мають не реформаторський характер, а суто фіскальний, «відбиральний».
Звичайно, і наша, і російська кризи внесуть серйозну напругу в українсько-російські економічні відносини. У жовтні ми повинні платити Росії за цілим рядом пунктів, росіяни навряд чи підуть на реструктуризацію. Відомо також, що Росія ввела тривідсотковий податок на імпорт деяких товарів з України. Сергій Тигипко сказав, що й ми повинні вжити адекватних заходів. Таким чином інтереси Росії і України будуть взаємовиключними. Кожна країна зацікавлена в тому, щоб максимально скоротити імпорт і збільшити експорт. Тепер я не знаю, чи зможуть російський і український президенти зустрітися в Харкові, як планувалося раніше.
У ситуації, що складається, хочу звернути увагу на небезпеку «навішування всіх собак» на Росію і звинувачування її у всіх гріхах. По-перше, це не відповідає істині, по-друге, це сприяє затушуванню істинних причин нашого кризового стану, по-третє, це збиватиме з пантелику у пошуку шляхів докорінної зміни ситуації і, по-четверте, це не сприятиме поліпшенню українсько-російських відносин.
З іншого боку, російська криза дійсно, дуже серйозно поставила питання про перспективи СНД, про інтеграційні центри у Східній Європі, про баланси європейської та регіональної стабільності, про місце і роль України у новій ситуації. Але, про це окрема розмова.
№172 10.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
