Численні скандали навколо утисків свободи слова в Україні, схоже, остаточно затерли значення самого поняття журналістської незалежності. Скандали в цій сфері розвернулися навколо таких проектів як «Континент», «Оbkom.net», «Українська правда», «Свобода» — але за дивним збігом обставин жоден із цих проектів за своїм змістом не був нейтральним, об’єктивним, незалежним при оцінці влади, і постраждав головним чином через односторонньо критичну оцінку дій Президента Леоніда Кучми. Якщо головним критерієм і наслідком незалежності ЗМІ прийняти об’єктивність (цьому вчать студентів у КДУ ім. Шевченка), то з цієї точки зору опозиційні ЗМІ, особливо газета «Свобода», стоять в одному ряду з телекомпаніями УТ-1, «ICTV», газетою «Факти і коментарі», які відрізняються переважанням позитивних оцінок на адресу Президента. Це дві сторони однієї і тієї ж медалі — медалі «За необ’єктивність». Опозиція користується тими ж методами дезінформації, що і влада.
ОКОПНА ПСИХОЛОГІЯ
Очевидно, що владі не подобаються опозиційні медіа- проекти не тому, що вони незалежні від олігархів, а тому, що влада знає, хто фінансує часто невиправданий потік критики. Також безперечно, що арешт тиражу газети «Свобода» стався не тому, що Генеральна прокуратура поняття не має про принципи демократії — просто аналіз змісту цього видання, очевидно, вказує, що створене воно з метою дискредитації абсолютно конкретних осіб. Ну а оскільки ці конкретні особи стоять на чолі держави, то «Свобода» вважається виданням антидержавним, або, якщо комусь більше подобається, антирежимним. У будь-якому випадку ми маємо справу з боротьбою тих, хто використовує грубі методи захисту, проти тих, хто аморально атакує. І що закономірно, після арешту тиражу чи судового позову про «честь і гідність» сторони міняються місцями — влада звинувачує, викриває, а пригноблені починають кричати про порушення принципів свободи слова і заодно своїх честі та гідності. Причому роблять вони це абсолютно відверто, не хитруючи, з такою ж упевненістю, яку, наприклад, журналісти каналу «Ютар» мають з приводу незалежності свого телеканалу. Але хіба хтось із цих журналістів спробував зробити чесне розслідування зв’язку Павла Лазаренка та «ЄЕСУ» чи видати Кучмі пару стриманих позитивних оцінок з приводу початку аграрної реформи? Ця ніша у нас зайнята такими ж «незалежними» пропрезидентськими ЗМІ. І в більшості випадків ці ніші не перетинаються.
Чиновникам, що критикуються, об’єктивні ЗМІ звичайно не подобаються, але думки про масштабну помсту у них виникають, як правило, лише якщо вони бачать за публікацією цілеспрямований, замовлений кимось «наїзд». Саме в таку ситуацію свого часу потрапили і «Континент», і «Оbkom.net», й інші, що відносяться до «опозиції», але, на жаль, не до незалежності.
УСВІДОМЛЕНА НЕОБХІДНІСТЬ
Сьогодні власники всіх без винятку центральних телеканалів і газет, схоже, уклали з владою негласний договір, що дозволяє інформаційному ринку жити та розвиватися. Суть цього договору зводиться до відсутності негативних оцінок на адресу Леоніда Кучми. Час від часу подібні табу в тих чи інших ЗМІ з’являються і відносно Миколи Азарова. Адже реалізація будь-якого проекту може бути припинена звичайним вилученням комп’ютерів редакції для вивчення деталей справи, як це сталося з «Оbkom.net».
Для влади слабким позитивом такого компромісу стало вигнання заангажованих опозицією антипрезидентських ЗМІ в малодоступний більшості українців Інтернет і телечастоти низької якості. Натомість за участь у компромісі деякі талановиті журналісти та менеджери отримали можливість реалізувати свої ідеї у відносно демократичному середовищі, де можна майже все.
І все ж значна кількість здібних творчих людей не можуть прижитися у створеній системі координат. Погодьтеся, бути або «за» Кучму, або «проти» — дуже мізерно для розсудливої людини. Президент працює і помиляється, заслуговує на журналістські розслідування і дослідження, а значить, повинен отримувати і критику, і позитив. У нинішній системі координат газета, яка публікує спочатку критику, а потім позитивні оцінки, наприклад, уряду, вважається «непринциповою». Не набридли такі принципи?
НОВІ ПРИНЦИПИ
Рекламний ринок, що бурхливо зростає завдяки підвищенню якості роботи з клієнтом і умінню уникати податків, подарував Україні шанс, якого ще не було. У період між виборами популярні центральні ЗМІ отримали можливість стати політично самостійними проектами. Власники всіх телекомпаній і деяких газет, вирвавшись із виборної лихоманки ближче до кінця літа, виявлять, що їхні «засоби» інформації стали самоокупними підприємствами. Більш того, вони є інвестиційно привабливими в серйозному, грошовому, значенні цього слова. Зараз справа за менеджерами, здатними оцінити цю привабливість і перехопити керівництво інформаційним бізнесом у політиків. Такі менеджери є не тільки в нашій країні, а й за кордоном, так що шанс цілком реальний. Чи дозволять політики таким чином розпоряджатися підконтрольними їм пакетами акцій ЗМІ? Можливо, якщо запропонована ціна буде гідною. Першими таку ціну запропонують, очевидно, іноземці — зараз в українському ТБ на фоні політичних «симпатій» інших каналів, враження незалежних виробляють рентабельні телеканали «Новий» і СТБ, контрольні пакети акцій яких знаходяться у російських інвесторів. І все ж українські банки також згодом можуть оцінити перспективність вкладення кредитного капіталу в інформаційні проекти вітчизняних менеджерів.
Безумовно, зростання рекламних прибутків ЗМІ автоматично не приведе до їхньої політичної незалежності. Але якщо телекомпанія і газети (які сьогодні мають шанс на стабільну рентабельність лише у вигляді видавничих комплексів) перестануть бути додатками до якогось бізнесу, ставши самостійними прибутковими проектами, то передумови до народження реальної свободи слова в нашій країні набудуть реальних контурів. Очевидно, що лише фінансово незалежна телекомпанія зможе, як прийнято в західних демократіях, самостійно визначати ступінь співпраці з тією чи іншою політичною силою в передвиборні періоди. І в такому випадку саме такі ЗМІ, а не заангажовані прес-служби опозиції, дістануть право на дискусії про ступінь свободи слова. Можливо, цей прогноз певною мірою ще віртуальний, але надто вже великі ризики таїть нинішня реальність, при чому не тільки для інформаційного бізнесу, а й для влади.
