Учора Донецька міська прокуратура повідомила про затримання другого працівника МВС, підозрюваного в побитті та зґвалтуванні міліцейським кийком одного із затриманих мешканців Донецька. Нагадаємо, що незадовго до того, 22 червня прокуратура порушила першу кримінальну справу за аналогічною підозрою — проти дільничного інспектора. Нещодавно завершився суворим вироком (14 років) суд над Віталієм Запорожцем, який кинув виклик безкарності в селі Семиполки на Київщині. Це — історія про свавілля дільничного в українській глибинці, з печальним фіналом — і для нього самого, і для його жертви. До слова, громада й досі протестує проти засудження Запорожця. Це — лише кілька сюжетів, перші, що спадають на думку, коли йдеться про правоохоронні органи. І над усім цим народні депутати Василь Грицак та Валерій Коновалюк пропонують... просто змінити вивіску: замість «міліції» — «поліція». Застаріле формулювання — єдине, що викликає дискомфорт у народних обранців, що опікуються у ПР законодавчим забезпеченням існування правоохоронних органів. Досвід Росії свідчить: така «словесна реформа» суттєво впливає на діяльність органів. Особливо відчутно це, коли спливають на поверхню такі випадки як згвалтування міліціянтами (перепрошую, поліціянтами) жителя Казані пляшкою від шампанського... Міліція чи поліція, а громадяни продовжують презирливо називати їх «ментами». Ясна річ, цими жахливими картинами діяльність міліції не вичерпується. Та потреба справжнього реформування всієї системи — назріла та перезріла.
Два «реформатори» силових структур України — депутати Верховної Ради Василь Грицак та Валерій Коновалюк — виявляє активність, якій можна позаздрити. Мабуть, не вистачає їм проекту про створення ДСП (Державної служби правопорядку) з практично необмеженими повноваженнями — й вони вирішили скопіювати російський закон про поліцію, перейменувавши наші міліційні органи на поліційні. Схоже, що Грицак і Коновалюк серед колег по парламенту спеціалізуються саме на «силових» законопроектах, намагаючись створити видимість реформ у цьому напрямі. Проте навіть закон про ДСП виглядає в їхньому виконанні більш осмисленим, ніж закон про поліцію.
Із створенням ДСП уже все зрозуміло: для охорони привілеїв і влади всієї правлячої верхівки, а головне — особисто Президента — може бути створений «корпус яничарів» на основі Внутрішніх військ. Внутрішні війська — атавізм радянської епохи, прямі спадкоємці НКВС і охорона таборів — суспільству не потрібні. В усякому разі, в їхньому нинішньому вигляді. Виходячи з цього правильного посилання, нардепи Грицак і Коновалюк хочуть перетворити їх на надвідомство, озброєне всіма видами зброї, «заточене» під боротьбу з абстрактно вираженою загрозою нацбезпеці й підпорядковане особисто главі держави. Таке цілком цинічне бажання, проте, укладається в матрицю роздумів регіоналів про власне майбутнє — причому, починаючи вже з післявиборчого листопада 2012 року. Але якщо курс скеровано на створення такого нового супервідомства, то навіщо ще реформувати міліцію? Паралельно два проекти здійснювати буде неможливо. Хоча б з міркувань економії. Втім, обидві ідеї — про ДСП і поліцію — були презентовані Грицаком та Коновалюком майже одночасно. Чому?
Мабуть, жодного особливого піѓрунтя тут немає. Просто ці два нардепи хочуть «засвітити» перед Президентом свої ініціативи. Не відбудеться створення ДСП — можливо, «вигорить» з поліцією. Головне — показати главі держави, як вони (Грицак і Коновалюк) цінують ідею створення структури, здатної захистити панівний клас від можливого невдоволення населення. Якщо Президент оцінить їхні зусилля, тоді авторам законопроекту буде легко переобратися до парламенту. Але ж Президент повинен оцінити, й оцінити адекватно. А як презентувати йому «перефарбовування» міліції в поліцію, якщо з досвіду сусідньої Росії зрозуміло, що від зміни вивіски нічого не змінилося, окрім появи десятків нових анекдотів про ПУПСів та ПІДРів? Пояснити Януковичу, навіщо йому потрібне ДСП, легше — ця структура є в чистому вигляді преторіанською гвардією, бо повинна створюватися з тих силовиків, які пройдуть кастинг на лояльність режимові. Тобто стати плодом нехай і негативної, але селекції кадрів нинішніх силових структур, у тому числі й міліції. Не так просувається справа з поліцією. Повна профанація російської реформи показує, що служитимуть у новому відомстві на букву «П» ті ж люди. Тоді навіщо Президентові така реформа, яка особисто йому не дає нічого, окрім сумнівної репутації помилкового реформатора, якої в РФ заслужено зажив Дмитро Медведєв?
Формально «міліція», в Україні, — звісно, спадщина більшовицької революції, під час якої товариш Ленін вирішив, що замість професійних правоохоронців новий порядок захищатимуть загони озброєного народу. Ідея не нова, і бере початок вона ще з часів революції американської. Проте самі більшовики — майстри щодо створення силових структур всіляких мастей — майже одразу зробили міліцію повним аналогом поліції, зберігши лише назву, — як маркер, що відрізняв правоохоронні органи першої у світі соціалістичної держави від «буржуазних» силовиків. Назва «міліція» зберігається й до сьогодні лише в Україні та Білорусі, як резонно відзначають Грицак і Коновалюк. Із «радянським заповідником» в Білорусі все зрозуміло (там і КДБ існує), а ось в Україні, яка тим більше все ще декларує курс на євроінтеграцію, існування міліції, звісно, нонсенс. Проте суть не в найменуванні, а в сутності. За прозахідного, начебто, Ющенка, на назву «міліція» не вчиняли замаху. Однак регіонали вирішили порушити цю тему. Якщо тему порушують, значить, це кому-небудь потрібно. Про можливу мотивацію у вигляді особистого піару авторів законопроекту перед главою держави йдеться вище. Але можуть бути й інші мотивації.
Можливо, одна з таких мотивацій — грошова. Під подібну реформу повинні виділятися кошти, й чималі. Силове лобі явно не проти їх привласнити. Лишень чи озвучують Грицак і Коновалюк бажання всього цього лобі, чи тільки якоїсь групи всередині нього? Нинішній міліції й поготів нічого не заважає потопати в корупції.
Новий закон має відрегулювати, як стверджують його автори, безліч пекучих питань життя правоохоронців — починаючи із забезпечення житлом і зарплатою. Але чому не можна цього робити без вигадування нових законів? І чи обов’язково для цього потрібно змінювати вивіску?
У законопроекті Грицака — Коновалюка поліцейський за приписом має не лише виконувати ті ж обов’язки, що й міліціонер, — тобто захищати життя, свободи, здоров’я та права громадян, — а й надавати першу медичну допомогу населенню. Тобто йде відсилання до європейського досвіду жандармерії (ну не дають жандарми спокою авторам законопроекту!) Проте в тій же Франції, наприклад, жандарми виконують ще й функції МНСників і пожежників. Мінімальна зарплата у рядового, згідно із законопроектом, має бути 5,5 тис. грн. (зараз приблизно 2 тис. грн.), у молодшого лейтенанта — 7,7 тис. грн. (зараз 2,5 — 3 тис.). «Це допоможе боротися з корупцією», — розповідає Василь Грицак. При цьому додаткових витрат реалізація закону не потребує, тому що «фінансування цих витрат пропонується здійснювати в межах асигнувань, передбачених на утримання Міністерства внутрішніх справ України і за рахунок штатної оптимізації при переатестації особового складу», як вважають автори законопроекту.
Отже, додаткових асигнувань держбюджет не дає, повноваження в нової структури начебто розширюються, але не настільки, як у випадку з ДСП, — тож навіщо потрібне перейменування? Лише заради реформи як такої? Навіть якщо закон ухвалять протягом останньої сесії парламенту, його реалізація затягнеться на тривалий час, а чи захоче підтримати реформу новий склад Верховної Ради — невідомо.
Копіювання всіх російських законів — від червоного прапора до законів проти гомосексуалізму й реформи поліції — показує не лише відсутність справжньої законодавчої творчості у наших парламентаріїв (передусім регіоналів і комуністів), а й доводить бажання нинішнього правлячого угруповання йти в російському фарватері буквально в усьому, повторюючи навіть найпровальніші ініціативи московських колег. Це говорить про вторинність, підлеглість і несамостійність цих законодавців, які продовжують відчувати себе управителями московського домініону, і готові жити по правилах, що диктуються в Білокам’яній. Із такою психологією зробити нічого не можна, ситуацію можна змінити лише шляхом переобрання еліти держави. А там, може, дійдуть руки і до реформ міліції. «Переатестація» депутатів важлива для України навіть більше, ніж правоохоронців. Тому що всі «доленосні» рішення, які поліпшують наше життя сьогодні й кожен наступний день, ідуть від них.
«ЗАКОНОПРОЕКТ НЕ ВІДПОВІДАЄ ПРЕЗИДЕНТСЬКІЙ СТРАТЕГІЇ РЕФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ»
Володимир ОЛIЙНИК, народний депутат (Партія регіонів):
— Загалом подібні законопроекти подає тільки уряд. Коли я звернувся до міністра внутрішніх справ і запитав, чи погоджено проект із МВС, він відповів, що — ні. Більше того, саме зараз у РНБО розглядається концепція реформування правоохоронних органів. Без затвердження такої концепції ухвалювати законопроекти, дотичні до цієї теми, неможливо, тому що існують певні етапи. Це — одне з правил державного підходу. Звісно, в рамках чинної Конституції така законодавча ініціатива депутатів можлива, але, як на мене, вона не відповідає президентській стратегії реформування кримінальної юстиції. Окрім того, у питанні реформування правоохоронних органів є дві важливі складові: по-перше, фінанси (якщо хочете отримати щось якісне, необхідно знайти додатковий ресурс у бюджеті); по-друге, період перехідного етапу (перехідні положення в реформуванні мають більше значення, ніж самі реформи). Не можна втратити те, що поганенько, але працює. Однак швидко і без втрат перейти до нової якості неможливо.
Імовірно, ініціатива депутатів пов’язана з виборами чи бажанням випередити події, проте є обов’язкова для дотримання логіка державного реформування органів правопорядку. Оскільки порядок порушено, законопроект навряд чи підпишуть. Тим паче, в попередньому проекті Грицака — Коновалюка про Державну службу правопорядку є безліч положень, котрі суперечать Конституції України. Що ж стосується освоєння коштів — депутати не намагаються створити законодавчу базу саме для цього. По-перше, проект мусить підтримати більшість, а вона дотримується державницького підходу в цьому питанні. По-друге, його мусить підписати Президент, але він не ігноруватиме відсутність концепції реформування.. Звісно, я не можу відповідати за всю фракцію, але свою точку зору висловлю обов’язково.
«ТРЕБА ЗМІНЮВАТИ ВНУТРІШНЮ СТРУКТУРУ, ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ МІЛІЦІЇ»
Володимир ЧЕМЕРИС, член правління Української Гельсінської спілки, учасник студентських протестів («революції на граніті»), член правління Iнституту «Республіка»:
— Досвід Росії показав, що від перейменування «міліції» на «поліцію» нічого не змінилося. Якщо раніше права росіян порушували міліціонери, то тепер їхні права порушують поліцейські. Яка різниця, як називається людина, що застосовує до демонстрантів «демократизатори»: поліцейський чи міліціонер? Тут питання не тільки в піар-акції, а й у чималих фінансах. Перейменування призведе до того, що зміниться форма, яку нам вже продемонстрували; змінюватимуться вивіски, написи на машинах тощо. Знаючи всі законодавчі ініціативи депутата Грицака, які, по суті, спрямовані на те, щоб захопити собі більший сегмент фінансів, можна не сумніватися — цей законопроект також спрямований на те, щоб певні структури, які лобіює цей депутат, отримали кошти на виробництво нової форми та іншого.
Зміни, які рекламуються в законі, наприклад, збільшення заробітних плат чи переформатування внутрішньої структури міліції, можна було зробити постановами Кабміну та іншими нормативно-правовими актами. Спеціальний закон для цього не потрібен. Треба змінювати внутрішню структуру, громадський контроль за діяльністю міліції. Щоб змінити відносини правоохоронних органів і громадян, вважаю, в першу чергу треба міняти інші закони.
«ЗАКОНУ НЕ ВИСТАЧАЄ НОРМ ЩОДО ПАРЛАМЕНТСЬКОГО І ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ»
Олександр СКИБIНЕЦЬКИЙ, народний депутат («БЮТ-Батьківщина»):
— У проекті є деякі цікаві нововведення, проте, здебільшого його зміст дублює чинний закон про міліцію. Наприклад, там застаріла норма про витверезники: особи в стані сп’яніння можуть бути доставлені у спеціальні медичні заклади, яких давно не існує. Обсяг прав і обов’язків залишається приблизно таким же. Дещо змінюється структура органу. Нині МВС має декілька підрозділів: інспекції та департаменти також знаходяться в складі Міністерства внутрішніх справ. У проекті ж пропонується звести все до одного департаменту, котрий буде підпорядковано безпосередньо міністру.
Цікаве нововведення і щодо кількості особового складу — його буде затверджено Верховною Радою. Це добре, якщо парламент зможе хоч так контролювати поліцію, адже ВР, як представницький орган, має не так вже й багато важелів контролю у цій сфері. Також поліцію зобов’язують зачитати права, як у американських фільмах, а затриманому надається право на один дзвінок — демократична норма. Присутні зміни у структурному плані: у діючому законі міліція — це державний озброєний орган, а у законопроекті — система озброєних правоохоронних органів. Позитивним моментом є встановлення професійного цензу — 10 років досвіду роботи у правоохоронних органах. Однак, не враховуючи деяких структурних й інших нововведень, у такій редакції законопроект може призвести просто до зміни вивісок.
Насамперед, цьому закону не вистачає норм щодо парламентського і громадського контролю. Сьогодні всі правоохоронні структури знаходяться поза зоною контролю Верховної Ради як основного органу з цивільного контролю над правоохоронним органами та військовими формуваннями. Саме вирішення цього питання бракує нашому законодавству загалом, а не тільки цьому законопроекту.
