Багато факторів свідчать про те, що очікуване рішення про жовтневі позачергові парламентські вибори політично ухвалено.
Про це свідчать перегрупування в парламенті, руйнування старих політичних платформ, поєднаних із підтримкою режиму Януковича, і розгортання нових проектів.
Також призупинено проміжні вибори у трьох округах, депутати яких склали мандати (Президент П. Порошенко в окрузі № 12, Вінниця; Генеральний прокурор В. Ярема в окрузі № 212, Київ; колишній голова КМДА В. Бондаренко в окрузі № 219, Київ): відповідну постанову ЦВК ухвалила, але завбачливо не опублікувала в очікуванні ясності щодо позачергових виборів.
Готується законодавча база. Очевидно, що повноцінної реформи законодавства, завдяки якій можна було б уніфікувати процедури для різних виборів, розширити можливості голосування, усунути ризики безкарності підкупу та фальшування, — у стислі строки зробити неможливо.
Основний акцент у пропозиціях зараз робиться на дизайні виборчої системи. У площині практичної діяльності думка українських політтехнологів різних таборів напружено обирає між наявною змішаною системою та новою пропорційною.
ВИБІР МІЖ ЗМІШАНОЮ ТА ПРОПОРЦІЙНОЮ СИСТЕМАМИ
Щодо змішаної є одне серйозне застереження: анексія Криму робить проблематичним обрання 12 депутатів у тамтешніх одномандатних округах. Але не виключено, що можуть піти на те, щоб Рада тимчасово працювала у складі 438 депутатів. Конституція дозволяє вважати Верховну Раду повноважною за умови обрання не менш як двох третей її конституційного складу (ст. 82). Щоправда, у такому разі виборці Криму будуть поставлені в такі ж умови, як і виборці у закордонному виборчому окрузі, які голосують тільки в багатомандатному окрузі (у нашому разі — за списки від партій). Це побічно стане визнанням де-юре «закордонності» Криму, що є небажаним.
Зокрема, з цієї причини розглядається можливість повернутися до пропорційної системи. У порядок денний сесії на 22 липня включено законопроект про зміни окремих положень закону «Про вибори народних депутатів України» (реєстр. № 2908, автор Р. Князевич). Профільний комітет ВР рекомендував Раді прийняти його за основу і доопрацювати до другого читання. Фактично, йдеться про нову редакцію чинного закону, яка має всі шанси на проходження.
Поглянемо на ті окремі елементи виборчої моделі, що несуть політичні ефекти і матимуть прямі наслідки для партій, партійної системи та функціонування майбутнього парламенту.
Пропорційний принцип перетворення голосів на мандати, на нашу думку, варто оцінити як доречний. Він, за переважною в політичній науці оцінкою, дає змогу представити у парламенті якомога ширше коло політичних позицій і забезпечити відповідність структурі суспільних інтересів. Це важливо у нашій, українській, ситуації.
Але щоб вибори відіграли роль своєрідного «люстраційного механізму», пропорційну систему розподілу голосів варто підтримати можливістю виборця обирати конкретного кандидата зі списку, поданого партією в певному виборчому регіоні.
Експерти громадської ініціативи «Реанімаційний пакет реформ» готові сприяти виробленню оптимальної моделі такого преференційного голосування («відкритих списків»). Ми зацікавлені в тому, щоб зробити преференційне голосування зрозумілим, як воно у різних своїх варіантах зрозуміле всім у ще донедавна посткомуністичних країнах (Польща, Естонія, Латвія, Чехія), партії — більш відкритими і демократичними, а парламент — так само ефективним, яким він є у Швеції чи Фінляндії.
На жаль, політики, як і не досить обізнані скептики, не готові не тільки до співпраці у цій сфері, а й навіть до діалогу з цього питання. Жоден із законопроектів (4906, 4906-1, 4906-2), які так чи інакше передбачають запровадження такої моделі, не став предметом уваги законодавців. Верховною Радою не було ініційовано публічних дебатів для хоча би обговорення процедур виборів, які обґрунтовано рекомендовані Венеціанською комісією як засіб посилення прозорості й публічної довіри до виборчого законодавства.
ПАРТІЇ В ОБІЙМАХ ОЛІГАРХІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ
Механізм голосування за консенсусним законопроектом № 2908 не виражає вимоги Майдану про «перезавантаження» влади, тому ми ризикуємо зустріти в парламенті й тих самих одіозних осіб, які своїми діями спричинилися до ослаблення України як держави.
Звичайно, партійні лідери подбають про те, щоб прикрасити «першу п’ятірку» списку вже не поп-зірками, а справжніми героями АТО, але принцип впливу партійної верхівки та спонсорів партій на склад парламенту залишається незмінним. Це свідчить про намір, як і раніше, формувати в політиці «клієнтські мережі», якими зручно управляти і зберігати корумповану політику. «Закриті списки» могли би бути прийнятними в умовах надзвичайної довіри до партій та дотримання правових принципів демократії, чого не можна сказати про українські партії та нашу правову й політичну культуру.
Як засіб підвищення хоча б поінформованості виборця у наявній ситуації варто передбачити в законі принаймні оприлюднення на сайті ЦВК більшого обсягу інформації, яку кандидати подають про себе, аніж це робиться зараз.
Ініціюється повернення до блоків партій, які повинні будуть зібрати 7% голосів виборців (партії — 5%), що справляє різні ефекти. Саме по собі передвиборче блокування створює можливості для слабших партій, але водночас воно не підтримує ідею формування політично відповідальних суб’єктів політики, тобто таких, чиї позиції та діяльність можна ідентифікувати й оцінити. У парламенті передвиборчі блоки руйнуються і перегруповуються відповідно до інших інтересів. Інша річ, коли йдеться про парламентську коаліцію (своєрідний політичний блок партій), яка утворюється за наслідками виборів і бере на себе відповідальність за урядову політику.
Судячи з рівня самого порога, законодавець виходить з очевидного наміру не допустити надмірної фрагментації складу парламенту, хоча «торги» щодо деякого зниження під час обговорення законопроекту не виключені. Але з погляду значення для результатів виборів ці пороги сукупно з перевагами парламентських партій у формуванні виборчих комісій, крім того, що нададуть можливість відсунути від ухвалення рішень не тільки маргіналізовані в останні півроку політичні сили, наприклад КПУ, стануть викликом для молодих партій: «Воля», «Сила людей», «Демократичний альянс».
ВІДКЛАДЕНІ МОЖЛИВОСТІ — ВТРАЧЕНІ МОЖЛИВОСТІ
Звичайно, чим ближче до Дня Незалежності 24 серпня, коли, скоріше за все, ми почуємо про президентське рішення щодо переобрання парламенту, — тим менше часу на суттєві зміни законодавчого поля. Це означає, що ще п’ять років олігархізації державних рішень будуть лише гальмувати демократичні реформи в сфері ухвалення рішень, прозорості управління публічними фінансами, безпеки, власності, охорони здоров’я тощо.
Безперечно, суспільство і надалі домагатиметься запровадження процедур для відкритості й підзвітності парламенту, але те, що політики відмовляються починати їх на етапі виборів — поганий сигнал для суспільства. Втрачається той демократичний потенціал, який могли би принести з собою парламентські вибори — підвищити роль самого виборця у доборі персонального складу парламенту, зменшити залежність партій від корумпованих зв’язків, сприяти професіоналізації політичної діяльності й формуванню політично відповідальних суб’єктів політики.
