Народна мудрість говорить: повторення — мати навчання. При цьому питання про батьківство наполегливо замовчують. Стосовно українського політичного процесу все набагато прозоріше. На нещодавній зустрічі Л. Кучми з політологами Президент недвозначно дав зрозуміти, що для нього краще визнання батьківства щодо конституційної реформи, ніж окремо взятих, хай навіть перспективних кандидатів у президенти. Таким чином, прояснилося питання про те, що повторюватимемо, — конституційну реформу. І це цілком закономірно, оскільки саме політреформа є мережевим кабелем, що з’єднує дві основні події українського політикуму — вибори президентські та вибори парламентські. Від якості та сили цього зв’язку багато в чому залежатиме подальша конфігурація влади в країні.
Оскільки президентські вибори відбудуться хронологічно раніше нiж парламентські, то запитання, з якими повноваженнями оберуть нового президента, набуває аж ніяк не риторичного, а суто практичного й принципового значення. Саме із ставлення до можливості зробити перепланування ієрархії української влади еліта розкололася на її прихильників і противників. Можна виділити три принципово різні мотивації політиків щодо політреформи.
Прихильники:
— політичні ідеалісти, для яких принциповою та першорядною є зміна української системи влади, а питання про власний імідж і частку влади — на другому плані;
— ефективні прагматики, «основним інстинктом» яких є збереження позицій своїх основних фінансово-політичних груп (шляхом децентралізації президентської влади та створення кількох центрів влади).
Противники:
— найімовірніші кандидати в президенти і їхнє оточення, що мріє про власний сектор президентської влади в усій її повноті.
Результуючою конфлікту цих інтересів може стати (або не стати) переформатування поля української влади. І в разі запуску механізму політреформування основним (хоч і непублічним) запитанням стане — під кого з кандидатів?
СИНДРОМ «ЗОЛОТОЇ РИБКИ»
Якщо спробувати визначити частку об’єктивних і суб’єктивних чинників, що впливають на долю української політреформи, то роль других істотно перевищує роль перших. Хоч які б доводи наводили публічно, і хоч як скрупульозно вибудовували б контраргументацію, як двигуном, так і гальмом політреформи залишається особистий інтерес. Або суб’єктивний чинник, як казали класики. З огляду на обгрунтовану вище потребу визначитися ДО президентських виборів, провідними фігурами є чинний Президент Л. Кучма та двоє лідируючих, згідно з даними опитувань, кандидатів на наступне президентство — В. Янукович та В. Ющенко.
У контексті політреформи конкуренція двох перспективних претендентів на президентське крісло асоціюється зі старим анекдотом про золоту рибку. Коли її спіймав щасливий рибак і вже був готовий вимовити бажання, лукава та всемогутня водна мешканка висунула умову — хоч яке б бажання він загадав, у його сусіда прибуде вдвічі більше. Промучившись три дні, виснажений випробуванням рибак сформулював бажання: «Золота рибко, виколи мені око». Хоч як це сумно, але ситуація з конкуруючими кандидатами до болю схожа на описану. З тією лише різницею, що прохання буде сформульоване як: «підпиляй ніжки президентського крісла, якщо воно дістанеться не мені» або «обріж йому президентські повноваження». У кого з кандидатів першого здадуть нерви, той і почне торги із «золотою рибкою».
За останніми подіями можна припустити, що більш схильний вірити в перемогу конкурента В. Ющенко. Інакше, як зрозуміти радикальну зміну його колишньої позиції, якщо раніше він категорично відмовлявся голосувати за політреформу, а тепер висловив готовність голосувати солідарно з найактивнішим її ідеологом і провайдером О. Морозом? Іронія долі полягає в тому, що вирішення «проблем зору» окремо взятих політиків, які рибалять у морі влади, може сприяти лікуванню хронічних проблем екології самого простору влади. І, за великим рахунком (крім позбавлення виборців права голосувати на президентських виборах), важливо лише, щоб відбулося позитивне голосування в ВР.
Схоже, для самих кандидатів найбільшим ризиком є сумнівна честь покуштувати гримучий коктейль під назвою «Конституційна реформа», приготований конкурентами. Проте не менш важливими здаються два моменти:
— рецептура цього п’янкого напою. Сьогодні тривають переговори про законопроект 4180, відмітною особливістю якого слід назвати вибори президента парламентом. У разі збереження цього положення в більшості активних політичних гравців практично автоматично виникає підозра щодо реанімації сценарію «Кучма-3», про можливості якого і сказав О. Мороз;
— час прийняття конституційної реформи. Найсприятливіший прогноз, що враховує потенційно позитивне рішення Конституційного Суду, визначає цей час вереснем. Тобто майже на момент голосування на президентських виборах. І це створює інтригу та непереборне бажання маніпуляцій.
«...ДВІ ВЕЛИКІ РІЗНИЦІ»
Ризикуючи викликати критику з боку як клубу прихильників політреформи, так і її опонентів, все ж зауважу, що, попри те, відбудеться конституційна реформа чи не відбудеться, буде однаково… складно. Штормитиме, і в будь-якому випадку країні доведеться пройти через період політичних конфліктів. Яким чином можуть пройти ці конфлікти?
Варіант 1 — стагнаційний. Відкат на колишні позиції, реформа спочила міцним сном. Новий «сильний» президент із колишніми неслабкими повноваженнями, «мажоритарному лобі» вдалося наполягти на поверненні до змішаної системи.
Наслідок — політична нестабільність через конфлікт порівнянних за силовими й економічними можливостями провідних фінансово-політичних груп.
Варіант 2 — «ні миру, ні війни». Конституційна реформа застигне в стані 50% на 50% (тобто пройшла перше читання, але не відбулося остаточне голосування, і поправки до Конституції не внесено).
Наслідок — політичний конфлікт нового «сильного» президента з новим парламентом, який обирають виключно за пропорційною системою, що істотно знизить залежність Верховної Ради від Адміністрації Президента.
Варіант 3 — умовно прогресивний. Політреформа відбулася, ослаблені повноваження нового президента, посилені повноваження парламенту, легалізоване право останнього на формування Кабміну й інші радощі реальної участі у владі.
Наслідок — політичний конфлікт між «за звичкою» легітимним у суспільній свідомості громадян президентом (а за Конституцією ослабленим) та парламентом, що посилився (але, знову ж таки, внаслідок існування відомого ефекту запізнювання суспільної свідомості, вважається «слабким»).
Від уважного читача не приховати той факт, що три основні сценарії стосуються переважно зисків і втрат еліти. І, на перший погляд, однаково «паралельні» простору, обжитому пересічними громадянами. Створюється хибне коло — якщо нас це не стосується, то яка, власне, різниця, який із сценаріїв реалізовується, із якими подробицями, з допомогою яких політичних акторів?
Попри досить сильну дистанційованість влади та громадян, умовність їхнього зв’язку, що реалізовується з періодичністю раз на п’ять років, різниця все ж таки існує. Ми можемо обирати, і варіант №3 із проведенням політреформи здається кращим за інші, оскільки:
— якщо вже конфлікти неминучі, то краще все ж ті, наслідки яких приносять більше позитивних можливостей для громадянського простору;
— посилення представницької влади, яку обирають, створює передумови для її керованості потенційними виборцями;
— як ім’я корабля визначає його долю, так само має значення рушійний стимул будь-якої соціально-політичної зміни. На Заході на склі автомобіля часто можна побачити напис «На борту діти», що попереджує інших водіїв. Не завадило б на кораблі, котрий прокладає курс на політреформу, написати великими літерами, якi легко можна прочитати, — «Обережно! На борту ЛЮДИ».
