Що це було: спроба делегатів висловити в такий спосіб свою позицію стосовно участі в передвиборній президентській кампанії чи відвертий «бунт» партійних низів, незгідних із позицією керівництва — «відкласти підтримку будь-яких кандидатів до травня, коли заплановано черговий ХIV з’їзд об’єднаних «есдеків»? Роз’яснити ситуацію кореспондент «Дня» попросив голову облорганізації СДПУ(о) Володимира МАКСИМОВИЧА, одностайно обраного на цю посаду в черговий раз.
— Обговорення підсумків роботи й перспектив розвитку нашої парторганізації, яка нараховує дві з половиною тисячі чоловік, і справді проходило в досить емоційній атмосфері. Утім, воно й не дивно: внаслідок активної участі в парламентських виборах об’єднані соціал-демократи Одещини вийшли на п’яте місце серед партій за кількістю набраних голосів виборців, випередивши НДП, соціалістів, «Громаду», ПСПУ й інших. Хоча, мабуть, варто відзначити, що очікуваної підтримки з боку київської штаб-квартири партії так і не отримали, зокрема й фінансової. Приміром, на зустрічі з виборцями у віддалені райони та селища наші активісти виїжджали за власний кошт. Одним iз вирішальних чинників була, до речі, позиція облорганізації СДПУ(о) й на виборах мера Одеси, коли мені як члену міськвиборчкому довелося брати безпосередню участь в організації та проведенні виборів.
Проте все це — вже історія. А на конференції слід було визначитися: а які головні напрями роботи в році поточному? Найважливішим із них, як неважко було помітити, всi 57 делегатів визнали обов’язкову участь парторганізації у президентських виборах. Тут, власне, і сталося «нестикування» інтересів «верхів» і «низів». Київське керівництво партії, і Медведчук зокрема, наполягають: ми повинні налаштуватися працювати на парламентські вибори-2002. Стосовно президентських виборів, то часу визначити позицію ще вистачає — у квітні-травні зробимо це на з’їзді. Звісно, у наших активістів, котрі зустрічалися наприкінці січня з лідером партії, це викликало шквал обурення.
— Що саме їх не влаштовує?
— Ну як же, більшість більш-менш відомих партій уже назвали претендентів, котрих готуються підтримувати у президентській гонці. І Кучму, і Мороза, і Удовенка починають «розкручувати». Так чому ж об’єднані соціал-демократи не можуть висунути Марчука? Півтора місяця тому, беручи участь у роботі ХIII з’їзду СДПУ(о), одеська делегація довела до відома присутніх: ми виступаємо за підтримку кандидатури Євгена Марчука. І позаяк альтернативи йому, з урахуванням зайнятої чіткої соціал-демократичної позиції, сьогодні немає, то з’їзд повинен назвати ім’я кандидата на пост президента.
Уявіть: делегати не менш як 16 обласних парторганізацій висловилися в тому ж дусі. Та президія з’їзду явно гнула іншу, свою лінію. І продовжує її досі, переводячи вимоги в «загальні розмови»: мовляв, подивимося, зорієнтуємося, який рейтинг... Ми, одесити, та й інші парторганізації, здивовані: про який рейтинг мова? У нас що — два претенденти? Не лише Марчук, а й Медведчук чи ще хтось? Так ні. Пам’ятається, Медведчук заявив: висуватися не буде. Тоді, виходить, ідеться про Кучму, Мороза і так далі.
Однак ми не можемо підтримувати інших: адже не таємниця, що багато хто напередодні парламентських виборів вступав до СДПУ(о) саме з урахуванням неформального лідерства в ній Марчука. А тепер ці люди, як говорилося на конференції, не приховують, що за такої гри «верхів» не бачать сенсу залишатись у партії...
— Ви могли б обкреслити коло можливих «першочерговиків»?
— Та вони ж і на конференції чітко «висвітилися»: професор Станіслав Матвеєв, підприємець Валерій Коєв, інженер Володимир Вєсовецький, доцент Євген Акимович та інші. Вважаю, зайве доводити, що ці люди, котрі прийняли соціал-демократичну ідеологію, глибоко розбираються в перипетіях громадсько-політичного життя, чудово знають, як змінюють громадські й виробничі відносини, працюють заради проведення прогресивних перетворень соціал-демократи в сусідніх європейських країнах. І я, аналізуючи ситуацію, яка склалася в СДПУ(о), уже починаю відчувати свою провину і перед ними, і перед іншими шанованими та впливовими в місті людьми, позаяк особисто закликав їх під прапори соціал-демократії. Пригадайте хоча б репліку з залу у відповідь на повчання київських гостей про те, що рано, мовляв, участь у передвиборній боротьбі обговорювати: «Та за кого ви нас маєте? І в Урюпинську таких порад ніхто не слухатиме...»
То чому ж, маючи такого сильного лідера, як Марчук, котрий сповідує ідеали соціал-демократії, у штаб-квартирі партії намагаються заховати голову в пісок і кажуть: ми поки що думаємо, ми не можемо зорієнтуватися? У чому, скажіть на милість, не можемо зорієнтуватися? Я вважаю: коли ми політична партія, то повинні мати позицію. А коли позиції немає, то ми просто клуб за інтересами. Якщо, приміром, на наступному з’їзді знову почуємо, що ми в наступних виборах президента участі не беремо, а готуємося до виборів парламентських, то інакше, як зраду, розцінити це важко. Це зрада 30 тисяч членів партії й усієї України, яка дивиться на нас як на прогресивну політичну силу.
— А як ви розцінюєте висловлену на обласній конференції членом контрольної комісії СДПУ(о) Носенком думку, що така лінія керівництва є наслідком непередбачених фінансових труднощів?
— Я не хотів би давати оцінку фінансовому становищу партії. Проте відомо, що люди, котрі перебувають біля керма, — не бідні. У першому номері газети «Утренняя звезда», яку видає наша облорганізація, ми передрукували дані з одного київського видання, де вказано: за 1997 рік Медведчук задекларував прибуток у розмірі 18880 тисяч гривень. За тодішнім курсом — це мільйон доларів США. Прибутки Суркіса — ще більші. Тож грішно нашим лідерам нарікати на бідність. Інша річ, що обласним організаціям партії від цього не холодно й не жарко. Ні копійки не направлено, приміром, на підтримку нашої обласної газети, друкованої 10-тисячним накладом, оплату офісу, телефонів тощо. Мені важко судити, чи це така установка керівництва: київській і закарпатській обласним організаціям допомагати, а решту не помічати? Чи інші причини є. Просто з прикрістю констатую факти. А небезпеку для партії бачу в тому, що люди, котрі масово вступили в деякі облорганізації СДПУ(о), підтримуватимуть партію поки вона, як і НДП, у фаворі та спроможна забезпечувати посадові портфелі. А настануть важкі часи — і вони з кон’юнктурних інтересів партію здадуть і продадуть...
А нашій облорганізації, шлях якої нині безуспішно намагаються повернути в інший бік, доводячи, мовляв, це ж вам вигідно, навряд чи загрожує така малоприваблива перспектива. Оскільки нам вистачає сміливості й віри відповідати: ні, ми ще при вступі в партію обрали і шлях, і лідерів. Шкода, звісно, що не зуміли свого часу відстояти В.Онопенка, зате набули досвіду розпізнавання мотивації дій. Це чимось нагадує відмову від виконання місії, подібної до государевої служби. Більше того, мені навіть віриться, що діючи таким чином ми в чомусь уподібнюємося до людей волеохочих чи охочекомонних, як раніше називали деякі козачі загони. Навчаємося самостійно аналізувати, що до чого, й самі ж робимо висновки, вибір і визначаємо позицію. Тому й важко деяким київським лідерам поводитися з нами, наче з рекрутами. Разом з тим, на останній зустрічі в Одесі керівництво партії нас попередило: до з’їзду можете мати свою думку. Проте пам’ятайте: якщо на з’їзді буде вирішено, що партія підтримуватиме Л. Кучму, доведеться дотримуватися партійного статуту.
— Йдеться про зустріч В.Медведчука з одеським активом партії під час його участі в роботі «одеської» конференції асамблеї православ’я?
— Так. І, відверто кажучи, нам вельми важко зрозуміти, як реагувати на такі вимоги про підтримку нинішнього глави держави як кандидата в президенти. Хто, поклавши руку на серце, може назвати його соціал-демократом? Я, приміром, думаю: уся діяльність Л. Кучми вказує саме на те, що він, коли можна так висловитися, — «антисоціал-демократ» і «антиринковик». Тож і довелося публічно заявити, що така вимога для мене неприйнятна — незабаром доведеться покласти партквиток. У цьому, власне, і полягає позиція моїх однодумців: ми хочемо бачити Україну процвітаючою державою. І вважаємо, що тільки соціал-демократична ідея дозволяє це зробити.
Пересвідчився, що поважають наші світоглядні позиції члени конфедерації одеських партій центристського спрямування: від Руху до Всеукраїнської партії трудящих. Оскільки лідери цих обласних організацій обрали мене головою конфедерації. З багатьох життєво важливих проблем ми протягом останнього року досягли взаєморозуміння, довіри, солідарності. А лідери партійних організацій більш широкого політичного спектра — двадцяти двох одеських облорганізацій партій — обрали мене заступником голови міської координаційної ради. Заслуживши такий авторитет, хіба можна на догоду чиїм-небудь кон’юнктурним інтересам «здавати» визнаного в нашій країні лідера — претендента на вищий державний пост?
— Як ви все-таки пояснили б відсутність одеських соціал-демократів на установчій конференції «Злагоди» в конференц-залі облдержадміністрації?
— Коли мене запитали, чи навмисно я проігнорував конференцію «Злагоди», я нагадав, що того ж дня проходила наша партконференція. Інша річ — чи хотів я прийти? Можу чітко заявити: одеська облорганізація СДПУ(о) до складу «Злагоди» не входитиме. Причина полягає в тому, що ідея цього об’єднання, з одного боку, чисто популістська, вона не висвітлює головну мету ініціаторів, а лише демонструє прагнення залучити якнайбільше організацій-учасників. А з іншого боку, те, що не проголошується офіційно, а саме — необхідність підтримки на виборах Л.Кучми, лунає у промовах виступаючих ораторів. Це й визначає наші оцінки та підходи: «Злагода» потрібна Україні, але справжня, а не уявна. У нас є своя ідеологія, є авторитетний лідер Є.Марчук, котрий сповідає цю ідеологію, його й підтримуватимемо. А якщо «Злагода», створена, як свого часу «Наш дом — Россия», явно під виборний процес, виконуватиме які-небудь додаткові функції, приміром, сприяння відродженню регіону, розвитку та зміцненню державної мови, культури тощо, тоді ми ввійдемо в це об’єднання.
«Підлітковий» політичний етап ми вже пройшли, тож коли чуємо про необхідність підтримки Л.Кучми, згадуємо зауваження вузівських професорів студентам-невдахам: коли є голова та бажання вчитися — навчайся, ну а коли немає — не займай чуже місце. Не хочу повторювати слова однодумців за партією про дивну «безхребетність» нашого нинішнього керівництва. Просто нагадаю відоме: зазвичай президентами стають сильні лідери, котрі мають осмислені й аргументовані позиції в економічній, політичній, соціальній, інших сферах життя і спроможні в ході боротьби й зіткнення думок домагатися їх неухильного втілення в практику. Так це робив Шарль де Голль, Черчiлль та інші, які прийшли до влади зі своїми ідеями. Пригадаємо також для порівняння, з чим звертався до співвітчизників нинішній український лідер: скажіть мені, що потрібно будувати, і я будуватиму. Результати «будівництва» тепер бачить кожен. То невже нам потрібно через півроку чекати на повторне запитання: що і як будемо будувати?
У труднощах будівництва криються, на мій погляд, і деякі причини нинішньої ідейної кризи в СДПУ(о). Шукають і знаходять шляхи схиляння лідерів до малих і великих компромісів, відсікають небажаних для влади. У цьому ж убачаю причини «дроблення» соціал-демократів, і зокрема виникнення нової партії — Соціал-демократичного союзу.
