2 жовтня 2009 року в Києві було вчинено гучне вбивство — серед білого дня розстріляли співвласника меблевого супермаркету 4ROOM Шабаба Алояна. Трохи більш як за три роки, 8 листопада 2012-го, за звинуваченням у замовленні цього вбивства Києво-Святошинський районний суд Київської області вироком судді Ю. Бурбели засудив до довічного ув’язнення бізнесмена Мераба Суслова, син якого Руслан володіє 24,5% зазначеного супермаркету (ще 24,5% належало покійному Шабабу Алояну, а нині — його вдові). Невдовзі адвокат Суслова Ігор Усенко подав апеляційну скаргу на цей вирок, розгляд якої, ймовірно (чому ймовірно — буде пояснено нижче), відбудеться сьогодні вранці.
Під час прес-конференції в Києві у вівторок Ігор Усенко заявив, що звертається до ЗМІ, бо «не має можливості донести свою позицію в судовому порядку». «Мета цієї прес-конференції — не тиск на суд, — заявив він, — а прохання забезпечити в нашій країні проведення справедливих судів. Нічого навіть близько схожого на справедливий суд у процесі Суслова не було.» За словами адвоката, жодних доказів, які могли б лягти в основу довічного вироку, — немає, а сам судовий процес тривав із численними порушеннями, таким чином, Суслова було позбавлено права на справедливий суд. «Мераба Суслова не було допитано за цією кримінальною справою жодного разу. У суді першої інстанції його просто було видалено із зали засідання. Йому не було надано ані права виступити в дебатах, ані права на останнє слово, — зазначає Усенко. — У період слідчих дій у «справі Суслова» МВС отримує в дар десять автомобілів і навіть цього не приховує, дає довідку адвокатові про те, що вони прийняті на баланс МВС України в дарунок від рідного брата загиблого Шебаба Алояна. Окрім того, в період слідства протягом 21 дня головний свідок перебувала в неволі, до неї застосовували катування, з неї вибивали свідчення.... У цій справі має місце грубе порушення закону з боку вищих керівників Головного слідчого управління (ГСУ) МВС України, працівників Генеральної прокуратури України, котрі свого часу затверджували обвинувальний висновок», — заявляє адвокат засудженого.
«АБО ЦЕ СТРАШНИЙ СОН, АБО СПРАВА ЗАМОВНА»
Ігор Усенко розповів, що після невдалих спроб звернення до Генпрокуратури він звернувся до спікера ВРУ з проханням розглянути питання про створення парламентської тимчасової слідчої комісії для розслідування дій слідчих і прокуратури у «справі Суслова». Спікер парламенту направив ці матеріали до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, а Комітет — до Генпрокуратури з метою отримання пояснень. «Після тривалого листування 6 березня цього року відбулося засідання Комітету, на якому було ухвалено рішення офіційно звернутися до Генпрокурора з вимогою розглянути питання, пов’язані з цією справою. Матеріали справи разом із відеозаписами, документальними підтвердженнями зловживань працівниками міліції в період досудового слідства сьогодні перебувають на столі в Генерального прокурора, і він зрештою має висловитися з цього приводу», — каже Усенко.
Крім того, у вівторок адвокат Суслова звернувся до Апеляційного суду Київської області з клопотанням, в якому було зазначено декілька пунктів. По-перше, І. Усенко обурений тим, що в надісланому йому повідомленні про засідання апеляційного суду зазначено некоректну дату: 28 квітня — це неділя, суд у цей день, як відомо, не працює. «В кулуарах повідомляється про те, що це помилка і що судове засідання призначено на 28 березня, а не 28 квітня, але суд мене про це не повідомив. У клопотанні я прошу суд повідомити мені в установленому законом порядку, коли, в який час розглядатиметься ця справа». У клопотанні також ідеться, що, на думку І. Усенка, є підстави розглянути «справу Суслова» під час попереднього судового засідання. «У додатку до клопотання — маса експертиз, висновків та документів, які свідчать про те, що суд зобов’язаний провести попереднє слухання, зобов’язаний призначити судове розслідування, надати слово Суслову. Без проведення судового розслідування, яке передбачає допит засуджених, вивчення матеріалів справи та інші слідчі дії, — це означатиме або що це страшний сон, або що розгляд цієї справи має замовний характер».
«ОЧЕВИДНІ ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ»
Був Мераб Суслов замовником убивства свого бізнес-партнера чи ні, ця історія робить очевидними кілька речей. По-перше, пострадянський простір пронизаний кримінальними зв’язками. На всіх рівнях. І, мабуть, передусім у площині цього «добра» — головний фронт боротьби за євроінтеграцію. І друге — не менш суттєве: незалежно від того, якою була участь Суслова у вбивстві й чи була вона взагалі, за висновками правозахисників, його фундаментальні права, гарантовані Європейською конвенцією про права людини, у процесі слідства, а також у судовому процесі були грубо порушені. І таких справ в Україні — досить багато.
— У цій справі очевидні порушення прав людини, зокрема права на справедливий суд, заборони катування і жорстокого поводження, — каже координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій ДІДЕНКО. — Навіть не акцентуючи уваги на доведенні вини або невинуватості, з якихось невідомих причин Суслова вивозять у вінницьке СІЗО, чотири місяці він перебуває в жорстоких, нелюдських умовах, потім у київському СІЗО його протягом року — довше, ніж 100 діб — тримають у карцері за дисциплінарне правопорушення. І все це — в межах досудового слідства. Суддя Бурбела, який відомий у «справі васильківських терористів», за накатаною процедурою спочатку робить процес закритим, потім видаляє із процесу адвоката, потім — самого підсудного, і — пожиттєвий вирок. І таких справ в Україні безліч. Паралельно ми спостерігаємо за «справою Павличенків», «справою Панасенка» та іншими.
— Знаєте, я завжди був поганої думки про Вірменію, думав, що Вірменія — це все, кінець. Та коли я почав вивчати матеріали «справи Суслова», то зрозумів, що таке у вірменському суді було б неможливим. Не надати можливості ознайомитися зі справою, залишити без перекладу... — коментує Мікаел ДАНІЄЛЯН, правозахисник із Вірменії, який також був присутній на згаданій прес-конференції. — Коли дивишся також на ставлення вірменської влади до цієї справи, відразу стає зрозуміло, що до громадян Вірменії ставляться зовсім не так, як до громадян США чи будь-якої іншої цивілізованої країни. За понад два роки представники Посольства Республіки Вірменії жодного разу не зустрілися з Мерабом Сусловим. Це — кричуще порушення. Я передав листа до Міністерства закордонних справ Вірменії, на що мені відповіли, що дипломатичні представники повинні отримати дозвіл на те, аби бути присутніми в суді. Це — маразм! Та невже влада в Україні не розуміє, що цю справу вона однозначно програє, коли справа дійде до Європейського суду? — дивується Мікаел Данієлян.
Можливо, не розуміє. А може, їй просто байдуже. До речі, за оцінкою правозахисників, перелік порушень прав людини, яких є ціла низка у «справі Суслова», майже повністю збігається з тими претензіями до судової влади в Україні (у частині, що стосується дотримання принципу справедливого суду і попереднього ув’язнення), які висловлені в останній резолюції ПАРЄ. Коло замкнулося.
P.S. «День» звертався з проханням прокоментувати «справу Суслова» до кількох членів Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради, втім, хтось із них підтвердив, що справа розглядалася на комітеті, але деталі пригадати не зміг, а хтось взагалі не пам’ятає такої справи, тому коментувати її відмовлялися. Окрім того, «День» надіслав інформаційний запит на ім’я Генерального прокурора України Віктора Пшонки з проханням повідомити, як відреагувала Генеральна прокуратура України на численні процесуальні порушення під час слідчого та судового розгляду «справи Суслова», про які заявляє адвокат Мераба Суслова Ігор Усенко.
ДО РЕЧІ
Восьма щорічна Доповідь «Дотримання прав ув’язнених в Україні-2012», підготовлена правозахисною організацією «Донецький Меморіал»: за оцінками правозахисників, щороку зазнають насильства у міліції близько 600—700 тис. осіб.
«Поширеність жорстокого поводження в установах виконання покарань значно менша, ніж у відділках міліції. Проте, якщо взяти до уваги, що адміністрація установ часто приховує випадки умисного жорстокого поводження з ув’язненими, в тому числі випадки побиття, реальний рівень застосування жорстокого поводження визначити складно... За даними уряду, за порушення законодавства притягнуто до відповідальності кількасот правоохоронців. Але з огляду на те, що зазвичай дуже важко довести провину працівника і часто небажання органів влади серйозно перевіряти повідомлення про порушення персоналу, наведені урядом відомості є лише незначною частиною порушень, які насправді відбуваються. Якщо, за оцінками правозахисників, щороку в міліції зазнають насильства до 600—700 тис. осіб, а 2011 року в підрозділах МВС померло, за даними правозахисників, понад 50 осіб (за офіційними даними — 21 особа), то кількасот притягнутих до відповідальності осіб на рік не становить і 0,1% від кількості випадків насильства. Це свідчить про дуже серйозні проблеми якості кадрового складу установ виконання покарань... Чисельність довічно ув’язнених осіб зросла за 2012 рік на 53 особи і становила станом на 1 січня 2013 р. 1810 осіб. Питання гуманізації умов їхнього утримання не вирішується, а відповідні рекомендації Європейського комітету із запобігання катувань не виконуються понад 12 років. Протягом 2012 р. помер 1021 ув’язнений, з них 179 осіб — у СІЗО. Це хоч і дещо менше, порівняно із 2011 р., проте більше на 33%, якщо порівнювати з тим, як було у 2008—2010 рр. Імовірно, однією з причин росту є відмови судів звільняти тяжко хворих засуджених. Число випадків суїциду досягнуло 65 — на 54% більше, ніж було у 2008—2010 рр. Не зменшується кількість і порушень прав засуджених. Це стосується не лише умов утримання в місцях позбавлення волі, а й поводження персоналу з ув’язненими. Мають місце численні випадки вимагання хабарів за поліпшення умов тримання, випадки невиправданої та штучної відмови представлення документів на УДЗ (умовне дострокове звільнення), в питаннях залучення до праці та її оплати тощо. До суду надходить документів менше, ніж на половину засуджених, які отримують право на УДЗ. Усталена практика поводження з ув’язненими побудована на суворому вимаганні з боку адміністрації установ беззаперечної покори ув’язнених. Це доповнено відсутністю ефективного механізму подання й розгляду скарг і відсутністю надійної процедури надсилання листів засудженими. За 2012 рік немає жодної задоволеної скарги з тих, які отримало центральне відомство. А до засуджених, які протестують і скаржаться, застосовують каральні заходи» (повний текст доповіді доступний тут).
