В чому суть нової політичної стратегії і тактики Блоку Юлії Тимошенко? Про це — в інтерв’ю з керівником парламентської фракції БЮТ Олегом БІЛОРУСОМ. — Зовсім недавно вашу політичну силу однозначно відносили до влади. І БЮТ належав до неї за всіма формальними та неформальними ознаками. Де ви тепер?
— У парламенті наша фракція у владі. Законодавча — це найвища за статусом гілка влади, яка має функції контролю інших гілок. Ми дійсно вийшли, а точніше — були витіснені з уряду. Та залишивши виконавчу, ми залишаємося у державній владі України.
— За такою логікою ви й за Кучми були у владі.
— Так, ми у владі були й за часів кучмізму. Але тоді ми перебували в парламентській опозиції — прямій та запеклій. Сьогодні ми переходимо не в опозицію, а в стан власної позиції, яка буде продиктована ідеалами й цінностями помаранчевої революції, а також — політичною програмою партії «Батьківщина».
— Як розуміти теперішні відносини БЮТ із Президентом?
— Вони характеризуються конфліктом, який має односторонній характер. Ми цього конфлікту не бажали, не провокували та не здійснювали. Юлія Тимошенко послідовно заявляла, що вона з Президентом Віктором Ющенком, незважаючи на всі труднощі. Хоча уряд сформувала не вона, а Президент, вона все робила для співпраці. Але, мабуть, позиція іншої сторони з самого початку була протилежною. Надто боялися деякі панове конкуренції з боку Юлії Володимирівни, й ці страхи призвели до того, що вони взялися підривати діяльність уряду. Спочатку дали шість місяців, щоб уряд попрацював, а далі вирішили розпустити його з однією метою — витіснити Тимошенко з виконавчої влади.
Але я не думаю, що нинішній стан є приреченим на консервацію. Сторони розійшлися за японським принципом — ліжко одне, але сни різні. Під час виборчої кампанії ми звернемося до українського народу, і нехай він оцінить нашу діяльність — політичну, економічну, соціальну, гуманітарну. Нехай народ, а не президентське оточення вирішує питання про подальше місце та роль нашої політичної сили. Якщо БЮТ, як нам пророкують політологи, в 2006 році отримає від виборців «великий квиток», ми з партією Президента об’єднаємося в парламенті та висунемо кандидатуру прем’єра. Якою, поза сумнівом, буде Юлія Володимирівна Тимошенко.
— Судячи з того, що ви відмовилися підписати Меморандум стабільності, довіри до президентської сторони нема?
— Вона підірвана. Відновити довіру може лише Президент, вступивши в переговори зі своїм найближчим соратником — Юлією Тимошенко.
— Юлія Тимошенко заявила, що ваш блок із партією Ющенка піде на вибори паралельними шляхами. Що це означає — у вас будуть одні й ті ж гасла та виборці, але різні персоналії в списку?
— У нас будуть не лише різні персоналії. І їхнє об’єднання, і наше окремо звертатимуться до українських громадян, пропонуючи їм свої програми, ідеології та стратегії. Президент Віктор Ющенко не зможе очолювати список, бо як глава держави не має на це ні конституційного, ні морального права. А Юлія Тимошенко свій список очолить і буде безпосередньо виходити на контакт до громадян. У цьому значна відмінність, але це — організаційний бік. Принципова різниця — в підходах до соціальних проблем. Сьогодні президентське оточення почало звинувачувати Юлію Тимошенко, яка закрила «чорну діру» в бюджеті на 30 млрд. грн., підвищивши зарплати, пенсії та стипендії, у «люмпенізації бюджету». Що ж, це їхня позиція. Ми ж виходимо із того, що соціальний розвиток — найвища форма розвитку суспільства. Якщо в нас люди голодні, 80% населення — за межею бідності, треба перш за все вирішувати ці проблеми.
— Але надто швидке зростання зарплат і пенсій дає велике навантаження на бізнес, який душать податками. Непропорційно велика соціальна частина бюджету й дала привід говорити про популізм у діях уряду.
— Без зарплати немає виробництва. Від зростання зарплат, соціальних виплат бізнес тільки процвітає, бо це збільшує купівельну спроможність населення. Про те, що ніякого популізму в підвищенні зарплат і пенсій, яке було здійснене урядом Тимошенко, немає, говорить той факт, що раніше запропонований бюджет кабінет на чолі з виконувачем обов’язків прем’єра Юрієм Єхануровим прийняв за один день. Серед досягнень уряду Тимошенко — вперше за часів незалежності — пенсії в Україні стали вищими, ніж у Росії. Якщо ми надалі темп не збавимо, і завтра в нас і зарплата стане вищою, ніж у Росії, це сприятиме налагодженню між нашими країнами дійсно рівноправних, братерських відносин. Тому що магніт змінить силу. Робоча сила буде не до Західного Сибіру прагнути, а залишиться тут, працюватиме на Україну.
— Кого БЮТ бачить потенційним союзником на вибори?
— Партія «Батьківщина» найперше бачить своїми союзниками три блокові партії. Крім того, ми будемо тісно співпрацювати з ПРП, вимальовується співробітництво з партією «Єдина Україна». Будуть і ті, хто зараз не представлений у парламенті. До початку виборчої кампанії БЮТ або розшириться, або сформує широку коаліцію демократичних сил.
— Чи можливе, в принципі, блокування з «Партією регіонів» чи СДПУ(О)?
— Я не дуже великий оптиміст щодо цього. Мені здається, поки що це питання для ідеологів-теоретиків. Було б надто поспішно говорити, що ми вже вступаємо в якесь співробітництво, тим більше — блок.
— На минулих виборах — і парламентських, і президентських, ваш електорат був насамперед на заході країни. А тепер?
— Тепер він буде по всій Україні. Віктор Ющенко зі своїми політичними союзниками не зможе піти на схід, північ і південь. Ми ж, у силу нашої ідеології, зможемо працювати скрізь, і сподіваємося, що принаймні 30% виборців нададуть перевагу Блоку Юлії Тимошенко.
— Із самого початку Юлія Тимошенко була проти здійснення політреформи. А відразу після відставки вона сказала, що підтримує її. Чим викликана така зміна позиції?
— Сьогодні доводиться вибирати між підвищенням ролі парламенту та авторитаризмом. При цьому ми бачимо загрози. Ми не закриваємо очі на те, що замість авторитаризму одноособового може виникнути ситуація парламентського авторитаризму. Коли група лідерів фракцій, взявши на себе вищу владу, почне визначати, кому бути прем’єром, кому — спікером, а може, — і кому президентом. І ми свідомі того, що можливо, треба буде шукати нові механізми, нові баланси, нові противаги та нові форми контролю — партійного, громадського, народного. В прикінцевих положеннях законопроекту № 4180, прийнятого 8 грудня минулого року, було сказано, що цей документ вводиться в дію з 1 вересня 2005 року, якщо до цього часу буде прийнято закон про реформу місцевого самоврядування. Якщо ні — то тоді, коли буде прийнято цей закон, але не пізніше 1 січня 2006 року. Днями Конституційний Суд ухвалив вердикт про відповідність законопроекту про реформу місцевого самоврядування № 3207-1 Конституції України. Це означає, що він може бути проголосований уже на наступному тижні. Якщо це відбудеться, це корінним чином змінить ситуацію в державі. Політична реформа, включаючи й закон № 4180 і № 3207-1, негайно вступає в дію. Відразу іншими стають повноваження Президента, іншими, а точніше — більшими, повноваження уряду та парламенту. І тоді формування уряду Єханурова доведеться зупинити. Парламент зможе запропонувати іншу кандидатуру прем’єр-міністра та подати її Президентові. І Президент буде зобов’язаний цю кандидатуру протягом 15 днів подати в парламент. Якщо ж він цього не зробить, тоді парламентська більшість сама подасть кандидатуру.
— Хто це, на вашу думку, може бути?
— Безумовно, це буде кандидатура провідного політичного лідера.
— Виповнилося п’ять років від дня зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. Надії на швидке розкриття злочину при новій владі не виправдалися. Як ви гадаєте, чому?
— Тому що деякі дуже впливові сили знають, чим це може закінчитися для них. І роблять все, щоб загальмувати розслідування.
— Сили при владі?
— Сили, які були при владі, прагнуть об’єднатися з силами, які тепер при владі. Якби була достатня політична воля нової влади, це питання вже достатньо розслідувано, щоб розглянути його у справедливому суді. В разі, якщо українська судова влада уникне розгляду цієї справи, на прохання сім’ї Гонгадзе її може бути розглянуто міжнародним судом. Але це буде ще одною великою ганьбою для України...
