Завтра Верховна Рада, як очікується, серед інших розгляне законопроект про вибори до місцевих органів влади та Верховної Ради Криму, а у четвер, можливо, прийме по ньому рішення. Що ж до затвердженого парламентом 5 березня у першому читанні закону про вибори народних депутатів за партійними списками, то, за словами постійного представника Президента у ВР Олександра Задорожнього, до парламентської конституційної комісії надійшло близько 20 варіантів поправок до цього документа, що ускладнює процес підготовки його до другого читання та прийняття загалом. Своїм баченням процесів трансформації вітчизняного виборчого законодавства з «Днем» поділився народний депутат (фракція НДП), перший заступник глави парламентського комітету з питань європейської інтеграції Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ.
— Ваша оцінка прийняття у першому читанні закону про вибори до ВР суто за партійними списками?
— Полеміка про плюси і мінуси того або іншого способу обрання народних депутатів почалася не вчора. Дискусії стали особливо бурхливими в середині 90-х, одночасно з активізацією процесу партбудівництва. Загальноприйнята практика є такою, що людина, яка ініціювала рух, його ж потім і очолює. Тому політики всерйоз почали замислюватися над механізмами посилення ролі партій. Мотиви й аргументи в усіх були різними, в тому числі — прагматичні розрахунки. Одночасно були спроби професійних політиків посилити партії як важливий суспільний інститут. Саме спосіб обрання народних депутатів часто ставав у цих дискусіях каменем спотикання.
Неодноразово звучали думки, мовляв, партія не є ідеальною політичною інституцією. Але тут виникає логічне запитання: що може бути альтернативою? В Україні варіантів небагато: це або фінансово-промислова група, для якої партія — інструмент лобіювання бізнесових інтересів, або певне кланове утворення регіонального характеру. А тепер поставте все це на шальки терезів і порівняйте, що краще й ефективніше: відкрита політична структура чи замкнена кулуарна організація.
— Які компроміси можливі у процесі остаточного узгодження цього документа?
— Певні компроміси, звісно, будуть, але я не вірю в серйозні зміни. Оскільки істотна зміна законопроекту — порушення вже існуючого комплексу домовленостей. Складно прогнозувати, чи відбудеться диференціація відсоткового бар’єра для партій і блоків (одним із варіантів пропонується встановити для партій тривідсотковий прохідний бар’єр, для блоків — шестивідсотковий. — Ред. ). У таких питаннях не можна бути чорно-білим. З одного боку, це, звісно, не зовсім демократично. З іншого боку, я як представник реальної політичної партії (а таких у нас небагато) вважаю, що пропозиція про 3% для партій і 6% — для блоків не позбавлена раціонального зерна. Блок є блок, ці об’єднання рідко мають спільну ідеологічну основу, вони не завжди життєздатні та далеко не завжди дотримуються цілісної стратегії, не кажучи вже про тактику. Мінусів у блоку не менше, а іноді й більше, ніж плюсів, ми це бачили на прикладі «За єдину Україну». Блок «Наша Україна», як відомо, також не позбавлений внутрішніх протиріч... Якщо цю пропозицію проголосують, партії, перш ніж блокуватися, сім разів подумають.
— Голова парламентського комітету з питань місцевого самоврядування Анатолій Матвієнко наголошує, що законопроект Ключковського— Рудьковського вигідно відрізняється своєю технологічністю...
— Я не називав би цей законопроект новаторським або особливо технологічним. Зрозуміло, що закон, який вже «попрацював», прийнятніший, ніж якась законодавча абстракція. Йдеться, усього-на-всього, про розширення системи: якщо раніше вона поширювалася на 250 депутатів, то тепер — на всіх 450.
— Чи голосували ви за прийняття цього законопроекту?
— Так, голосував.
— Чи сприятиме його остаточне прийняття зміцненню владної вертикалі?
— Про злагодженість дій всередині владної вертикалі можна буде судити за фактом прийняття закону про вибори до місцевих органів влади — важливого елементу нещодавно підписаної «Політичної угоди фракцій і груп Верховної Ради України про реалізацію політичної реформи». Вважаю, що система виборів до місцевих органів влади має бути комбінованою. Вибори до сільських і селищних рад краще провести відповідно до старого мажоритарного стандарту. Погодьтеся, село, в якому сто дворів, навряд чи стане ретельно вникати у смисл передвиборної платформи тієї або іншої політичної сили. А ось вибори до районних, обласних і міських рад краще здійснювати на пропорційній основі.
— Наскільки мені відомо, зараз на розгляді ВР перебуває два тематичнi законопроекти — поданий урядом та Мороза — Вінського. Який, на ваш погляд, є найоптимальнішим?
— Зараз розгляд обох законопроектів перебуває на тій стадії, коли будь-який із них можна взяти за основу, з тим, щоб отримати максимум користі. Не думаю, що між авторами виникне серйозна полеміка.
— Побутує думка, що пропорційна система спровокує посилення «регіонального» забарвлення тих або інших політичних сил: «донецьких», «київських», «дніпропетровських»…
— Ми говоримо про політичні утворення, які хочуть пройти до парламенту, чи не так? Нехай хоч одна партія, навіть надпопулярна, спробує набрати три або чотири відсотки, орієнтуючись на виборця тільки одного міста. Завдання в тому, щоб зібрати максимальну кількість голосів, тому безглуздо педалювати тему «регіоналізації».
— Володимир Литвин говорив про те, що остаточне прийняття пропорційного закону спровокує «відрив» нині обраних мажоритарників від своїх округів. Мовляв, вони втратять інтерес до того, щоб вести подальшу роботу…
— Та нічого подібного! Противники пропорційної системи — або депутати, які повірили у своє «довічне» обрання на одному й тому самому округу, або люди, за якими немає жодної політичної сили. Мені ще зрозумілий протест мажоритарника, якщо він чотири рази обирався за одним й тим самим округом, але коли на трибуну виходять ті, хто тільки 2002 року пройшов за «мажоритаркою» та затято її захищають… Наче всерйоз сподіваються, що і у 2006 повторно переможуть на тому самому округу. Я їх жорстоко розчарую: немає нічого більш непередбачуваного, ніж мажоритарний округ! Дехто дуже багато робить для округу, а потім туди приходить «чужий», який зумів пообіцяти більше, — і перемагає.
Неправда й те, що списковики здебільшого на округах не працюють. Хотілося б, щоб подібні заяви були доказовими. Давайте будемо чесними до кінця: є мажоритарники, яких на окрузі й у обличчя не знають, а за деякими списковиками закріплено навіть не один, а одразу кілька округів, як у нас у НДП, наприклад. Особисто я за списком обирався двічі, вважаю себе професійним політиком і гречку на округах не роздаю.
— У грудні минулого року депутати-мажоритарники підписувалися під листом, зобов’язуючись не підтримувати «пропорціоналку». Чи вам відома подальша доля цього документа?
— Доля документа невідома, але ще раз наголошу, що положення, задекларовані в політичній угоді, про яку раніше йшлося, — предмет компромісу. Природно, якась частина мажоритарників у першому читанні не голосувала, інакше було б не 262 голоси, а набагато більше.
— І другий документ. П’ятого березня група мажоритарників направила Президенту листа з ініціативою проведення всеукраїнського референдуму з питань обрання депутатів за закритими партійними списками...
— Мене дивують потуги людей, які повірили в те, що вони — «вічні обранці» у своїх округах. Невже вони не розуміють суті політичної реформи? Адже вони чудово знають — якщо не прийняти нове виборче законодавство, як мінімум, дві фракції, загальною чисельністю близько 80 осіб, не голосуватимуть за зміни до Конституції. Чого ж вони домагаються? Торгуються? Якщо так, то нехай Президенту не листа пишуть, а прямо скажуть: мовляв, ми, Леоніде Даниловичу, проти змін до Конституції.
— Імовірно, нинішні депутати-мажоритарники сумніваються, що зможуть підшукати собі містечко в партійних списках...
— Половина точно зможе, а це не так мало. Якби ймовірність виграшу в рулетку становила п’ятдесят відсотків, до казино черги б стояли.
— А що робити принципово безпартійним?
— Парламент — не тільки законодавчий, а й політичний орган. Тут, за великим рахунком, одинаків бути взагалі не повинно. Парламент виробляє стратегію, принципи зовнішньої та внутрішньої політики. Хто це повинен робити? Дядько Ваня, який випадково обрався? А він добре підготовлений, він зможе? А хто відповідальність візьме за те, як він голосуватиме? Ті, іноді лише 10— 12 тисяч, які його вибрали? А чи не мало, порівняно з 48-ма мільйонами? Тож нехай обирають конкретну партію, і нехай партія несе відповідальність за кожного члена своєї команди. Мені сподобалося, як один депутат-мажоритарник із Партії регіонів сказав: «Чого ми всі так боїмося? Що, у виконавчій владі роботи мало чи нам заважають займатися бізнесом? Світ клином на парламенті не зійшлося»! Якщо людина має голову, то вона зможе її застосувати і в інших місцях, не тільки під скляним куполом.
— Схоже, голосування щодо «пропорціоналки» спровокувало міні-розкол у більшості — зокрема, маленький бунт лідера групи «Народний вибір» Миколи Гапочки…
— Я не люблю, коли мусують питання про розколи. Те, що більшість аморфна і не є єдиним кулаком, — ні для кого не секрет, її внутрішні протиріччя часто мають не політичний, а економіко-лобістський характер. Вони були й будуть, ці протиріччя, були й будуть ключові гравці, готові за собою вести більшість. Тож заяви пана Гапочки — не більш ніж елемент політичної торгівлі.
— Він сказав, що «мажоритарники вмиратимуть стоячи»...
— Сумніваюся. Гапочка такий життєлюб…
