Парламентська крига рушила. Спікер Арсеній Яценюк особисто провів індивідуальні консультації з представниками всіх п’яти парламентських фракцій. Підсумок переговорів — домовилися домовлятися. Але це, з урахуванням нинішніх парламентських реалій, уже великий, так би мовити, прогрес. Отже, вже найближчим понеділком за круглим столом парламентарії вироблять загальний шлях виходу з кризового лабіринту. Про майбутнє українського парламенту шостого скликання, про ймовірність проведення чергових позачергових виборів у Раду, про те, чи можливе переформатування правлячої більшості, а також про конституційний процес, що нещодавно стартував, розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» Олександр Лавринович.
— Олександре Володимировичу, чи розділяєте ви позицію своїх колег із фракції, які блокують роботу Верховної Ради? Чи не дуже дорога для України бездіяльність головного законодавчого органу країни?
— Я гадаю, ви ще не встигли забути, скільки не працювала Верховна Рада протягом 2007 року. Так ось, парламент не працював вісім місяців і 15 днів. Однак бездіяльність ВР минулого року багато хто сприймав як нормальне явище. Коли депутати — представники більшості — приходили до сесійної зали, працювали й приймали рішення, все це сприймалося трохи іронічно, оскільки була людина, яка вважала, що діяльність Верховної Ради припинена. Потім він передумував, визнавав легітимність парламенту на один день, потім не визнавав, а наступного дня й зовсім ліквідував усі свої укази про дострокове припинення повноважень ВР. У результаті вибори відбуваються не тому, що припинені повноваження. Повноваження Верховної Ради взагалі ніхто не припиняв, однак великий набір нерозглянутих законопроектів так і залишився висіти в повітрі. А те, що є зараз — ненормально. Ненормально, коли не працює парламент і для держави загалом це також дуже погано. А з усіх парламентських суб’єктів найбільше від цього страждає опозиція, оскільки єдине, що може опозиція для того, щоб виконувати свою суспільну роль, — працювати в парламенті, пропонуючи свої альтернативні рішення й демонструючи суспільству, які з ініціатив, що приймаються владою, мають негативні впливи. Опозиція сьогодні позбавлена цих можливостей, точніше, вона сама себе цього позбавила і в цьому, безумовно, програш. Разом із тим, позиція опозиції — це об’єктивна реакція, що виникла внаслідок події, про яку вже знає весь світ (підписання так званого «листа трьох» — Авт. ). Зрозуміла річ, що світом, як і Україною, керують інтереси. Однак, коли я спілкуюся з керівниками дипломатичних місій в Україні, з іноземними парламентаріями я ставлю їм запитання: як би відреагувала громадськість вашої країни, якби від імені членів Національної асамблеї Франції або сенату США ви дізналися про те, що через два тижні ви відмовляєтеся від своєї валюти і входите, наприклад, у зону євро? Відповідь однозначна: після такого державні діячі швидко позбавилися б своїх посад, вони самі подали б у відставку. Чому? Бо це неприйнятно, коли вище керівництво держави або за чиєюсь указівкою, або з власної волі вирішує щось важливе для країни, приховуючи це від свого народу, від свого парламенту і в результаті про це повідомляє іноземний політик. Питання: а хто ж приймав рішення? Це і є ключова причина реакції опозиції. Якби це питання вирішувалося по-людському — інша річ. На цьому етапі розвитку європейської інтеграції — це компетенція уряду, тому цілком достатньо було б рішення Кабінету Міністрів. Підписів Президента і голови Верховної Ради не потрібно було б. Так ось, якби уряд на своєму засіданні публічно розглянув це питання, навряд чи реакція в стінах парламенту була б такою, якою вона є сьогодні, оскільки, повторюю — це компетенція Кабінету Міністрів. А коли рішення приймається таємно, суспільству про нього розповідає іноземець, а прем’єр каже, мовляв, у чому проблема, це може бути через десять років, виникає закономірне запитання: що це — реалізація вашого політичного бажання чи ви просто так, на всякий випадок, це підписали, бо вас змусили? І, до речі, ви, напевно, чули, що голова Верховної Ради, причому неодноразово, сам казав, що помилковим є спосіб підписання й оприлюднення так званого «листа трьох», і наявність там його підпису. А в проекті політичної угоди, який пропонує спікер, є пункт, де він пропонує визнати, що його підпис не є позицією Верховної Ради України.
— Як ви вважаєте, з понеділка парламентська крига все ж рушить?
— Сподіваюся, так. Всім необхідно визнавати свої помилки. Ніколи великих людей, гідних політиків, та й будь-якої людини вміння визнавати помилки не принижувало й не шкодило йому. Навпаки, це тільки підвищує авторитет.
— Зараз багато говорять про переформатування коаліції, а також про ймовірність проведення позачергових виборів до Ради. Як юрист, скажіть, наскільки чистим із правового погляду може бути і перший, і другий процеси?
— З юридичного погляду, я відповім на ваше запитання так: так, можливі й перевибори в парламент, і переформатування коаліції. Дострокові вибори можливі тоді, коли виникнуть передбачені для цього конституційні норми. Перша з них та, яка зараз, скажімо так, виглядає потенційно можливою — це коли протягом 30 днів однієї чергової сесії не можуть бути відкриті пленарні засідання. Це конституційна норма і вона не має обмеження протягом року, оскільки, як я вам уже казав, минулого року відбулися вибори без дострокового припинення повноважень парламенту.
— Але на вибори за всіх своїх «ні» Партія регіонів усе-таки пішла.
— Секундочку. Алібі, яке тоді було використане, — це те, що Верховна Рада сама втратила свої повноваження, а Президент достроково її повноважень не припиняв. Що ж до ремарки про те, що Партія регіонів пішла на ці вибори. Так, це було рішення партійного керівництва, зумовлене тим, що ситуація тоді дійшла до таких кульмінацій, які вельми нагадували кінець 2004 року. У результаті й було прийняте рішення замінити законність домовленостями.
— Що саме, уточніть, ви маєте на увазі, згадуючи 2004 рік?
— Я маю на увазі спробу залучення військової сили для вирішення протистояння в суспільстві. Це ж, по суті, повторилося й 2007 року.
— А щодо розмов про ймовірність переформатування коаліції, наскільки це реально?
— Це реально, якщо одна з коаліційних фракцій затвердить рішення про вихід із коаліції. Це також передбачене Конституцією, і ніяких юридичних перешкод для цього не існує.
— Днями Віктор Янукович заявив, що фракція ПР підійматиме питання про відставку спікера, оскільки той ніби не може на належному рівні організувати роботу депутатського корпусу. До речі, пан Янукович зізнався, що особисто сам вважає таку позицію колег із фракції трохи жорсткою. А ви як вважаєте, сьогодні є підстави підіймати це питання?
— Я, напевно, щось пропустив, оскільки не знаю, коли фракція затверджувала таке рішення. Але разом із тим, на мій погляд, Арсеній Петрович сьогодні є заручником ситуації. З одного боку, у нього є політичні зобов’язання перед тими, хто делегував його на посаду голови Верховної Ради. З іншого боку, існує бажання діяти як самостійна фігура й бути модератором усього парламенту. Недостаток політичного досвіду під час підписання листа щодо ПДЧ поставив його у вельми і вельми незручну ситуацію, заручником якої він тепер і є. Разом із тим, я б не поспішав із висновками, оскільки вважаю, що він ще не мав можливості реально організовувати роботу парламенту.
— Олександре Володимировичу, щоб закрити питання майбутнього Ради шостого скликання, скажіть, чи пропрацює вона весь відведений законом термін?
— Боюся, що точно відповісти на ваше запитання не зможе ніхто, оскільки існує маса причин, через які парламент міг би достроково припинити своє існування. Існуюча коаліція за мінімальної переваги голосів, та ще і з урахуванням внутрішніх процесів переформатування, виглядає сумнівно щодо тривалого існування. У разі ж розпаду коаліції виникає запитання: або нова коаліція, або нові вибори. А нова коаліція може відбутися тільки за участю Партії регіонів.
— Партія регіонів — єдина парламентська сила, що не входить до складу коаліції, яка створена й працює в тіньовому Кабінеті Міністрів. Як ви вважаєте, опозиційний уряд, який, до речі, у нас створюється не вперше, — це дійовий механізм, що дозволяє впливати на процеси, або ж?..
— Те, що в Україні чотири рази намагалися організувати роботу опозиційного уряду й кожного разу це, скажімо так, гранично швидко закінчувалося, свідчить про те, що не було інтересу тих, хто приймає владні рішення, забезпечити ефективну діяльність опозиції. Адже це інтерес влади. Адже це не дозволяє зробити ту кількість помилок, які здійснює влада, що не має реальної позиції і реального контролю з боку опозиції. Крім цього, можна не оцінити всі обставини й аргументи, що впливають на прийняття того чи іншого урядового або державного рішення. Тому в ефективній опозиції повинні бути зацікавлені всі, оскільки за короткий час і в нашій країні мінялися ролями влада й опозиція, опозиція і влада. Словом, повинно йтися не про назви політичних сил, а про створення дієвого інституту опозиції. А якою мірою вписуватиметься в цю модель функціонування опозиційного уряду — побачимо. На мій погляд, якщо ми вибрали напрям конституційного реформування до парламентської республіки, то опозиційний Кабінет Міністрів — це правильний напрям, що дозволяє бачити прорахунки діючого уряду, що дозволяють показувати альтернативні рішення. Це з одного боку. А з іншого боку, суспільство матиме можливість бачити реальні обличчя людей, які можуть сьогодні-завтра пересадити з крісла опозиційного міністра в крісло діючого члена Кабінету Міністрів.
— Якщо вже мова зайшла про інститути, давайте поговоримо про новий орган, що днями почав свою роботу, — Конституційну раду. Партія регіонів остання делегувала туди своїх кандидатів. Чому так довго думали, сумнівалися? І як стало нещодавно відомо, з 12 представників ПР поки тільки ви один працюватимете в Конституційній раді. Чому?
— Чому довго не подавали свої кандидатури? Бо сам підхід, який був сформульований відповідним указом про створення Конституційної ради, ставив питання про те, до якої міри буде витримане право на шляху оновлення української Конституції? Особисто в мене склалася думка, що йдеться про бажання здійснити засновницьку функцію вдруге. Іншими словами — почати процес нового літописання в Україні. Тому я запропонував утриматися від участі в цьому процесі. Більше того — запропонувати альтернативу. Потім було вирішено, що Конституційна рада — це спеціальний майданчик або, скажімо, інструмент для вироблення загальної позиції, для зіставлення всіх думок, як щодо змісту можливих конституційних змін, так і щодо способу, за допомогою якого можна вносити зміни в українську Конституцію. Після цього було прийняте рішення про делегування в Конституційну раду представників нашої фракції. Ще до перших зборів надійшов лист, підписаний керівником Секретаріату Президента, де пропонувалося наших представників у Конституційній раді розбити по окремих комісіях, які працюватимуть з розділів Конституції. Ось тут ми і сказали: стоп, секундочку. Якщо ви починаєте, по суті, розробляти новий проект української Конституції, ми в цьому участі не братимемо. І коли ми з’явилися на перше засідання, ми заявили, що прийшли, як і домовлялися, зіставити погляди і говорити про те, що може бути предметом конституційних змін, і що процес внесення цих змін повинен відбуватися виключно передбаченим Конституцією способом. Це питання повинна розглядати одна структура — робоча група. У цю групу від нашої фракції делегували мене. Що ж до всіх інших учасників. Їх навіть без їхнього бажання розподілили в різні комісії. З урахуванням того, що ніхто на це згоди не давав до того моменту, доки не буде ясного й чіткого рішення про те, що ми працюємо над змінами в Конституцію і що ці зміни вноситимуться згідно з діючою Конституцією, ми не братимемо участі в роботі цього органу.
— А орган, що провів днями свої перші збори, має повноваження для розроблення таких проектів чи це консультативний орган?
— Ми поважаємо всі конституційні повноваження Президента, який має право створювати консультативний орган при собі. І чим більше буде мудрих і законних рад, тим менше буде антиконституційних дій з боку Президента. Так, такий орган може і має право розробити проект змін до Конституції і запропонувати Президенту, щоб він як суб’єкт законодавчої ініціативи вніс цей проект на розгляд українського парламенту.
— З урахуванням полярності думок і бачень як форми, так і змісту Основного Закону країни різними політичними силами, гадаєте, в межах Конституційної ради реально знайти компроміс?
— Сьогодні говорити про те, що розроблений Президентом проект буде підтриманий якщо не всіма, то великою частиною політичних сил, досить складно. До речі, для мене, наприклад, стало несподіванкою, що позиція Партії регіонів щодо конституційного питання була підтримана БЮТ. Перша теза — перед тим як щось змінювати, необхідно навчитися виконувати Конституцію. Друга теза — кризи в Україні виникають не через Конституцію, а через її порушення.
— Ваш прогноз на поточний рік. Чого чекати суспільству 2008 року?
— Знаєте, Україна відрізняється від багатьох країн тим, що в нас дуже швидко розвиваються події, гранично часто виникають кризові ситуації, дуже емоційно ми радіємо виходу з цих ситуацій і потім знову-таки швидко й настирливо створюємо передумови для чергової кризи. Тому я можу точно сказати, що 2008 року нас чекає ще не одна криза, з якої ми настирливо шукатимемо виходи й обов’язково знайдемо.
