Українська політика протягом останіх років виробила свою мову і свої вельми специфічні критерії політичного успіху. Великий фахівець із розробки та реалізації неоднозначних політичних проектів і здачі їх, що називається, «під ключ». Екс-«директор» Верховної Ради попереднього скликання. Найдосвідченіший «політолог-практик», майстер компромісу, ловець депутатських «душ». Страшний «олігарх» і скарбниця парламентської мудрості, людинознавець і життєлюб, автор влучних і «соковитих» коментарів — одним словом, ньюсмейкер і бажаний співрозмовник і т.ін. і т.п. Це все про Олександра Волкова. Сьогодні важко повірити в те, що Олександр Михайлович, нині вже «двічі» народний депутат, колись — трохи більше чотирьох років тому — не був публічним політиком. Зате він сам, напевно, добре пам’ятає, як непросто робити в публічній політиці перші кроки, а тому готовий опікати зі співчуттям лідерів-«новаків» і ділитися з ними своїм життєвим досвідом. Підтверджуючи свою прихильність владі, Олександр Волков у той же час не схильний заплющувати очі на її прорахунки та помилки, в тому числі й допущені в ході проектування нинішньої виборчої кампанії. Саме ці помилки (особливо концентрація всіх зусиль влади в одному кошику), на його думку, призвели до складного для влади внутріпарламентського розкладу й відсутності союзників. Аналіз ситуації та прогноз від Олександра Волкова — в інтерв’ю «Дню».
«ПОТРІБНО ПРАЦЮВАТИ З ЛЮДЬМИ»
— Чи засвідчили нинішні парламентські вибори необхідність реальних реформ в політичній системі, в ставленні влади до суспільства?
— Знаєте, про політичну реформу ми говоримо вже дуже давно, але, на превеликий жаль, далі слів ця справа не рухається. Один тільки факт: в Адміністрації Президента немає навіть управління з питань ідеології. Тобто сьогодні ідеологію, якої дотримуються глава держави та підтримуючі його політичні партії, реально донести до широких верств населення, до людей нікому. Пригадайте, яку роль у колишні часи грав секретар ЦК Компартії з ідеології — це була практично друга людина в державі, без неї не вирішувалося жодне питання!.. А як працювало телебачення, преса: якщо газета «Правда» друкувала про когось критичну статтю, — вважай, на цій людині вже було поставлено хрест. Пропагандистська машина була колосальна. А у нас сьогодні вона працює епізодично — починає трохи розкручуватися під час виборів, а потім це все ніби вже нікому не потрібне... Дивіться, на виборах за комуністів проголосувало фактично п’ять мільйонів виборців, — незважаючи на те, що ця ідеологія вже одинадцять років не є правлячою, а ця партія вже давно не біля керма влади. Така велика інерція... Чому? Тому, що тоді існувала чітко вибудувана партійна система, а зараз такої чіткості немає. На сьогоднішній день немає могутньої політичної сили, партії, що просуває реформи, за які проголосували наші громадяни, обравши Леоніда Даниловича в 1999 році Президентом. Сьогодні тільки він розповідає, яким він бачить курс країни та реформи. Парламент, як бачите, не підтримує цей курс, він сам по собі, уряд — не встигають затвердити прем’єра, як всі починають порівнювати його рейтинг із рейтингом глави держави та приміряти йому якісь інші шапки... Причому, якщо ВВП зростає, це вважається заслугою уряду. Якщо десь затримується виплата зарплати чи пенсій — в цьому винен Президент. Чому? Тому що у Президента немає могутньої ідеологічної команди, яка б чітко роз’яснювала народу, хто є хто, і хто за що відповідає.
— Ви маєте на увазі відсутність могутньої «партії влади»?
— Для початку необхідний хоча б професійний штат управління з питань ідеології в президентській адміністрації, який виробляв би цю ідеологію, доводив би її до губернаторів і стежив би за тим, щоб вона «сходинками» спускалася донизу й опановувала, як кажуть, умами мас.
Знаєте, я як депутат, вибраний у мажоритарному округу, скільки не їжджу по своєму округу, скільки не зустрічаюся з людьми, — а сільські клуби, як правило, просто забиті під час моїх зустрічей із виборцями, — мене завжди запитують: яку державу ми будуємо? Куди ми йдемо? Що таке ринкова економіка? А у нас вона ринкова чи яка? Я пояснюю. Але це ж повинна роз’яснювати державна машина!.. Не я — мудрі люди сказали: революцію потрібно робити не на площах, — революцію потрібно робити в умах. А ось ніяк не дійде до деяких наших високопоставлених чиновників, що, передусім, потрібно працювати з людьми. І робота ця повинна проводитися і в школах, і в інститутах, і просто серед громадян. Це добре, що в деяких школах дітей вчать, скажемо, читати «Отче наш», — але чому держава не проводить такої ж роз’яснювальної, виховної роботи, як і церква?
«ПАРЛАМЕНТ СТАВ БІЛЬШ ОПОЗИЦІЙНИМ ВІДНОСНО ВЛАДИ, — ЦЕ СТО ВІДСОТКІВ»
— Чи здатний новий парламент на системний законодавчий прорив — у політиці, як зовнішній, так і внутрішній, в економіці і т.ін.?
— За першими днями роботи нового парламенту про його продуктивність судити важко. Для цього потрібно обрати керівництво ВР, дійти до розгляду декількох із тих важливих законопроектів, які там лежать, і подивитися, як за ними голосуватимуть. Але те, що парламент став більш опозиційний відносно влади, — це сто відсотків. А ця тенденція дуже погана. Це говорить про те, що знову буде протистояння — але більш серйозне, більш глибоке — між парламентом, урядом і Президентом. А навіть поганий мир кращий, свідчить народна мудрість, за добру сварку. Я абсолютно впевнений, що робота нового складу ВР буде ще менш конструктивною, ніж попереднього. Якщо тоді ще можна було домовлятися з комуністами і ситуативно приймати цілий ряд доленосних законів, то зараз, думаю, це буде абсолютно нереально.
— Чи означає посилений опозиційний настрій Верховної Ради, що вона може зробити спробу перерозподілити владу на користь парламенту, тобто змінити модель влади?
— Я вже зараз можу сказати, що цього не станеться: для того, щоб перерозподілити владу, необхідно змінити Конституцію, а для цього потрібно набрати 300 плюс один голос. Рахуйте: 175 і 32 (кількість депутатів у фракціях «Єдина Україна» і СДПУ(О). — Ред. ) — це вже 207 голосів, вже інша сторона конституційної більшості не набирає, навіть якщо з’явиться на це голосування у повному складі, чого практично ніколи не буває.
— На вашу думку, попередній депутатський корпус був більш конструктивний?
—...У другій половині терміну своїх повноважень. Після січня 2000 року, тобто «оксамитової революції», коли вперше за роки незалежності Верховна Рада стала нелівою, люди відчули внутрішній підйом, голосували як «з листа» — доти, доки Ющенко, загалом, не розколов той парламент. А розколов його саме Віктор Андрійович, на превеликий жаль. —...А небажання тієї ВР реалізовувати рішення квітневого референдуму 2000 року — це, з вашої точки зору, ознака її конструктивності чи навпаки?
— Про те, що результати референдуму не буде реалізовано, знали, думаю, абсолютно всі, напевно, навіть керівництво країни. Це було нереально. Тому що одне з чотирьох питань, які стояли тоді в бюлетені, ніколи ніякими депутатами не буде підтримано — це питання про зняття депутатської недоторканості. Депутати не хочуть ставати жертвами якихось там сержантів міліції внаслідок «неспівпадіння» політичних поглядів. Так, мені не подобаються комуністи. За комуністів наша сім’я — мати, батько — Герой Радянського Союзу, я і шестеро братів і сестер — шість років жила на вулиці Басейній у напівпідвалі, в кімнатці на чотирнадцять квадратних метрів, без води та опалення. Але сьогодні Компартія пройшла до парламенту, за неї проголосували виборці, тому комуністи мають право висловлювати свої погляди, поводитися стосовно влади так, як вважають за потрібне, і ніхто не має право їх за це якось переслідувати. Те ж стосується й інших політичних сил. А ось якщо позбавити депутатів їхнього імунітету, — я не знаю, що буде. В усіх країнах депутат вищого законодавчого органу має недоторканність. Тоді він незалежний. Тоді це нехай маленький, але паросток демократії. А якщо його покласти під прес міліції, прокуратури, СБУ, податкової — все. Тоді це вже називається по-іншому — диктатура. А до абсолютної демократії країні сьогодні ще дуже і дуже далеко. Говорити про неупередженість суддів, силових структур зараз ще дуже складно. Тому депутата поки що потрібно захищати.
— Однак, пригадую, Демсоюз активно, скажемо так, брав участь в організації квітневого референдуму, реалізація рішень якого передбачає позбавлення вас і ваших колег депутатської недоторканності. Коли ви змінили свою думку з цього приводу?
— Я її не міняв. Я вже говорив, що Демсоюз завжди чітко орієнтувався на владу, завжди підтримував її, і Демсоюз, як ніхто інший, мав відповідну структуру і механізми проведення тих чи інших акцій, заходів, — назвіть, як завгодно. Коли постало питання про те, щоб допомогти в проведенні референдуму, Демсоюз за це взявся. Але Демсоюз ніколи і ніде не говорив, що рішення цього референдуму будуть реалізовані Верховною Радою. Нам було сказано — зробіть, ми зробили і подали результат.
— Ви, як депутат-мажоритарник, напевно, не згодні з тими, хто вважає, що нинішні вибори показали доцільність переходу на пропорційну виборчу систему…
— Я говорив і сьогодні говорю, що найбільш прийнятна для нашого суспільства на даному етапі виборча система — це «мажоритарка».
«ОТОЧЕННЯ ЮЩЕНКА, ЯКОМУ ВІН НАДАВ ПЕВНІ ПОВНОВАЖЕННЯ, КЕРУЄ І БЛОКОМ, І САМИМ ЮЩЕНКОМ»
— Прихильники «пропорційки» стверджують, що парламенту, вибраному суто за партійними списками, було б легше структуруватися…
— Якщо йдеться тільки про структурування парламенту, то — так, вибори за партійними списками полегшили б рішення цього завдання. Але тоді парламент буде сам по собі, а люди з їхніми проблемами — самі по собі. Знову буде так, як було за комуністів, які ніколи не заглядали в далекі села, де люди помирали з голоду. В нас же партій близько ста тридцяти! Людям локшину всі вішають… Якби їх було сьогодні реально дві — три, ну чотири — допустимо, комуністи, соціалісти, демократи і ще хтось там, — тоді інша річ. Чому я на початку нашої розмови і сказав, що домінантою повинна бути одна ідеологія — ідеологія влади. Вибраний людьми президент повинен представляти певну політичну силу, яка, в свою чергу, повинна розповідати суспільству, як ми живемо, що ми будуємо і куди ми йдемо. Сьогодні ж у нас Президент не представляє ніякої політичної сили. Хтось Президенту вселив, що йому не потрібно керувати партією. Це ж неправильно!..
— Що, на вашу думку, краще: безпартійний президент визначається зі своєю партійною приналежністю і потім очолює свою партію чи ж на чолі держави стає представник впливової політичної сили?
— На мій погляд, повинна бути навіть не одна, а дві — три могутні політичні сили, які висувають зі своїх рядів кандидатів у президенти, — як у цивілізованому світі. Партія, що перемогла на парламентських виборах, дістає право формувати уряд. Ось ця модель була б для нас ідеальною. Але, на великий жаль, на даному етапі наше суспільство до цього не готове.
— Скільки років має пройти, щоб така ситуація «назріла»?
— Сама по собі вона, думаю, не назріє: комусь потрібно «закотити рукава» і зрештою взятися за цю роботу. Якщо буде створено могутню єдину політичну силу, яка має чітку ідеологію, наскрізну — «зверху донизу» — структуру, яка підтримується владою, то за два — три — чотири роки можна було б, гадаю, структурувати все суспільство. Тобто здійснити ту саму революцію в умах.
— Чи можлива ця революція до президентських виборів?
— Хотілося б встигнути, але, думаю, це нереально. Це по-перше. По-друге, ми не будемо говорити про сьогоднішнього Президента, оскільки він сам заявив, що на третій термін не піде, — ми будемо говорити про сьогоднішніх потенційних кандидатів у президенти. Так ось, серед них я не бачу політичного лідера, який міг би під себе створити таку могутню політичну силу, — хіба що Віктор Медведчук. Віктор Ющенко мені імпонує. Я з ним товаришую й не приховую цього. Найбільша його помилка зараз у тому, що не він керує «Нашою Україною», а його оточення, якому він надав певні повноваження, керує і блоком, і самим Ющенком. Ось цього, до речі, всі й бояться: якщо, не дай Бог, Ющенко стане президентом, країною керуватиме не він, — я знаю Віктора Андрійовича, він любить у теніс пограти, поплавати, помолитися, на Говерлу сходити, розумієте... Керуватимуть люди з його оточення, а там зібрано не кращий букет нашого суспільства.
— Сьогодні вже очевидно, що більшість у парламенті найближчим часом буде лише ситуативною. Однак чи можлива, з вашої точки зору, друга «оксамитова революція» — в 2004 році?
— Думаю, ні. Першу «оксамитову революцію» зробили політичні сили, що підтримували на тому етапі Віктора Ющенка. Сьогодні небажання багатьох «одноблоківців» Віктора Ющенка проголосувати за кандидатуру Івана Плюща, що висувається ним на пост спікера, говорить про те, що в «НУ» немає чіткої дисципліни, єдності. По-друге, після того, як Ющенко програє парламент, — а до цього все йде, — Юрій Костенко та Віктор Пинзеник, мабуть, підуть із «НУ» і створять свої фракції.
«ЯКЩО БІЗНЕС НЕ ПІДТРИМУЄ ВЛАДУ, ТО ОДНЕ З ДВОХ: АБО НЕ ПОТРІБНА ТАКА ВЛАДА, АБО НЕ ПОТРІБЕН ТАКИЙ БІЗНЕС»
— А Геннадій Удовенко?
— А що Удовенко? Гарна людина, заслужена. Але… Швидше всього відколеться «бізнесова» частина «Нашої України», — зараз вони ще сіпаються, дивляться, як спрацює Ющенко на виборах спікера: якщо він переможе, вони будуть до нього тиснутися. Як тільки він програє, вони тут же від нього відійдуть, — всі чудово розуміють, що бізнесу з владою не можна жартувати. Якщо бізнес не підтримує владу, то одне з двох: або не потрібна така влада, або не потрібен такий бізнес. А оскільки владу їм не вдасться якось посунути, так би мовити, то… Бачите, зараз ще одне відомство створено — фінансова розвідка при Мінфіні, яка відстежуватиме різні грошові потоки і, як кажуть, сумнівні операції. А чим несумнівна операція відрізняється від сумнівної, — це річ така… Наприклад, мені в Бельгії ось вже сім років говорять: це, мовляв, сумнівна операція, ми підозрюємо, що це відмивання грошей. Немає проблем, кажу: дайте хоч один доказ, і я готовий відповідати за законами чи то Бельгії, чи то України, — за будь-якими законами. «У нас немає, — відповідають, — ми думаємо». Сім років думають. Але найголовніше, що рахунки моїх партнерів заморожено, майно арештовано, тобто практично це мільйонні збитки.
— Коли в цій справі буде поставлено крапку?
— Розумієте, це чисто політична справа, і я абсолютно впевнений, що нитки туди тягнуться з України. Смикає за ці ниточки хтось із політиків, що користуються певною підтримкою на Заході. Мені кілька разів досить серйозно натякали: відійди від Президента, і питання буде закрито протягом тижня. Їм потрібен не я, їм потрібен Президент. Погляньте, я з 1998 року не працюю в Адміністрації Президента, а опозиційні ЗМІ досі називають мене помічником Президента, радником Президента…
«ЯКЩО ЛИТВИНА ОБЕРУТЬ ГОЛОВОЮ ВР, НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ СТАНЕТЬСЯ РОЗКОЛ «ЄДИ»
— Повертаючись до теми єдності та боротьби протилежностей в політиці, хотілося б зазначити, що «Єдина Україна» також аж ніяк не моноліт…
— Я днями зробив заяву для ЗМІ про те, що у випадку, якщо Литвина оберуть головою ВР, найближчим часом станеться розкол «Єди». Стрижень, який їх тримає, — це Литвин із його авторитетом, наближеністю до Президента, і, в цілому, вони з цим всі рахуються. Як тільки Литвин піде, виникне необхідність когось із них поставити вище за інших, а цю проблему їм з їхніми амбіціями та внутрішніми протиріччями ніколи в житті не вирішити. Адже там п’ять президентів сидить, п’ять прем’єр-міністрів, п’ять голів Верховної Ради… Ймовірніше всього, для того, щоб це все закінчилося миром, вони поклянуться у вірності правому ділу, Президенту, Литвину й створять кожен свою фракцію.
— На скільки ж частин розпадеться, згідно з вашими прогнозами, «Єдина Україна»?
— Думаю, на шість: п’ять партійних фракцій — за кількістю партій, що входять до блоку — і група мажоритарників, які пішли, так би мовити, під Литвина, але не підуть під жодну з цих політичних сил.
— Про те, що депутатське крісло — місце «хлібне», що деякі депутати роблять «бізнес» на переходах із фракції у фракцію, голосуваннях за певні законопроекти і т.ін. вже говорилося немало. Як на вашу думку, в нинішньому парламенті рівень депутатської «корупції» буде вищим чи нижчим за попередній?
— Вважаю, в таких масштабах, як у попередній ВР, у нинішньому парламенті корупції не буде. У цю Верховну Раду прийшло дуже багато людей із бізнесу, яких у принципі нічим не купиш, — це по-перше, а по-друге, з тієї ж КПУ, Соцпартії люди нікуди не підуть внаслідок своєї ідеологічної спрямованості. Підтвердженням моїх слів є і те, що на сьогоднішній день всього десять депутатів не визначилися зі своєю фракційною приналежністю, в тому числі й Степан Гавриш, який, з чуток, хоче створити свою якусь групу. Не думаю, що з цих десяти хтось під нього піде... Загалом, тут купувати нікого. Все вже куплено.
