Я — виборець, що хоче голосувати за опозицію на цих виборах. Справжня політична програма — це бачення майбутнього через можливості й проблеми та список пріоритетів на шляху до нього, інтегрований із попередніми здобутками і досвідом. Це — основа для плану дій.
Ця стаття — це базова критика «Програми Об’єднаної опозиції «Справедлива держава, чесна влада, гідне життя».
Я ще й політолог, і від неякісного продукту мене верне, тому це — скоріше патологоанатомія, ніж терапія.
МИНУЛЕ
Сьогоднішня опозиція є вчорашньою владою: Яценюк — колишній спікер парламенту, Турчинов — колишній перший віце-прем’єр. Але їхня програма пишеться з чистого листка: до 2010 року нічого не відбувалося?
Де звіт про зроблене? Де пояснення невдач? Де програмно описане каяття і відхід учорашніх невдах, щоб очистити команду й дати шанс новим людям? Де і як шукатимуть цих нових людей?
Де люстрація тих опозиціонерів, котрі вже сьогодні очевидно не відповідають критеріям, заявленим у програмі? Чи, може, варто зазначити, що критерії стосуються тільки влади? Де відмова від кулуарного визначення «єдиних кандидатів»?
Де пояснення того, чому ФЗ і БЮТ пропонують закон про відкриті списки, за який самі ж не проголосували? Де справжнє покаяння за «тушок», за вбивцю судової системи Портнова і за тендерного Яценка? Де гарантії того, що це не повториться у вигляді чіткого механізму їх відкликання?
Чому не було спрощено дозвільну систему за два прем’єрства Тимошенко? Хто цього не зробив — хто і як робитиме це зараз?
Чому не було включено систему «Рада-2», при якій депутати голосують особисто? Який механізм контролю за особистими голосуваннями пропонує опозиція, якщо систему не включать?
Тисячі таких «чому» вимагають відповідей — і солодких слів про те, «як має бути», не досить.
Тільки сильні можуть визнати помилки. Тому програмна амнезія, яку пропонують виборцеві, не викликає довіри. Опозиція має дати раду своєму минулому — й тоді пропонувати себе як альтернативне майбутнє.
СЬОГОДНІШНЄ
Інституційний конфлікт (хто має більше повноважень, хто за що відповідає) між президентом і прем’єром був причиною поразки Помаранчевої революції. Фраза програми «В політичній системі діятимуть принцип поділу влади й механізми стримувань і противаг, баланс влади буде відновлено» є цитатою з підручника, а не конкретною позицією. Знову ті самі граблі?
Жодної конкретики і щодо реформ судової, правоохоронної та податкової систем. «Щоб відновити справедливість, повернути довіру громадян до суду, прокуратури, правоохоронних органів, ми здійснимо прискіпливу перевірку законності їх рішень і дій, що викликали суспільний резонанс», — каже програма.
А що ж робити з сотнями тисяч «висяків», котрі закрили долями людей і щодо яких суспільний резонанс відсутній?
Ця частина нагадує казку — «і будемо ми жити в країні, де будуть молочні ріки і кисельні береги», без бачення, що робити, коли молоко вже скисло.
Хто судитиме корумпованих суддів? Хто арештовуватиме корумпованих міліціонерів-катів, котрі сьогодні роблять «слоника» і «ласточку» черговій жертві? І коли це почне відбуватися?
Пенсійна реформа, котра підвищить пенсії «в середньому на 334 гривні», фінансована за рахунок продажу держрезиденцій і автопарку органів влади, вкупі зі «скасуванням усіх пільг для народних депутатів і чиновників», є взірцем огульного популізму а ля Тимошенко-2009 чи навіть Леніна-1917.
4 мільярди 342 мільйони додаткових виплат щомісяця при вже сьогоднішньому дефіциті ПФ у 30 мільярдів є шоком для держави.
Я вже не кажу про прожитковий мінімум на рівні 2400 гривень, який просто нереально забезпечити і який знищить тих працедавців, котрі легально платять зарплату.
Чи підлягає сама опозиція люстрації, чи належність до неї є індульгенцією від усіх попередніх дій (зокрема, для персоналій типу Олександра Волкова)? І чи планує вона притягнути самого Януковича до кримінальної відповідальності?
А ще — жодних деталей по ліквідації офшорних схем чи корумпованих податків типу ПДВ...
МАЙБУТНЄ
Бачення майбутнього хоча б на 10—15 років узагалі відсутнє як таке. Відсутня цілісна концепція майбутнього українця, котрого розпорошено між соціально-економічними темами: є ліс, але немає дерев.
У програмі опозиції не існує глобального виміру. Складається враження, що вона стосується острова Науру за тисячу кілометрів до найближчої землі десять років тому.
Яким є ставлення до Кіотського протоколу і до глобального потепління? Чи існує проблема з ГМО? Банкрутство соціальної держави у глобальному вимірі в умовах економічної кризи, світовий дефіцит основних ресурсів, еміграція до України з перенаселених країн третього світу, податкова політика майбутнього для того, щоб капітал не емігрував, — усе це не є питаннями програми.
Національна безпека, макроекономіка і зовнішньоекономічні елементи в програмі відсутні як клас. Жодного слова про іноземні інвестиції, про монетарну і бюджетну політику. Жодної інформації про приватну медицину. Контраст із «конкретною» програмою Партії регіонів очікується разючий.
Як повернути українських емігрантів, що є успішними у країнах, де живуть зараз, — і як дати шлях українській діаспорі для впливу на українську політику, економіку, культуру?
Яке місце релігії в суспільстві — чи можна відкривати власні школи конфесіям, чи варто забороняти аборти, що робити з тоталітарними сектами?
Яку зброєполітику варто проводити?
Ці та сотні інших питань не присутні ні у «вузькій», ні в «широкій» програмі.
ЧОМУ НЕ ГОДИТЬСЯ?
Програма Об’єднаної опозиції «Справедлива держава, чесна влада, гідне життя» — це копіпейстові мітингові фрази з ідеологічним креном у соціалістичний антиолігархічний популізм.
Це — однобокий опис сьогоднішнього плюс популістичні пропозиції вчорашнього, пересипані некритичним копіюванням чужого досвіду, описані бідним бюрократично-антирежимним словником. Її стиль — «іншування»: ми хороші тому, що вони — погані.
Ця програма написана для 2002-го, максимум — 2004-го року, коли треба було поборювати злочинний (без лапок) режим Кучми. Але пройшло вже майже 10 років — чи багато змінилося хоча б у риториці (я вже не кажу про теми)? «Програма скинення Януковича і запровадження раю» не дає відповіді, чи знову ми міняємо шило на мило.
Це — не програма для середнього класу чи для бізнесу, це не програма розвитку. Це не програма тих, хто реально бачить ситуацію: потенційний дефолт України цієї осені, стрибкове зростання еміграції, глибока криза довіри між суспільством і політикумом.
Ця програма — беззубий несвіжий продукт, не гідний ані перемагати на виборах, ані бути програмою майбутнього уряду. Вона тільки підкреслює світоглядну слабкість опозиції, брак бачення майбутнього і глибоку неадекватність сьогоднішньому дню.
НАСАМКІНЕЦЬ
Я — громадянин, що не бажає бачити, як популізм укотре знищує мою державу. Я хочу обрати найкращу програму і найякіснішу команду. Тому не треба мене звинувачувати в тому, що, якщо ви будете неякісними, я не оберу вас.
Чи стану я і мільйони людей знову «противсіхами» (і/або не прийдемо на вибори) — залежить від вас, політики. І від ваших програм — їх виборці все-таки читають.
