Першим позапарламентським політичним об’єднанням, яке місяць тому заявило про свої опозиційні плани, стала УНП, очолювана Юрієм Костенком. На початку цього тижня про свій перехід в опозицію до виконавчої влади заявив і лідер ПРП, екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник. А днями опозиційна скарбничка країни стала ще багатшою: голова Народної партії, колишній спікер ВР Володимир Литвин озвучив і свої опозиційні плани.
Якщо до вищеназваних партій приплюсувати ще «Пору», яка час від часу за допомогою театралізованих акцій протесту нагадує владі про себе, та «вічно опозиційний» блок Наталії Вітренко, можна зробити висновок: наглядачів за діями влади в нас значно більше, ніж самих чиновників. Однак усі перераховані опозиціонери є, по суті, «беззубими», оскільки жодна з цих партій не представлена в парламенті. Таким чином, головним законодавцем опозиційної моди в країні залишається Юлія Тимошенко й очолювана нею парламентська опозиція зі 125 депутатів-бютівців.
Наслідуючи приклад Президента, який останнім часом неодноразово наголошував на важливості конструктивної співпраці з опозицією, днями і прем’єр висловив надію на те, що опозиція буде не ворогом, а помічником влади, і не «гавкатиме» на неї, а конструктивно критикуватиме. У відповідь на це Юлія Тимошенко іронічно зауважує: «Ми бійці, і ми виводитимемо країну з цієї планової залежності та з цієї тотальної корупції! Надії є, і ми боротимемося». Боротьба лідера БЮТ за своє місце під невеликим політичним сонцем поки що більш-менш помірна. Юлія Володимирівна прибрала прапор, що раніше лежав на місці бютівців у ВР, попросила своїх соратників сховати подалі дудки та сирени і вже не згадує про те, що клятвено обіцяла ще місяць тому: «Наші депутати здадуть свої мандати, і Президент буде змушений розпустити Раду». Словом, Юлія Тимошенко, яка опинилася в опозиції, чудово розуміє, що ця ніша може бути вельми і вельми корисною — відповідальності жодної, підстав для критики — безліч. Але перед початком безпосередньої «атаки» лідер блоку свого імені вирішила захистити БЮТ на законодавчому рівні та подала на розгляд парламенту свій законопроект «Про опозицію».
ІМУНІТЕТ ДЛЯ ОПОЗИЦІЇ
Стараннями БЮТ і ПР у Верховній Раді виявилися одразу два проекти закону «Про опозицію». Загалом обидва документи схожі, але якщо ПР закликає захистити права опозиції, то БЮТ разом із цим пропонує наділити її небаченими повноваженнями. Зокрема, тіньовий (чит. — опозиційний) уряд повинен мати доступ до державної таємниці й отримувати щотижневий письмовий звіт від Кабміну.
Усі претензії до опозиціонерів із боку правоохоронних органів члени блоку Тимошенко пропонують розцінювати не інакше, як політичні репресії. Парадоксально, але факт: при цьому Юлія Володимирівна з трибуни ВР продовжує наполягати на скасуванні депутатської недоторканості для парламентаріїв.
Свій проект закону «Про опозицію» «синьо-білі» підготували ще в травні. Створенням цього документа, який на той час мав до Партії регіонів найбезпосередніше відношення, займалася нинішній лідер парламентської фракції ПР Раїса Богатирьова. У результаті з-під її пера вийшов проект, що складається з п’яти частин і 19 параграфів.
А от лідер БЮТ чорнила не пожаліла. Вона підійшла до розробки свого варіанта «опозиційної біблії» безпосередньо після створення антикризової коаліції, коли блок її імені опинився за бортом владного «Титаніка». Іншими словами — лідер блоку свого імені розробила проект опозиційного закону «під себе». Для того, щоб оприлюднити своє бачення долі вітчизняної опозиції, пані Тимошенко знадобилися 54 статті, скомпоновані в 11 розділів. Крім того, до цього законопроекту екс-прем’єр приєднала і список уже чинних нормативних актів, у які треба буде внести зміни вже після затвердження в Раді її варіанта закону «Про опозицію».
Попри значну різницю в масштабах, за своєю суттю обидва проекти не особливо відрізняються. І в документі Богатирьової, і в проекті Тимошенко, права й обов’язки опозиції практично ідентичні. Більше того, автори закону «Про опозицію» від ПР і БЮТ пропонують ввести альтернативний офіційному уряд (тіньовий), який складатиметься з представників політичних сил, що протиставляють себе владі. А от повноваження так званого тіньового уряду Раїса Богатирьова та Юлія Тимошенко бачать по-різному.
Різні, так би мовити, запити авторів законопроектів. Перша для опозиції просила три комітети у ВР: бюджетний, свободи слова та правоохоронної діяльності. Опозиція, на думку керівника парламентської фракції ПР, має право претендувати на посаду першого віце- спікера (її, як відомо, нині займає комуніст Адам Мартинюк).
Крім цих кадрових преференцій, соратники Віктора Януковича розраховували посадити опозиційних заступників до керівників тих комітетів, які очолять члени правлячої коаліції. І залишали право відряджати своїх представників у парламентські комітети та спеціальні комісії, раду Нацбанку, Нацраду з питань телебачення та радіомовлення, Конституційний Суд, а також Вищу раду юстиції.
А от лідер БЮТ пішла далі. До вищеназваних посад вона запропонувала приплюсувати Комітет із питань регламенту, посади голови та членів Держкомісії з питань цінних паперів і фондового ринку, керівництво Держкомітетом фінансового моніторингу та Держкомісії з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також посаду начальника Антимонопольного комітету.
За це й інші положення документа, що має узаконити статус опозиції, БЮТ доведеться посперечатися з Партією регіонів. Голова ВР Олександр Мороз уже заявив, що з представників обох партій буде створена робоча група, яка виробить єдиний текст закону «Про опозицію» на основі двох представлених у парламент версій документа.
НЕПОМІРНИЙ АПЕТИТ «ТІНЬОВИКІВ»
Разом із тим досить цікаво розвивається справа з положенням про створення альтернативного офіційному уряду. У своєму проекті Раїса Богатирьова відвела тіньовому кабміну роль спостерігача. За її задумом, «тіньовики» повинні постійно контролювати діяльність своїх «легальних» колег і представників інших органів виконавчої влади за допомогою моніторингу.
А от Юлію Тимошенко, судячи з усього, не влаштовує роль спостерігача. Тому в її варіанті опозиційного закону так званий тіньовий уряд перетворився на важіль, за допомогою якого можна тиснути на офіційний Кабінет Міністрів.
Лідер БЮТ вважає, що до тіньового кабміну повинні увійти не менше 15 осіб.
Його керівником призначається депутат тієї фракції, яка становить опозиційну більшість у ВР. При цьому тіньовому прем’єр-міністру не обов’язково мати депутатський мандат. Він може бути просто опозиціонером, представником одного з позапарламентських політичних об’єднань. У цьому випадку, за задумом Юлії Володимирівни, в тіньовому уряді йому платитимуть міністерську зарплату.
Забезпечити «тіньовиків» усім необхідним для плідної праці, повинен офіційний Кабмін. Зокрема, у своєму проекті Юлія Тимошенко зазначає, що саме реальний уряд зобов’язаний виділити приміщення для засідань альтернативного Кабміну та безкоштовно надавати в розпорядження тіньових, або альтернативних міністрів службові автомобілі.
Більше того, «тіньовики», на думку лідера БЮТ, повинні мати право доступу до державної таємниці, а також можливість накладати вето на рішення офіційного КМУ.
Крім цих преференцій, Юлія Тимошенко вважає: якщо альтернативні міністри запідозрять представника офіційного Кабміну в порушеннях, то Генпрокуратура зобов’язана протягом 10 днів завести справу на проштрафленого чиновника. А от інтерес правоохоронних органів до представників опозиції леді Ю трактує не інакше, як переслідуванням із політичних мотивів.
З огляду на те, з яким азартом лідер БЮТ продовжує вимагатися скасування депутатської недоторканності, можна допустити, що у набутті чинності цієї норми вона не сумнівається. У такому випадку, навіть якщо депутатський імунітет усе ж таки відмінять, Юлія Володимирівна і 125 її партійних сподвижників однаково будуть захищені від зазіхань правоохоронців законом «Про опозицію».
Треба зазначити, що інститут тіньового уряду — явище у світовій практиці аж ніяк не нове. Авторство ідеї тіньового Кабміну належить мешканцям туманного Альбіону. Згідно з британською традицією, партія, яка програла вибори (в умовах двопартійної системи), формує уряд, що практично повністю повторює конфігурацію правлячого, однак не володіє владними повноваженнями. Основна функція тіньового уряду — контроль за діями офіційного, а також наступництво влади — в разі перемоги опозиції на наступних виборах саме з членів тіньового кабінету формується новий уряд.
На відміну від Великої Британії, де інститут тіньового уряду базується на багатовіковій політичній традиції, для України це відносно нове явище.
У нашій країні тіньовий кабінет міністрів досі був улюбленою «страшилкою» всіх партій, які з тих або інших причин були усунені від безпосередньої участі у формуванні головного виконавчого органу країни. Ще в 1998-му Юлія Тимошенко створила так званий тіньовий уряд. Ідея тіньового кабінету отримала нове дихання після виборів 2004 року. У березні 2005 року, програвши президентські вибори, Віктор Янукович погрожував створити тіньовий орган під назвою «Суспільний кабінет міністрів» для контролю прем’єра Юлії Тимошенко. Тоді ж з ініціативою створення альтернативного «Трудового Кабміну» виступав і лідер «Трудової України» Валерій Коновалюк. Та й сама пані Тимошенко після своєї відставки знову заговорила про можливе створення тіньової альтернативи уряду Єханурова.
ПЕРСПЕКТИВА МІЖПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ
Нині лідер БЮТ Юлія Тимошенко прогнозує розширення міжфракційної опозиції в парламенті. Лідер блоку свого імені днями підтвердила той факт, що веде переговори з усіма без виключення народними депутатами з різних фракцій, які готові ввійти в міжфракційне парламентське об’єднання. За її словами, такі зустрічі носять публічний характер, і БЮТ ніколи не приховує того, що хоче створити сильну опозицію, яка не дасть зловживати владою новому уряду.
Разом із тим Юлія Володимирівна відмовляється прогнозувати, яка кількість депутатів від інших фракцій увійде в це опозиційне об’єднання, однак робить, без перебільшення, сенсаційні заяви з цієї теми. Так учора в кулуарах ВР пані Тимошенко заявила, що до складу міжфракційного опозиційного об’єднання, крім так званих розкольників із НУ та СПУ, можуть увійти комуністи і навіть «свідомі регіонали». Загалом, для того, щоб позбавити правлячу коаліцію можливості створити конституційну більшість у ВР (300 депутатів), необхідну для внесення поправок до Конституції або подолання президентського вето на законопроекти, Юлії Володимирівні необхідно залучити на свій бік щонайменше 26 парламентаріїв (зараз БЮТ нараховує 125 членів) з інших фракцій.
Тим часом політологи сходяться на думці, що міжфракційне опозиційне об’єднання, створення якого ініціює ЮВТ, носитиме радше символічний характер — Тимошенко хоче показати, що не лише БЮТ перебуває нині в опозиції. Та й, очевидно, що необхідну кількість депутатів, які наважилися на входження в міжфракційну опозицію, БЮТ навряд чи збере.
Разом із тим народний депутат від «Нашої України» Павло Жебрівський заявив, що якщо програма «НУ» не буде підтримана членами «антикризової» коаліції, нашоукраїнці готові працювати і в опозиції. «Можливо, там нам було б навіть комфортніше, адже контролювати легше, ніж відповідати. Ми до цього готові, але все ж за умови виконання коаліційної угоди, що базується на нормах Універсалу, ми працюватимемо в коаліції», — зробив висновок пан Жебрівський.
За його словами, в нових конституційних умовах повноваження президента трохи звужені, саме тому зараз велику відповідальність за реалізацію його програми нестиме фракція «НУ». Тому зараз нашоукраїнці не можуть залишити президента своїми силами виконувати свою програму, а самим осторонь працювати в опозиції.
КИШЕНЬКОВА ОПОЗИЦІЯ
Нині двом політичним силам, — а точніше їхнім лідерам Віктору Януковичу та Віктору Ющенку — необхідна партія, яка могла б тримати в тонусі відповідно «синьо-білий» і «помаранчевий» електорат. Регіоналам, які щойно закріпили перемир’я з Президентом, невигідно від себе критикувати його, а от певне «ліве» партійне об’єднання цілком могло б заробляти дивіденди ПР за допомогою звичної антипомаранчевої демагогії. Трохи раніше цю роль відігравала партія, очолювана Наталією Вітренко, однак нині, як відомо, прогресивні соціалісти пересварилися з регіоналами, «які зрадили народ, підписавши Універсал». Довго гадати, а кому ж соратники нинішнього прем’єра віддадуть цю роль, не довелося. Донедавна член ПР, а нині голова партії-аутсайдера «Трудова Україна» Валерій Коновалюк заявив нещодавно про те, що за межами парламенту підтримуватиме уряд Віктора Федоровича, який, за його словами, прийшов усерйоз і надовго, та збирається виступати опозицією до помаранчевої опозиції — тобто БЮТ і, можливо, НУ. Крім того, бути своєрідною псевдоопозицією тільки вже безпосередньо в залі ВР Партія регіонів може доручити комуністам. Право на опозиційні промови лідер КПУ Петро Симоненко отримав у день ратифікації Універсалу, коли не поставив свого автографа під шістьма пунктами цього документа. Наголошую — шістьма найбільш спірними пунктами, заради яких, власне, і створювався документ. Таким чином соратники Петра Олексійовича, які разом із тим є учасниками коаліції, цілком можуть активізувати антинатовські лозунги.
Глава держави також, судячи з усього, вельми зацікавлений у створенні нової, альтернативної «Нашій Україні», яка вже вичерпала себе, опозиційної партії. Стосовно нової, неопомаранчевої партії, інформація надходить різна. Одні джерела запевняють, що новий проект очолить міністр МВС Юрій Луценко, інші — що лідер так званої патріотичної складової НУ Микола Катеринчук. Перший категорично заперечує свою причетність до будь-яких політичних проектів, а другий у своїх коментарях неодноразово підтверджував ці чутки і навіть називав прізвища людей, які мають стосунок до розробки нового помаранчевого проекту. Якщо «Наша Україна-2» все-таки реалізується, нескладно передбачити, що її представники виступатимуть опозицією до уряду Віктора Януковича. Приводів для критики в них може бути безліч, починаючи від «неправомірного» підвищення цін, скажімо, на газ, бензин або хліб, закінчуючи порушенням «синьо-білими» норм Універсалу.
А ЯК У НИХ?
У європейських країнах права парламентської меншості законодавчо гарантуються такими нормами: представництво опозиції в керівництві законодавчого органу; контроль за діяльністю парламентської більшості й уряду; право на парламентське оприлюднення політичної позиції.
Найстарішою є британська, «вестмінстерська», модель, прийнята також в Ірландії, Канаді, Австра лії та Новій Зеландії. У цій моделі опозиція відіграє роль так званої функціональної тріади — контроль, критика, альтернатива. У Британії парламентська опозиційна партія, яка набрала найбільшу кількість голосів і потенційно здатна сформувати уряд, має статус «Опозиції Її Величності», а її лідера формально затверджує королева Великої Британії. Така опозиційна партія формує тіньовий кабінет міністрів. Усе це відбувається без будь-яких спеціальних законів, а просто тому, що так заведено.
У конституції Німеччини та регламенті Бундестагу також немає спеціально виписаних понять парламентської більшості або опозиції. Проте меншість, що становить не менше третини парламенту, може вимагати позачергового засідання Бундестагу, чверть парламенту — створення слідчих комісій, десята частина — закритого засідання Бундестагу.
У Польщі також існує низка норм і механізмів гарантії прав опозиції: наприклад, Конвент сеньйорів у Сеймі, до складу яких входять голови всіх фракцій парламенту (аналог української координаційної ради). Цей польський Конвент збирається на вимогу будь-кого з його членів, зокрема опозиційного.
У Франції права парламентської меншості закріплені в конституції, також там існує традиція регулярних зустрічей президента з опозицією. У Норвегії та Литві права опозиції закріплені в регламентах роботи парламенту.
У законодавстві США взагалі відсутнє поняття «права партії (фракції)»: там оперують поняттям «права депутата». Президент же може не мати гарантованої підтримки ні в Сенаті, ні в Конгресі. Більше того, він узагалі може бути обраний від партії меншості і таким чином опинитися в опозиції до парламенту. Крім усього іншого, в США існує правило, згідно з яким до кожного комітету Конгресу входять не лише представники більшості та меншості, а й незалежні конгресмени та представники дрібних партій.
Окремий закон про опозицію в Європі є лише в Португалії: він прийнятий після революції 1974 року. Цей закон гарантує опозиції представництво в парламентських комісіях відповідно до розміру фракції, право бути заслуханою при формуванні порядку денного та право вимагати обговорення на кожній сесії. Також там діють ще два спеціальні закони: про правовий статус опозиції та про гарантії права опозиційної партії на виступ.
КОМЕНТАРІ
Дмитро ВИДРІН , БЮТ:
— Опозиція в усіх європейських парламентах приблизно одна і та ж: вона має два головні важелі. Перший — це критика будь-яких дій уряду, які є неоптимальними, неефективними, неправильними. А другий — внесення альтернативних законопроектів, які більш ефективні, більш соціально орієнтовані, більш корисні для суспільства. Думаю, що нам вистачить і європейських важелів. Наша фракція, як і будь-яка інша, неоднорідна, і існує багато думок. Одні хочуть бути радикальною опозицією, другі — якоюсь унікальною опозицією. Я вважаю, що нам треба бути звичайною опозицією та використовувати ті інструменти впливу, які відпрацьовані в Європі за останні 10 років.
Володимир ФЕСЕНКО , голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
— У класичному вигляді тіньовий уряд існує тільки у Великій Британії. Це особливість англосаксонської двопартійної політичної системи, хіба що в Канаді або Словенії є щось подібне. Що стосується більшості європейських країн, країн зі стійкою європейською традицією, то в них інститут тіньового уряду відсутній.
Зараз ніхто не заважає будь-якій політичній силі створити свій тіньовий уряд. Свого часу Юлія Тимошенко, ще перебуваючи в складі «Громади», очолюваної Павлом Івановичем Лазаренком, була прем’єром тіньового уряду. Але тоді, щоправда, не претендувала на державне фінансування. Я думаю, що й зараз у цьому немає сенсу. Але якщо такий порядок і буде затверджений в українському законодавстві, то в цьому теж нічого страшного немає.
Зараз набагато важливіше прописати порядок, як створюватиметься цей тіньовий уряд, хто вважатиметься опозицією. Адже в парламенті може бути кілька опозиційних партій, як це було під час минулого скликання. Треба визначити повноваження та функції опозиції. А тіньовий уряд як політичний проект, як політична акція має право на існування, але навряд чи за державний рахунок.
Володимир МАЛИНКОВИЧ , директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень:
— Загалом ідея тіньового уряду законодавчо в більшості країн не оформлена. Більше того, в Німеччині цю ідею намагалися розглядати парламентарії, але її відхилив Конституційний суд. На мою думку, ідея хороша, я вважаю, що тіньовий уряд країні в принципі необхідний. Треба спиратися на досвід англійців, у них такий уряд реально існує століттями. Таким чином виходить змагальний принцип. І такий принцип був би зовсім непоганим і в наших умовах. Тобто якщо в парламенті виступає міністр освіти, то тіньовий міністр освіти вносить критику та свої пропозиції.
Я гадаю, що закон про опозицію та про права тіньового уряду був би корисний нашій країні, але я, звісно, думаю, що такий тіньовий уряд не може фінансуватися в тому ж об’ємі, що й основний уряд. Він же не здійснює реальної роботи. Але тіньовий кабінет повинен мати право на контролюючі функції. На право ознайомлення в деталях із діяльністю правлячого міністерства. Але, звісно, це фінансування може бути на порядок менше, ніж основного уряду.
Буває, звичайно, що в опозиції абсолютно різні партії. Наприклад, одна ліва, друга — права, і вони опозиційні по відношенню до центристського уряду. Тоді створити єдиний тіньовий уряд складно. Проте опозиції має бути надана можливість контролювати уряд. На мій погляд, тіньовий уряд повинен мати право представляти свою позицію з тих й інших питань на національних теле- і радіоканалах, тоді люди зможуть принаймні думати над аргументами однієї й іншої сторони.
І ще один цікавий момент: усі законопроекти повинні пройти правову оцінку. І зіставлення позицій експертів однієї й іншої сторони могло б стати приводом для суспільних дискусій. І давати інформацію нашим громадянам, формуючи громадянську свідомість.
