Християнсько-Демократичний Союз розпочав реалізацію проекту «Пам’ять: Ніколи більше!», присвяченого вшануванню жертв Голодомору. В рамках проекту передбачається проведення круглих столів та інших заходів з метою формування у широкого загалу усвідомлення насамперед духовно-моральних причин та наслідків трагедії. Ми закликаємо усіх вірних християнських Церков, зокрема наших однопартійців, усіх громадян України, незалежно від їхньої конфесійної належності, 22 листопада у 19.00 на всякому місці, де б вони не були, у своїх серцях звершити молитву до Господа за безневинно загублених під час Голодомору та за те, щоб нас не спіткала у майбутньому така біда.
Як таке могло статися на теренах, які досить обгрунтовано ще з Х сторіччя було прийнято вважати християнськими? Які це мало наслідки у духовній та моральній сфері для нашого народу? Чи є ці наслідки актуальними для нас сьогоднішніх — українців ХХІ сторіччя?
Ігнорування духовних причин Голодомору (не кажучи вже про ігнорування самого факту Голодомору), його духовного виміру не дає можливості правильно оцінити і подолати його наслідки у моральній та духовній сферах.
Голодомор став природним наслідком безбожницької ідеології. Ідеологія, що заперечує існування Бога, не може з повагою ставитися і до життя чи гідності людини як Божого творіння. Саме таке заперечення розв’язувало руки комуністичним діячам, надавало їм можливість нехтувати життям мільйонів в ім’я примарного «світлого майбуття», а по суті в ім’я збереження своєї системи. Водночас, ставши на шлях війни з Богом, комуністичний режим природно мав розв’язати війну з тими, хто відкидав це заперечення і попри комуністичні тези продовжував сповідувати віру в Творця і Спасителя.
Знищивши у 20-х роках Церкву інституціонально, тим самим ліквідувавши можливість опору з її боку, радянська влада у тридцятих роках приступила до поголовного знищення самих носіїв христової віри. Знищення розпочалося у 1932—1933 роках з селянства, яке порівняно з міськими мешканцями було більш релігійним, а завершилося знищенням віруючих у містах під час тотальних сталінських репресій 1937—1938 років. Тому є всі підстави розглядати Голодомор не лише в контексті боротьби комуністичного режиму з українством або з українським селянством, але й у контексті боротьби з Христовою Церквою, яка традиційно була більш сильною саме в Україні, та з її вірними, більшість з яких складали на початку ХХ сторіччя саме селяни.
Голодомором традиційно християнському народу було зроблено примусове щеплення матеріалізму, глибоко вкорінено думку про пріоритетність їжі перед духовними цінностями. Саме звідси ностальгія у деяких за колишнім режимом, тому що раніше, мовляв, ковбаса була по 2.20. Традиційна для українського селянина психологія господаря, здатного самотужки забезпечити добробут своєї родини, була примусово замінена іншою парадигмою: не треба нічого прагнути, треба просто виявляти лояльність до системи — і миска їжі тобі забезпечена. Крім іншого, звідси і сьогоднішня неготовність значної більшості селян до самогосподарювання на своїй землі, і внутрішнє несприйняття тих, хто таки стає господарем на ній.
Події Голодомору та подальших репресій призвели до насаджування страху в людські душі, неможливості будь-якого внутрішнього спротиву системі заради збереження свого існування. Було знищено людську гідність, а на її місце насаджено рабську покірливість режиму та його представникам перед страхом голодної смерті.
Наслідки цього і на сьогодні залишаються ще далеко не подоланими. Хоча, безумовно, певним проривом, подоланням цього всеохоплюючого страху стали події Майдану 2004 р. Не в прив’язці до тих чи інших персоналій, а в сенсі готовності та здатності відстоювати свої ідеали. В сенсі усвідомлення себе не бидлом, що прагне лише ситої стабільності, але господарями на своїй землі. І хоча новітні «герої» не виправдали очікувань, що покладалися на них, але ідеали, заради яких сотні тисяч людей готові були стояти днями й ночами на морозі, ідеали особистої свободи та гідності, від того не втратили своєї вартості.
Хто може оцінити ступінь духовного і морального зламу в душах людей, християн, доведених до поїдання собі подібних, і свідків цього безумства?!
А хто може оцінити ступінь духовних і моральних перетворень в душах тих, хто відбирав у селян останнє (а далеко не всі ж із них були якимись прибульцями чи то з міста чи то іншої національності — були ж і свої, сусіди), чи то виконуючи настанову партії, чи то такою ціною думаючи врятувати себе і свої родини. І таки врятували, і вижили, принаймні тоді. І залишили потомство...
І ми сьогодні в значній мірі є тим потомством. Чи не тому для багатьох сьогодні поняття «мораль, совість, страх Божий» значно поступаються поняттям «достаток, успіх, кар’єра»? І чи не з цього потомства і значна частина тих, хто сьогодні перебуває у владі вже незалежної України? Але ж і вони, і діти їхні теж жертви Голодомору, попри те, що вижили, — моральні жертви.
«Людину обернуто до стану скотини, яка вдячними очима дивиться на того, хто краще її нагодує» — це нічого не нагадує? А перетворення виборів у змагання тих, хто дасть більше гречки, чи бодай обіцянок — чи не з цього самого рядку? Вже кілька поколінь після Голодомору є заручниками свого шлунку, своєї фізіології, що має безпосередній вплив і на їхні політичні погляди.
А скільки в результаті Голодомору дітей, які вижили, стали безбатченками, а отже не отримали нормального батьківського виховання в родині, в тому числі й християнського? Дітей, що самі від батьків не отримали у спадок християнських цінностей, а отже і неспроможних передати їх вже своїм дітям. Чи не тому попри 17 років без комуністичного режиму, попри тисячі відбудованих храмів ми ще продовжуємо говорити про необхідність духовного відродження України. Бо відбудувати храми виявилося набагато легшим, так само як і навчитися хреститися по святах, ніж відродити справжню духовність у своїх душах.
Тому, безумовно, важливо усвідомлювати ці духовні й моральні наслідки Голодомору. Наслідки, які вочевидь є актуальними як для нашого сьогодення взагалі, так і для кожного з нас зокрема. Без звільнення від негативної духовної спадщини, без покаяння як шляху до очищення — неможливий рух особистості вперед, а отже неможливий і рух вперед держави. Той, хто пізнав Бога, для кого вищими цінностями стали добро, любов, правда і справедливість, поправді є вільним від страху, залежності та тиску. А тому здатним до руху вперед, до вчинку. Навіть якщо це лише голосування по совісті під час виборів.
Урок Голодомору є засторогою щодо тих політичних сил, які або є спадкоємцями безбожницької ідеології, або своєю практичною діяльністю заперечують заповіді Христові, щодо тих, для яких ціль виправдовує засоби, а власні гасла є дорожчими за свободу, гідність і життя громадян. «По плодах їхніх пізнаєте їх», — говорить Господь. Вибір за нами. Голодомор почався тоді, коли гасло, власний політичний інтерес стали дорожчими за людину. Таке не повинно повторитися. Ніколи більше!
Господи Ісусе Христе Сину Божий!
Упокой душі рабів Твоїх, загублених Голодомором, прости їм гріхи, сотвори їм вічную пам’ять. Спаси і помилуй нас, щоб нас не спіткало таке горе. Амінь.
