— Міжнародні інвестори займаються пошуком цікавих ринків. Саме з їхньої ініціативи виникла необхідність розширити обсяг інформації, який щодня кожне національне агентство з кодифікації відсилає в загальну базу даних. Професійні учасники ринку хочуть знати, де ведеться облік прав власності на ті чи інші цінні папери, яким присвоєно міжнародний код. Також їм, безумовно, цікаво, де торгуються ці папери, тобто, на якій біржі вони перебувають у лістингу.
— Але в Україні більшість угод укладається поза біржами?
— На жаль, на сьогодні доводиться констатувати, що єдина країна з тих, що представлені в цій асоціації, а я маю на увазі Україну, напевно, не в змозі забезпечити міжнародне співтовариство необхідною інформацією. З декількох причин. У нас не більше ніж 2% цінних паперів перебувають у лістингу на організованих ринках. Тобто на біржах або в позабіржових торговельно-інформаційних системах зосереджена дуже мала частина реальних торгів. Крім того, у нас дуже багато суб’єктів, які ведуть облік прав власності на ці папери, — це проблема. Ще одна суто українська проблема пов’язана з тим, що фактично жоден організатор торгівлі не має міжнародного коду, що присвоюється SWIFT. Це відома у світі організація, учасники банківської системи про неї добре знають, і наші банки мають відповідні коди. Те саме стосується суб’єктів, які ведуть облік прав власності. Більшість реєстраторів і хранителів-небанків не мають відповідного коду, який присвоюється SWIFT. А саме ця інформація на сьогодні насамперед цікавить професійних учасників міжнародних фінансових ринків.
— Чи слід чекати якихось рішень від Національного депозитарію, покликаного розв’язати цю проблему?
— Від Національного депозитарію ніяких рішень щодо цього питання бути не може. Зобов’язати суб’єктів господарської діяльності, які працюють на ринку цінних паперів, отримати коди в організації SWIFT, на мій погляд, може тільки Держкомісія з цінних паперів або відповідний закон. З мого погляду, якщо ми хочемо, щоб наш ринок став цивілізованим, щоб він працював за загальноприйнятими стандартами, напевно, якимсь чином слід змінювати нашу нормативно-правову базу й запроваджувати нові правила для учасників ринку. Це не вимога Національного депозитарію, це вимога міжнародних стандартів. Тому ці питання не в нашій компетенції.
— Чи можете ви ще раз конкретизувати, хто має отримати коди?
— Ці коди отримують ринки. Тобто ті, кого ми називаємо в Україні організаторами торгівлі. Крім того, міжнародними стандартами передбачено присвоєння кодів для суб’єктів, які ведуть облік прав власності на цінні папери. Оскільки за кордоном цим в основному займаються банки, то цей код називається «BIC» — дослівно, банківський ідентифікаційний код. У нас ці коди мають отримати як банки, які є хранителями, так і інші учасники, які мають відповідну ліцензію. Напевно, все-таки коди мають отримувати й реєстратори. Але це вже має врегулювати Комісія із цінних паперів. Ну, а Нацдепозитарій завдяки такій кодифікації зможе зібрати необхідну інформацію для світової спільноти й передати її, користуючись тим програмним продуктом, яким ми сьогодні користуємося для кодифікації цінних паперів.
— Який час має Україна для виведення Фондового ринку з тіні й присвоєння міжнародних кодів його учасникам?
— Швидше за все, остаточне рішення щодо цього Асоціація прийме на наступних зборах. Вони відбудеться навесні. У рішенні буде чітка дата, починаючи з якої й слід буде передавати відповідну інформацію. Отож час наш ринок ще має. Але його регулювальники, передусім державні, мають над цим замислитися вже тепер.
