Ще зовсім нещодавно ми були свідками того, як важко створювалась парламентська коаліція. Цей процес був настільки складним, що в багатьох виникали сумніви щодо спроможності парламентаріїв знайти компроміси й створити коаліцію.
Сьогодні коаліцію створено, можна формувати уряд, але виникла нова проблема. Роботу парламенту заблоковано. Очевидно, що це не перша й не остання кризова ситуація, яка може виникнути в країні, оскільки внесені 2004 року зміни до Основного Закону сприяють такому розвитку подій. Незважаючи на те що ми маємо недосконалу Конституцію, вищі посадові особи держави мають вжити заходів для наведення порядку й забезпечення стабільності в країні. Для цього народ наділив їх і владою, й відповідними повноваженнями.
У першу чергу це стосується Президента України. Нинішня Конституція значно обмежила повноваження глави держави, але в Президента ще залишилось достатньо важелів для того, щоб суттєво впливати на політичне життя країни. Згідно з Конституцією Президент України є главою держави й виступає гарантом додержання Конституції та законів України. Очевидно, що блокування роботи парламенту є порушенням Конституції нашої держави, оскільки не дає можливості в передбачений Основним Законом термін сформувати уряд.
Блокування роботи Верховної Ради можна кваліфікувати й за статтею 341 Кримінального кодексу України (захоплення державних або громадських будівель чи споруд). Ця стаття передбачає відповідальність за незаконне захоплення будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади, але притягнути народних депутатів до кримінальної відповідальності не можна, оскільки в Україні діє інститут депутатської недоторканності. На перший погляд може здатись, що проблему можна вирішити шляхом позбавлення народних обранців імунітету, але якщо піти таким шляхом, то це матиме інші негативні наслідки. У країні не буде опозиції, адже влада завжди зможе знайти підстави для того, щоб притягнути депутата до юридичної відповідальності в разі, якщо він критично оцінюватиме її дії.
Слід зауважити, що інститут депутатської недоторканності існує у всіх країнах розвиненої демократії, але це не перешкоджає нормальній діяльності органів державної влади. За свої дії народні депутати несуть відповідальність перед виборцями. У зв’язку з цим потрібно використовувати політичні важелі впливу на народних обранців. Сьогодні це може зробити Президент України, який згідно з Конституцією зобов’язаний ужити заходів для забезпечення дотримання вимог Основного Закону. У цьому випадку Президент має право або розпустити недієздатний парламент, або призначити всеукраїнський референдум для того, щоб визначити ставлення народу до того, що відбувається в країні. Інше питання полягає в тому, чи доцільно сьогодні Президентові ініціювати припинення повноважень депутатів Верховної Ради? Мабуть, що ні. На це є свої причини. По- перше, країна нещодавно пережила досить складні парламентські вибори, й проведення нових виборів негативно позначиться на економічному становищі держави й наших громадян. По-друге, ніхто не може дати гарантії, що результати виборів суттєво змінять розстановку політичних сил у парламенті й новий законодавчий орган буде дієздатним.
У зв’язку з цим Президентові можна запропонувати інший варіант виходу з кризи. Для того щоб не припиняти повноваження недієздатного парламенту й не проводити обтяжливі для економіки країни позачергові вибори депутатів Верховної Ради, Президент може порушити питання про внесення змін до Основного Закону. Згідно зі статтею 5 Конституції нашої держави, «носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ». Народ, як суверен влади, делегував парламенту частину своїх владних повноважень щодо внесення змін до Основного Закону. Порядок внесення цих змін визначено розділом XIII Конституції України, але оскільки парламент недієздатний, то статті цього розділу застосувати не можна. У цьому випадку потрібно керуватись ст.5 Основного Закону, в якій зазначено, що «право визначати й змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові й не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами». Враховуючи те, що згідно з цією статтею Конституції народ може здійснювати владу безпосередньо, то Президент має повне право винести питання про внесення змін до Конституції на всенародне обговорення. Право призначати всеукраїнський референдум надає Президентові стаття 72 та п. 6 статті 106 Конституції України.
Отже, Президент України й за нинішньою Конституцією має достатньо повноважень для того, щоб впливати на соціально-політичні процеси в країні. Усе залежить лише від того, чи зможе він мудро розпорядитись наданими йому Основним Законом повноваженнями. А прийняття чи неприйняття на референдумі запропонованих Президентом змін до Конституції залежатиме виключно від особистих якостей глави держави — його вміння знайти порозуміння з іншими інститутами державної влади та переконати народ у необхідності запропонованих реформ.