Крига, панове роботодавці та наймані робітники, скресла. Пенсійна реформа вступила в активну фазу. Минулого четверга Президент Леонід Кучма підписав Закон «Про недержавне пенсійне забезпечення». І тепер, з 1 січня 2004-го, українці, якщо на те буде їхнє бажання, матимуть змогу користуватися послугами недержавних пенсійних установ. Інакше кажучи — відповідним чином зареєстрованих і ліцензованих юридичних осіб, що мають статус неприбуткової організації та здійснюють свою діяльність виключно з метою накопичення пенсійних вкладів і подальшого управління цими активами, щоб у майбутньому (паралельно із солідарною й обов’язковою накопичувальною системами) забезпечувати старість тим, хто не побоявся інвестувати у неї гроші змолоду.
НАЗРІЛО
На вже згаданий нормативний акт і Закон «Про обов’язкове державне пенсійне страхування» у Міністерстві праці та соціальної політики покладають великі надії. Міністр Михайло Папієв вважає, що їх затвердження дозволить розпочати реформування пенсійної системи відповідно до кращих світових стандартів. І реформа, боронь Боже, «дасть можливість не тільки забезпечити гідну старість людині праці, а і, за великим рахунком, — бути впевненою у своєму майбутньому».
Аналітики з цього приводу давно підрахували, що у 2040-му році на 1000 працездатних громадян України припадатиме понад 700 пенсіонерів (для порівняння, позаминулого року співвідношення було 1000 до 410). Причому, згідно з демографічними розрахунками, кількість заслужено відпочиваючих може перевищити на той час кількість платників до Пенсійного фонду на 10%.
Якщо взяти до уваги ще й той факт, що сьогодні після виходу на пенсію згідно із законом «Про пенсійне забезпечення» людина автоматично втрачає, в середньому, дві третини свого доходу (збільшені в липні цього року параметри турботи про пенсіонерів — від 50 до 200 грн. — хоч як би крутив уряд, все одно нижчі вiд прожиткового мінімуму), то стає абсолютно очевидним, що без реальних кроків щодо реалізації Концепції соціального забезпечення населення України (прийнятої, до речі, десять років тому), навіть найдисциплінованіші платники податків будуть змушені будувати благополуччя свого похилого віку окремо від держави...
Словом, відкладати пенсійну реформу в довгий ящик стало неможливо. Принаймні експерти із Міністерства праці і соціальної політики стверджують, що наявна система пенсійного забезпечення знову наголосимо, найближчим часом просто перестане справлятися з покладеними на неї функціями. Точніше, якщо все залишити без змін, то через 10 років розмір пенсійних відрахувань із фонду заробітної плати підприємств можна буде «з успіхом» збільшувати з 32 до 74%.
ТРИ РІВНІ
9 липня народні депутати більшістю голосів (357 — «за») вирішили, що система пенсійного забезпечення в Україні складатиметься із трьох рівнів: обов’язкового (солідарна система), добровільного (недержавного пенсійного) та добровільно- примусового (накопичувальна система). Не будемо стомлювати читача тонкощами не таких принципових змін у солідарній системі пенсійного забезпечення. По суті, вона копіює ту, що діє нині, забезпечуючи виплату пенсій за рахунок платежів роботодавців і найманих робітників до Пенсійного фонду. Звернемо увагу лише на те, що ставки пенсійних платежів згідно з прийнятим Законом Верховна Рада затверджуватиме щороку разом із державним бюджетом. Керуючись при цьому актуарними розрахунками або, простіше кажучи, прогнозами і фінансовим аналізом наслідків функціонування обов’язкового пенсійного страхування.
А ось на накопичувальній системі у зв’язку з тим, що це явище для України нове, варто зупинитися детальніше. У кожного працюючого, якому до виходу на пенсію залишилося від 10 до 20 років, хоче він того чи ні, з’являється персональний пенсійний рахунок, на який перераховується «актуарно» обчислена частина його валового, ще не обкладеного податками, доходу. Після досягнення громадянином пенсійного віку з цього рахунка йому виплачується пенсія, розмір якої залежить, відповідно, від тих коштів, які на цьому рахунку є.
Нарешті, третій рівень... Будь-хто бажаючий може відкрити власний рахунок у недержавному пенсійному фонді, страховій компанії або банку. За його допомогою, вийшовши на пенсію (жінки — 55 років, чоловіки — 60), отримуватимуть додаткову пенсію, яка фактично не залежить від держави. Типологічно відповідний Закон виокремлює три види таких фондів: відкриті (створені юридичними особами за участю громадян), корпоративні (створені роботодавцями та найманими робітниками) і професійні (створені об’єднаннями громадян або юридичних осіб, пов’язаних за родом діяльності). Зауважимо, що суб’єктом права власності рахунків у фондах такого роду є виключно людина, яка добровільно перераховує на нього гроші. Тоді як розпоряджатиметься цим фінансовим ресурсом безпосередньо Фонд.
ЖИВІ ПЕРЕКАЗИ...
Теоретично, три рівні пенсійної системи — річ досить прогресивна. Відповідає, так би мовити, європейським стандартам і політичному вибору України. Її ініціатори вважають, що тільки на перших двох сукупні усереднені розміри пенсійних виплат збільшаться до 55-60% від середньої заробітної плати (нині вони становлять приблизно 35%). Річ у тому, що накопичувальна система, серед іншого, передбачає можливість інвестування зібраного на обов’язкові персональні рахунки фінансового ресурсу. Це, з одного боку, саме по собі є бізнесом. З іншого — непрямо може вплинути на зростання відрахувань до Пенсійного фонду. Те ж саме можна сказати і про користь, яку можуть принести економіці фінансові потоки недержавних пенсійних фондів. І якщо б ми жили, скажімо, у Швейцарії, ми б обов’язково про це сказали впевнено. Однак в Україні є ціла низка «однак»...
Вітчизняний досвід управління акумульованими, абсолютно ліквідними фінансовими активами, що випарувалися не настільки давно, щоб про це можна було забути, у колись довірливих радянських громадян, очевидно, ставить під питання саму перспективу пенсійної реформи (щонайменше — її третього рівня). Безумовно, законодавець передбачив достатньо для цивілізованої держави елементів захисту грошей учасників НПФ. Але коли, скажіть, участь пересічних громадян у Раді фонду (що визначає напрям інвестицій) перешкоджала не зовсім цільовому використанню коштів? А те, що управління активами НПФ згідно із законом може здійснювати тільки «ліцензована» компанія з досвідченими фінансовими менеджерами, зовсім не є гарантією відсутності ризиків у нашій «напівринковій» економіці. Радує, щоправда, те, що фізичним управлінням грошей потенційних пенсіонерів займатиметься уповноважений банк. Однак і тут дуже ймовірно, що вкладники, скажімо, банку «Україна» навряд чи комусь довірять свою старість.
Список гарантій та українських реалій можна було б продовжити. Отже — перевести виклад суті пенсійної реформи у політичну площину (ліва частина українського парламенту, як відомо, не підтримала пенсійні новації уряду). Особливу стурбованість у прихильників марксистсько-ленінської політекономії, до речі, викликає «приватизація Пенсійного фонду». Оскільки формально персональні накопичувальні рахунки (другий рівень) передбачається розмістити в Накопичувальному пенсійному фонді (позабюджетна структура, створена ПФ), а фактично — в уповноваженому банку-хранителі. Звідки компанія, що виграла тендер з управління активами, зможе ці активи спрямовувати куди їй заманеться в рамках законодавства. А менш ризиковане вкладення, ніж у державні цінні папери в Україні з її недорозвиненим фондовим ринком, між іншим, відшукати складно. Не порушувати ж правила чесної конкуренції, підтримуючи вибрані підприємства? Або, може статися, вигідніше розміщувати пенсійні накопичення в острівних державах? Адже так вже було із золотовалютними резервами, і жодні гарантії тоді, як відомо, не допомогли... Але це — тільки дуже схожі на правду домисли. Можна сказати — «вовки», побоюючись яких, Україна ще довго буде змушена обминати цивілізований європейський «ліс» стороною.
...ТА ВІРИ ЇМ НЕ ЙМЕШ
Будувати прогнози щодо перспектив пенсійної реформи — справа складна і, що можна сказати не тільки про цей благий почин нашої держави, невдячна. Емпірично, для того, щоб реформа вдалася, є всі організаційні засади. Створено комісію з регулювання ринків фінансових послуг, яка контролюватиме діяльність НПФ. Прийнято закони про боротьбу з «брудними грошима», які дозволяють не допустити масштабних зловживань на другому рівні пенсійної системи. За інформацією Пенсійного фонду, станом на 01.04.2003 у центральній базі даних у системі страхового персоніфікованого обліку було відкрито понад 25 млн. персональних справ. А сама система була впроваджена в усіх 732 райвідділах Фонду.
Однак з усією відповідальністю можна стверджувати, що головна загроза для ефективності пенсійної реформи лежить в абсолютно іншій площині, ніж «трастові» спогади населення і «форс-мажори» з використанням обов’язкових відрахувань (хоч якщо, боронь Боже, щось станеться, то це просто поставить остаточний хрест на вірі у ринкові перетворення). Проблема навіть не у відносно низькому рівні зарплат в Україні (доходи, судячи за тридцятивідсотковими темпами зростання грошової маси, у нас в економіці набагато вищі за офіційні). А в тому, що без розумної податкової реформи жоден роботодавець не стане збільшувати фонд заробітної плати, з якого робляться основні відрахування до Пенсійного фонду. Щоб не бути голослівним — в одному із останніх досліджень Інституту економічного прогнозування НАН України йдеться, що обсяги неофіційного фонду оплати праці в усіх галузях економіки становлять 30%. І тут простим зниженням податкових ставок без змін у методології нарахування поборів урядові не відбутися. Якщо, звичайно, пенсійна реформа в Україні — це всерйоз і ненадовго.
