Що б там не було, Комуністична партія України — це певний, як зараз кажуть, «бренд». Можна говорити про невисокий показник лідера КПУ Петра Симоненка на останніх президентських виборах, однак не можна не визнати, що «питома вага» прихильників Компартії (ними традиційно вважаються люди похилого віку) у вітчизняному електораті залишається суттєвою. Хоча б із цих — так би мовити, демографічних — причин КПУ ще довгий час буде невід’ємною складовою українського політичного спектру. До того ж, це одна з небагатьох українських партій із чітко вираженою ідеологією. Отже, є підстави прогнозувати, що у Верховній Раді зразка 2006 року Компартія також буде представлена.
Водночас спроби українських комуністів ревізувати свої ресурси і можливості з урахуванням власних помилок поки що виглядають не вельми переконливо.
Попри заявлену ідею XXXIX з’їзду КПУ — попрацювати над помилками, його форма і змістове наповнення засвідчили, що партія й досі живе стереотипами, ілюзіями та ностальгією за радянськими часами. Свій черговий форум українські комуністи провели, як і завжди, пафосно. Проте вже без тих ажіотажу і енергетики, що ними відзначився попередній, XXXVIII з’їзд партії, на якому під гаслом «Власть коварна и хитра — вся надежда на Петра» пана Симоненка дружно висунули в кандидати на президентське крісло. Потім була болюча поразка в першому турі виборів, коли Симоненка із його 4,97% випередив Олександр Мороз, який набрав 5,81%. Додамо до цього реанімацію ліворадикальної Наталі Вітренко та стрімкий відтік під час уже другого туру «червоного» електорату до Віктора Януковича, і отримаємо портрет партії, яка від виборів до виборів втрачає свої позиції.
Сам з’їзд відбувався за вже давно награною схемою: на сцені — погруддя Леніна, яке комуністи тягають за собою від з’їзду до з’їзду; урочисте внесення червоного прапора; нарешті — двохгодинна доповідь партійного ватажка на 67 сторінок. Підбиваючи підсумки діяльності партії за звітно-виборчий період, Петро Симоненко підкреслив, що, «незважаючи на політичні репресії, внутрішні труднощі, шалений зовнішній тиск і жорстку класову боротьбу під час президентських перегонів», а також «хитання окремих товаришів та первинних осередків», Компартія «вистояла, зберегла згуртованість і вірність ідеям соціалізму». Наступна теза — про те, що «виборча кампанія показала: партія комуністів виступає як якісно нова, потужна, динамічна політична сила, що має виважену науково обґрунтовану програму» — викликала посмішки у присутніх журналістів. Далі Петра Миколайовича, як кажуть, «понесло»: впродовж двох годин лідер КПУ не згадав, здається, лише про плани загниваючого капіталізму в особі США та їх сателітів відносно польоту людини на Марс... У першу чергу дісталося нинішньому Президенту: «Правлячий режим, персоніфікований спочатку в особі Кравчука, потім Кучми, а тепер Ющенка зосередив у своїх руках необмежені повноваження, по суті, досягнув самодержавної повновладності». Потім — владі в цілому: «Нова влада запопадливо виконує накази своїх закордонних хазяїв iз продажу власності, що роками створювалася працею нашого багатостраждального народу». Далі — уряду, «сформованому з такою концентрацією капіталу, якого не було ще за всі роки існування незалежної України», тоді як «передвиборна тріскотня про подолання корупції і організованої злочинності, наведення порядку з незаконно приватизованою власністю, повернення її державі і народу, так і залишиться тріскотнею». Про те, що комуністи чудово вміють знаходити з представниками будь-якої влади спільну мову і створювати з нею — зокрема в парламенті — взаємовигідні ситуативні альянси лідер Компартії, звичайно ж, промовчав.
Оцінюючи поведінку сусідів по лівому флангу, Симоненко відзначив: «Сьогодні представники СПУ знехтували інтересами своїх виборців. У питаннях ідеології вони схиляються до прихованої есдеківщини та співпраці з шовіністсько-антисемітськими організаціями на кшталт рогозінської «Родіни». Фракція СПУ в парламенті стала на шлях захисту інтересів капіталу, прийнявши до свого складу родичів Кучми і членів команди Лазаренка». На думку лідера КПУ, «помаранчеві революціонери своїми популістськими обіцянками породили в суспільстві надії, ілюзію швидкого виходу з катастрофічної ситуації і цим поки що зберегли інерцію невиправданої довіри з боку значного числа виборців». Завдяки оратору лексикон присутніх поповнився наступною термінологією: про Ющенка і його оточення — «фашистська зондер-команда» «американські націоналісти», про владу в цілому — «компрадорська буржуазія», про конкурентів з СПУ та ПСПУ — «перевертні- колабораціоністи» тощо.
Під час прес-конференції «московський гість» з’їзду, лідер КПРФ Геннадій Зюганов пообіцяв українським соратникам поділитися досвідом виборчої боротьби в регіонах та на місцях та визнав наявність в Росії симптомів революції на кшталт «помаранчевої». Єдиною країною, в якій такої революції апріорі не може бути, на думку Зюганова, є Білорусь. Симоненко у свою чергу покритикував адміністративну реформу, яка, на його думку, є ні чим іншим як засобом переділити виборчі округи так, щоб владна коаліція здобула переконливу перемогу на парламентських виборах.
Дещо неочікуваною була теза Симоненка про необхідність розширення електоральної бази та, хоч і сильно завуальоване, але все ж визнання того, що в партії є труднощі. Відтепер комуністи мають намір вести боротьбу не лише за «радянських» пенсіонерів, але й за пенсіонерів, які стали такими вже в незалежній Україні. Та, як не дивно, за середній клас, представників малого та середнього бізнесу, який сьогодні, на думку комуністів, найбільше потерпає від нинішньої влади. Після перетворення України на парламентсько-президентську республіку органи місцевого самоврядування отримають більше повноважень, і саме за якнайширше представництво в цих радах збирається змагатися КПУ. Для цього зокрема планується виставити на вибори усіх рівнів 230 000 кандидатів. Хоча самих членів партії, як стало відомо з виступу Симоненка, сьогодні нараховується 95000, причому за 2 роки кількість партійців збільшилась «аж» на 7000 чоловік. Як Петро Миколайович збирається «намалювати» ще 135000 членів партії при такій динаміці? Коли зайшла мова про скромні темпи поповнення партійних лав, Симоненко піддав нищівній критиці низові ланки — за, мовляв, «липові» списки нових членів, розвал окремих осередків та зрадництво членів активу регіональних парторганізацій, які перебігають або до СПУ, або до Партії регіонів.
Одним словом, з точки зору Симоненка, коли партія втрачає популярність, то в цьому винні не її керівники, а низові ланки; коли спостерігається масовий відтік партійних кадрів — це результат цілеспрямованих акцій діючої влади, яка нібито всі свої ресурси кидає на боротьбу виключно з КПУ...
Утім, учасники з’їзду, здавалося, і не виявляли бажання порушити питання про те, що якось дуже часто слова керівництва партії розходяться з ділом. Виступи керівників регіональних осередків починалися з банальної фрази «роботу центрального комітету визнати задовільною, звіт контрольної комісії затвердити». Схоже, вже не зможуть врятувати партію і внутрiшнi «рокировки» у керівництві. Тому в атмосфері суцільного «одобрямсу» вже на закритому засіданні ЦК після з’їзду Петра Симоненка перезатвердили на посаді лідера партії.
На майбутні парламентські вибори комуністи підуть самостійно, із виборчими списками планують визначитися на наступному з’їзді. Із програмними положеннями КПУ теж все ясно: в них впродовж 12 років мінялися лише прізвища, а так все те саме — жодного руху до комунізму китайського зразка, чи демократичного, навіть можна сказати євроінтеграційного комунізму в молдовській редакції тощо. Можливо, маловтішний результат комуністів на виборах-2006 нарешті змусить рядових членів партії замислитись над ефективністю їх партійного керівництва і необхідністю радикальних змін.
