Інтерес до людей, які заходять сьогодні у владні кабінети, не можна пояснити лише пересічною цікавістю до осіб, що відтепер дістали владні важелі. Це ще й необхідність підживити надію, що саме ці люди зроблять наше життя-буття кращим.
Новий львівський губернатор Петро Олійник усе це розуміє. Ще недавно він керував на Львівщині виборчим штабом кандидата у президенти Віктора Ющенка, тобто був тут головним бунтарем. Сьогоднішню увагу до своєї персони вважає нормальним явищем: мовляв, бунтувати зміг, а будувати? Як розуміє й може пояснити, чому призначення голів держадміністрацій вилилося у своєрідну боротьбу в таборі вчорашніх однозначних прибічників помаранчевої революції. Кожного претендента ніби ставили на ваги і визначали до грама, чи зможе він стати корисним не тільки народу, а й певному політичному угрупованню...
— Пане Петре, особисто ви коли дізналися про своє призначення? Можливо, вам щось обіцяли ще до виборів, були якісь обговорення тощо?
— Ні, обговорення не було. На 100% упевнився, що я вже є головою облдержадміністрації, коли Юлія Володимирівна зачитала моє прізвище, а Віктор Андрійович підписав відповідний документ. А очікування були. Ще на початку січня Ющенко, коли відлітав із Тисовця, запитав: «Петре, ти вже формуєш команду?» Я кажу: «Ні». «Чому? — Не було вказівки. — Ти її отримав».
Одразу ж почав вивчати кадрову ситуацію. Для мене це не було складним, тому що я з березня 2003 року є керівником обласного штабу, тобто присвятив три роки свого життя пошукам та налагодженню контактів із тямущими людьми, яким не байдуже майбутнє держави.
Найбільшою проблемою була реакція на моє призначення моїх дружини та доньки. Вони вже багато років живуть як у поході... Коли був обраний народним депутатом, ми переїхали до Києва, облаштувалися, донька вступила до Інституту народного господарства. І тоді, коли вже все стабілізувалося, налагодилося життя, мене призначили начальником штабу. Дружина — проти. Однак я її переконав, що вона має два роки потерпіти. І ось виграли вибори, ніби все нормально, аж тут — нове призначення. Мирослава говорить: «Ну куди ти лізеш? Та лишися у Верховній Раді!» У Львові ж потрібно винаймати квартиру, я не збираюся отримувати її, використовуючи бюджетні кошти…
Львівщина — область досить суперечлива. Люди тут завжди стояли на засадах демократії, на охороні національних інтересів, суверенної держави. Але вони здебільшого незаможні, адже тут намагалися зробити економічну резервацію. Якщо порівняти капвкладення на сході, в центрі і на заході України, то я можу вам документально довести, що різниця виявиться в кілька разів. Схід України державних коштів отримував у шість разів більше, ніж Львівська область. Досить заглянути в довідники Кабміну України. У нас немає колосальних запасів тих чи інших мінеральних ресурсів, на чому робиться великий бізнес, і відповідно рівень життя значно нижчий. Але, враховуючи, що поруч — кордон, усе будується на контрабанді, сформувався трикутник «митниця— міліція—податкова» — досить корумпована система, на якій заробляються величезні гроші.
— Як ви ставитеся до ініціатив Президента, зокрема щодо скорочення апарату?
— Я підтримую рішення Президента не лише як політик, але і як менеджер. Переконаний: переобтяження менеджменту управлінським персоналом призводить до небезпечних речей. Я б визначив три ризики. Перший — якщо людина не завантажена роботою цілий день, має легкий режим, то на неї дивляться інші, і це їх розхолоджує. Друга небезпека — у потужному апараті присутнє дублювання роботи. Третя стосується органів державного управління, — потрібно переходити від галузевого до функціонального управління процесами. Приміром, у скільки разів можна зменшити апарат по вертикалі у галузі сільського господарства? Беремо лише одну позицію — паливо, яке дається на посівну. Коли різниця в цінах колосальна, відкриваються десятки можливостей для «комбінування». Давайте замінимо це лише однією цифрою — дотацією, приміром фермерам, на тонну врожаю чи на тонну м’яса, і питання відпаде.
— Кажуть, що Олійник таки не дотримався квот, а взяв і працевлаштував весь свій штаб…
— Найсмішніше, що відбулися лише призначення п’яти заступників, які виконують обов’язки, — але артпідготовка вже почалася. До того ж я погоджував призначення голів РДА із «Силою народу» плюс зустрічався з представниками кожного району. Але остаточні рішення приймати мені, і я їх приймаю. Давайте «розкладемо» призначення п’яти заступників голів облдержадміністрації. Перший — Сеник. Це — моя креатура (без жодних квот), і я на цю людину зможу залишати область, коли мене не буде. Член партії «Реформи і Порядок» П’ятак — це людина, яку кілька років тому пробували подати на заступника голови облдержадміністрації, але його не допускали. Це — новатор, який володіє економічним інструментарієм. Ярослав Пітко — Народний рух України, рекомендація краєвого проводу, партійний квиток йому вручав світлої пам’яті В’ячеслав Чорновіл. Тарас Батенко — його, до речі, Українська народна партія направляла на роботу у штаб. Нарешті, Володимир В’язівський, Блок Юлії Тимошенко. Хочу підкреслити: я зберіг партійні квоти, але дозвольте мені вже визначати, хто з партійців є більш кваліфікованим менеджером, і кому я можу довіряти. Чи мені партії мають присилати комісарів? Якщо завтра мені пришлють людину без будь-якої медичної освіти на начальника управління охорони здоров’я, чи буде це мудро?
— Як у нашій державі повинні будуватися стосунки з опозицією?
— Цивілізовано, в межах чинного законодавства. Я думаю, Верховна Рада підготує закон щодо опозиції. Це заформалізує стосунки в парламенті між опозицією та більшістю. Що стосується регіону, то я вам назву дуже яскравий приклад, чим відрізняється нова влада від минулої. Ви знаєте, що більшість народних депутатів від Львівщини були від опозиції. Коли розподілялися централізовані вкладення на 2004 рік, нас ніхто навіть не хотів слухати в Кабміні. І по наших округах обрізали всі капвкладення. Зараз буде перегляд бюджетів, іде відкритий діалог.
— Сьогодні йдеться про громадський контроль над владою. Якими, на вашу думку, є механізми цієї діяльності?
— Громадський контроль існує в багатьох країнах, і тут нічого не потрібно вигадувати. Наприклад, у Львові є громадянський форум, який патронує блаженніший кардинал Любомир Гузар. Нещодавно я складав перед громадськістю Львова екзамен. Вважаю, що склав. Там було питання контролю за владою. Бюджет, який ми зараз сформуємо, повинен бути доведений до громадськості. На жаль, немає часу, щоб провести громадське обговорення, адже ми сіли в поїзд, який відходить. У березні — голосування. Однак громадяни повинні знати про всі бюджетні призначення, і бюджет буде надрукований у газетах. Далі — через громадські організації люди повинні нас контролювати. Які проводяться тендери, яке обладнання закуповується, за якими цінами, чому саме ця організація виграла тендер? Які ведуться будівельні роботи? І таке інше. Коли все це виставлено на сайті, і кожен може подивитися, тоді це прозора політика.
Важливо не допустити безмежжя влади, бо це шлях до деградації та корозії. Владу треба перевіряти, але водночас її треба і захищати від несправедливих атак, бо ці атаки носять ознаки корпоративних замовлень.
— Ви так легко відмовилися від депутатського мандату, тоді як деяким вашим колегам-новопризначенцям зробити це дуже складно...
— По-перше, керівник — це персональна відповідальність. У Верховній Раді є колективна відповідальність. Там можна сховатися за спину фракції, комітету. Навіть не йдеться про зарплату. Головне, з чим не хоче зв’язуватися частина депутатів, це — персональна відповідальність.
— Отже, ви боїтеся не відповідальності. А чого?
— Зради своїх, — все інше якось подужаємо.
