Про лідера партії і депутатської групи «Солідарність» Петра Порошенка можна сказати, що це — представник нового покоління українських політиків, яке стане куди більш помітним після наступних парламентських виборів. Він — із тих, хто впевнений у собі і твердо знає, чого хоче. І більше того, він явно знає, що сьогодні потрібно державі.
— Як би ви оцінили рік, що минає, і чого чекаєте від року 2001-го?
— Цей рік був дуже непростий — недарма кажуть, що високосні роки важкі. Але мені чомусь здається, що наступний рік обов’язково буде хороший. Бо ми маємо сьогодні період певної економічної стабільності. Вперше ми збираємося підняти реальну, а не номінальну зарплату. Вперше ми впевнені у зростанні обсягів виробництва.
Тому я хотів би побажати всім і собі спокою та впевненості в завтрашньому дні. Впевненості в тому, що цей день буде хороший.
— Які завдання, на ваш погляд, першочергові для України наступного року?
— Насамперед, ідеться про необхідність прийняття нормального податкового законодавства — такого, яке захищало б передусім вітчизняного виробника. Я вважаю, що елементом захисту виробника повинні стати і захист внутрішнього ринку, впровадження в життя тих соціальних програм, які дозволять створити в нашій країні сильний середній клас — опору будь-якого розвинутого демократичного суспільства. Про досягнення цієї мети можна буде говорити, коли більше половини громадян України стануть отримувати високу стабільну зарплату.
Адже тільки тоді енергоємність нашого ринку в поєднанні з високою платоспроможністю населення поставить на ноги, по- перше, нашу промисловість, а по- друге, зробить Україну центром тяжіння іноземних інвестицій і потенційним привабливим членом для міжнародних союзів, зокрема для ЄС. Тоді не треба буде нікого просити прийняти нас до тієї чи іншої структури — вони самі будуть у цьому зацікавлені як у країні з 50-мільйонним населенням, спроможним придбати товари і тим самим підтримувати будь-яку промисловість.
— Як цього досягнути?
— Потрібні і справедлива соціальна політика у вигляді соціально орієнтованого бюджету, і припинення залікових та бартерних схем, і стабілізація ситуації в енергетиці, і ліквідація ганебного явища — заборгованості з пенсій та інших бюджетних виплат. Я абсолютно переконаний у тому, що Україна має сьогодні унікальний шанс, аби проскочити через феодальну роздрібненість до цивілізованої держави, де людина має право і можливість заробити собі на гідне життя.
Що роблять з підприємством, яке знаходиться в кризовому стані? Знаходять команду тямущих менеджерів, які здатні швидко вивести його з кризи і зробити прибутковим. Сьогодні команда таких менеджерів потрiбна в державних масштабах.
— Чи справді в Україні настають зміни на краще?
— Давайте кинемо оком на найпомітніші економічні події останнього часу. Це і конкретні зусилля з удосконалення податкового законодавства, і прийняття соціально орієнтованого бюджету, і прийняття бюджетного кодексу, завдяки якому місцеві князьки позбавилися повноважень перерозподіляти кошти місцевих бюджетів на користь власної кишені. І нова «пірамідальна» концепція бюджету, що дозволяє з самого верху проконтролювати доведення грошей до конкретного села. Знижений податковий тиск на зарплату, ліквідовані ганебні податки з обігу, які стягувалися незалежно від результатів господарської діяльності підприємства. Сплачено заборгованість по пенсіях, і можна не сумніватися, що коли збережеться політична стабільність у суспільстві, то будуть ліквідовані і заборгованості бюджетникам по зарплаті. Ухвалено найсерйозніший закон про електроенергетику. Всього цього вдалося досягнути завдяки конструктивному співробітництву між Президентом, урядом і Верховною Радою. Завдяки наявності професіоналів у Верховній Раді вдалося втримати і уряд, і Президента від штучного прискорення прийняття абсолютно потворного податкового кодексу, який неминуче дискредитував би і провалив усю податкову реформу.
Та й реформа в сільському господарстві, зрештою, дозволить створити клас власників, здатних не красти в колгоспі, а чесно заробляти. Інша справа, що, на жаль, ще не кожний громадянин України має можливість відчути реальні зміни на краще.
— Що ви відчули, прийшовши в політику?
— Колосальне розчарування. Три місяці парламент не працював, а займався виборами спікера. Ця спікеріада була для мене абсолютно бездарним гаянням часу: політичні домовленості, що безперервно міняються, ірраціональна залаштункова боротьба, відчуття того, що мусиш брати участь у абсолютно не своїй грі. — Багато хто вважає, що партія, яка створюється вами, повинна зіграти на наступних виборах таку саму роль, що і «Мєдвєдь» на минулих виборах до Держдуми Росії. Ви згодні з цим?
— На жаль, засоби масової інформації чомусь прагнуть звести роль партії до якоїсь тривіальної політичної технології, єдина мета якої — перемогти на виборах. Усе це нісенітниця! Насправді політична партія — це просто можливість виражати інтереси великої частини народу, а вибори — це лише перевірка: чи відповідає те, що ти говориш і робиш як політик, сподіванням і бажанням людей. Це по-перше. А по-друге, відповідальність партії за реалізацію своїх обіцянок народу повинна бути неминучою. Я думаю, що партії, які обіцяють одне, роблять інше, приречені. Бо, як відомо, можна довго обманювати одну людину, можна одного разу обдурити багатьох людей, але всіх і завжди обманювати неможливо! — Вас чекала блискуча дипломатична кар’єра, однак ви вибрали бізнес. Чим обумовлений такий поворот? — Насправді я людина, що намагається уникати непродуманих і авантюрних кроків. Коли 1986 року, відслуживши в армії, я повернувся на третій курс, уперше студентам-відмінникам дозволили вільне відвідування. Так у мене з’явився вільний час. У той час у СРСР було ліквідовано державну монополію на зовнішню торгівлю, і підприємства, що випускали на експорт конкурентоспроможну продукцію, отримали можливість самостійно виходити на зовнішній ринок. Природно, їм катастрофічно не вистачало фахівців. І ми з групою студентів створили фірму, яка консультувала підприємства з найелементарніших питань — як скласти акредитив, як укласти контракт, як забезпечити валютні ризики, підготувати фрахтові угоди, митне оформлення вантажу.
Потім ми самі вирішили закупити продукцію. Взяли кредит у банку. Але з нами не розрахувалися. Довелося самим зайнятися збутом продукції. По суті, ми входили в структуру виробництва, оптимізували і мінімізували її для того, щоб проводити конкурентоспроможний продукт. Так ми прийшли у виробництво.
Переломним моментом можна назвати мій прихід на посаду заступника генерального директора Об’єднання малих підприємств підприємців України «Республіка» (нічого спільного з «Республікою» Бакая). Дружина сприйняла це нормально, а мама дуже переживала. Мовляв, ну як же це так, червоний диплом, аспірантура, підручник писав, попереду кар’єра вченого, а ти замість цього — в якийсь кооператив. Тоді всім під словом «бізнес» вбачалися кооперативи. Але коли мама зрозуміла, що я не стою на базарі, а займаюся налагодженням реальної виробничої діяльності, її думка скоро змінилася. І я сам остаточно зрозумів, що можу самостійно заробляти на життя, не брати грошей у батьків. Здатний як чоловік прогодувати сім’ю.
— Чи вірите ви в удачу? Можливо, саме завдяки їй до вас прийшов успіх?
— Я впевнений, що удача може дозволити виграти в лотерею або укласти якусь операцію. Але «easy come — easy go» (якщо гроші легко прийшли, вони легко й підуть). Спочатку ми не збиралися будувати свій бізнес на легких грошах. Наприклад, пам’ятаєте, на початку дев’яностих модно було робити капітали практично з повітря — наживаючись на банківських кредитах. В умовах галопуючої інфляції підприємства брали величезні суми, а повертали практично копійки. Ми не брали кредитів і жили без них, за рахунок власних ресурсів.
Якщо підприємство довго і стабільно працює, причому не на якихось енергетичних розподільних фінансових схемах, а на виробничій програмі, та ще й за умов досить жорстокої конкуренції на зовнішньому і внутрішньому ринку, якщо воно не просто виживає, а нарощує обсяги виробництва та робочі місця, то елемент випадковості або удачі нівелюється до мінімуму. Щось залежить і від удачі. Але я вважаю, що Господь Бог посилає удачу всім порівну, решта залежить від того, хто і як цим даром розпорядиться.
Складові успіху — це система, облік, нормальний менеджмент. І чітке податкове планування, бо в іншому випадку, за ухиляння від сплати податків набагато більше доведеться витратити на різні «дахи» і «захисти». Я вважаю, що по-справжньому серйозна справа не може базуватися на «чорних» схемах.
— Ким ви бачите себе через 10 років?
— Громадянином України — країни, яка є членом Європейського Союзу, цивілізованої країни, де середній прибуток на душу населення становить не менше, аніж 3 тисячі доларів США.
