Власне кажучи, ще з часів піонерського дитинства й комсомольської юності ми засвоїли, що так і належить поводитися першій особі компартії (пригадаємо незабутню зовнішність усіх перших: від Володимира Ілліча Леніна до Леоніда Ілліча Брежнєва. Щоправда, зовнішність, трішки зіпсована Черненком і вельми зіпсована Горбачовим).
Значно цікавіша й несподіваніша зовнішність пана Симоненка, котрий визнає і, більше того, орієнтується у своїй діяльності на реалії сучасного світу (як, приміром, кредити МВФ), пишається тим, що його син не злидарює, і прагматично розмірковує про розподіл портфелів з ідеологічними побратимами в боротьбі за народне щастя і можливості, які надає пост Президента.
«НАМАГАЄМОСЯ
НЕ ВИХОДИТИ ЗА РАМКИ КОНСТИТУЦІЇ.
ПОКИ ЩО...»
— Пане Симоненко, закликаючи народ до повалення державної влади і буржуазного ладу, ви дедалі частіше вживаєте загрозливу лексику: «немирні форми боротьби», «революція», «зірка Жовтня»... То коли нам чекати перевороту?
— Звичайно, паралелі з 1917 занадто очевидні: люди бідніють, класова боротьба розпалюється, «верхи не можуть, низи не хочуть». І все-таки ми намагаємося не виходити за рамки Конституції. Принаймні поки що: до крайніх заходів маси ще не готові.
Згадайте історію. Адже не за один день більшовики здійснили свій — як ви це називаєте? — «переворот». Спочатку Лютнева революція заклала фундамент демократії, а вже потім, через вісім місяців, партія зробила радикальний крок. І даремно горлопани перетворюють Великий Жовтень на жупел. Верещать про якісь страхітливі насильства. Нісенітниця! Це була найбезкровніша революція.
— У сімнадцятому маси йшли не так за ідеологією, як за вождем. А ось ви маєте славу не вождя, а формального лідера Компартії.
— Ну й прекрасно! Нам докоряли в культі особи? Вважайте, що ми вилікувалися.
— Ви швидко оговталися від поразки в битві за спікерське крісло?
— Не було ніякої поразки. Обрання Ткаченка — наша перемога. Тим паче, що я з самого початку не розраховував опинитися на його місці. Кучма попередив: «Якщо ми тебе пропустимо, МВФ не дасть кредит».
— У липні ви поскаржилися московським товаришам, нібито на виборах голови Верховної Ради пустий бюлетень «коштував» $10 тис. Щоб не виявитися голослівним, назвіть, хто вам пропонував таку суму.
— Мені, звісно, ніхто не пропонував. А ось члена нашої фракції Героя Соціалістичного Праці, справді, намагалися купити: «Давай бюлетень — і через п’ять хвилин Daewoo стоятиме у тебе під вікном. Не хочеш — бери готівкою». Отак, зухвало! І прямо в стінах вищого законодавчого органу... Присягаюся, в моїх словах немає ані краплі вигадки. Але не називатиму жодних прізвищ. Принципово: не в пішаках справа, а в ферзях, які за ними стоять.
— Ви стверджуєте, що в депутатському корпусі безліч злочинців.
— Половина.
— Домагатиметеся, щоб вони опинилися за гратами?
— Безперечно. Але парламентським шляхом цієї проблеми не вирішити: заважає депутатська недоторканність.
— Ну, у війні з рухівцями ви вже вдавалися до непарламентських методів...
— У якій війні? Я взагалі їх серйозно не сприймаю. У Русі немає справді переконаних людей. Там є політичні сутенери зі своїми приватними інтересами. Їх і націоналістами важко назвати.
— Очевидно, КПУ «відряджає» вас на президентські вибори. Ви, часом, не маєте наміру повторити подвиг чотирирічної давності й зняти свою кандидатуру на користь Мороза?
— Ні. Тоді ми дуже слабко стояли на ногах. Сьогодні — зовсім інша справа.
— Але комуністи проти інституту президентства. Отже, в разі перемоги ви «самоліквідуєтеся»?
— Не відразу. Спочатку ми використаємо цей пост для зміни політичного та економічного курсу.
НЕ ЗАХІД НАС ІНВЕСТУЄ,
А МИ — ЗАХІД
— Пленум ЦК КПУ рекомендував висунути на президентські вибори єдиного кандидата від лівого блоку. Чи може так статися, що після переговорів із союзниками цим щасливцем виявитеся не ви?
— За теорією ймовірностей, можна припустити все, що завгодно; адже остаточні рішення про персоналії прийме з’їзд не раніше, ніж через півроку, а пропозиції Пленуму — це лише намітки, які треба коригувати. Не виключено, що на першому етапі виборів взагалі не буде єдиного кандидата: за будь-якого розкладу в другий тур неминуче пройде хтось з лівих — і тоді навколо нього об’єднається весь блок. Мабуть, так справедливіше: одна справа — домовитися між собою, інша — вислухати голос народу.
— Що ви маєте на увазі під «командою лівих сил», якщо кожна партія виставить свого кандидата?
— Йдеться в основному про розподіл державних «портфелів» після перемоги.
— Який пост ви готуєте Морозу?
— Ви ж не думаєте, що я розголошуватиму нашу тактику!
— Комуністи продекларували створення Всеукраїнського об’єднання «Народна опозиція». Які парламентські фракції ви розраховуєте заманити в його ряди?
— Про вступ в «НО» вже заявили соціалісти і селяни. Загалом до нас могли б приєднатися ПСПУ і «Громада».
— У своїй пленарній промові ви «пройшлися» по Джорджу Соросу, Фонду «Відродження», МВФ і Світовому банку, єдина мета яких, на ваш погляд, — «імперіалістичне викачування грошей». Але ви ж не заперечуватимете того факту, що мимоволі західні меценати посіяли в наш грунт й прогресивні зерна?
— Ну, якщо знищення Національної Академії наук вважати прогресивним зерном... Невже ви не розумієте, що своїми грантами закордонні «добродійники» купують молодь, а всі їхні програми спрямовані проти інтересів нашого народу?! Гляньте, до чого привела американізація, нав’язана Соросом і подібних до нього: скільки наркоманів сидить на голці, скільки дівчат займається проституцією? А щодо меценатства, то це не Захід нас інвестує, а ми — Захід: відправляємо туди всі свої мізки.
«Я ПОЗБАВИВ СИНА ЮНОСТІ»
— Петре Миколайовичу, давайте пограємося в об’єктивність і відшукаємо позитивні віяння капіталізму.
— Ви що, жартуєте?
— Нещодавно з парламентської трибуни ви журилися, що «людина стала абсолютно іншою». Якою?
— Неінтелігентною, жорсткою і черствою. Ще менш освіченою і ще менш культурною. Індивідуалізм — ось де джерело звірячої моралі. Коли люди виховувалися на колективістських принципах, вони не вбивали своїх матерів, не забиралися до чужих квартир і допомагали одне одному у важку хвилину.
— Вашим синам, з цим колективістським вихованням не важко доводиться серед «звірячої моралі»?
— Я страшенно суворий батько. Старшого змусив працювати ще на другому курсі: вранці — лекції, з другої до півночі — робота. Скажете, я позбавив його юності? Ну й нехай. Зате тепер він на голову вищий за своїх однолітків. Юрист у великому донецькому банку, дуже тямущий і самостійний юнак.
— І все-таки, ви активно втручаєтесь в його особисте життя. Ви ж намагалися перешкодити шлюбу Андрія з донькою Катерини Ващук?
— Не шукайте політичних підтекстів там, де їх немає. Я боявся, що хлопець у двадцять чотири роки прийме перше захоплення за серйозне почуття. Так, я застерігав його від помилки, і будь-який нормальний батько на моєму місці зробив би те саме... Андрій не послухався і все одно одружився. Ну, що ж, я радий за нього, і, між іншим, у нас з невісткою цілком нормальні стосунки.
— У вашій родині всі комуністи?
— Вони не члени партії, але переконання мої цілком розділяють. І допомагають, чим можуть.
— До речі, про допомогу. Коли ви опинилися на утриманні у дружини, вашого чоловічого самолюбства це не зачіпало?
— А що мені залишалося? Тоді, в дев’яносто третьому, мене обрали першим секретарем ЦК. Уявляю, як би я керував партією, якби не залишив роботу! Не хвилюйтеся, зі Світланою нічого страшного не сталося... Гадаю, в теперішніх умовах такі ситуації виникають у кожній сім’ї.
— Хочеться вірити, що хоча б подеколи ви абстрагуєтеся від партійних ігрищ. Як ви розважаєтеся?
— Ходжу вулицями, зустрічаюся з друзями. Благо, у мене величезне коло справжніх друзів.
— Кажуть, справжніх друзів багато не буває.
— А в мене є. Усі ми «притерлися» ще до тридцяти; разом пройшли вогонь і воду. Та хоча тепер боремося в різних партіях, довіра один до одного все одно лишилася.
— Ви часто виходите у світ?
— О, я завзятий театрал.
— Треба ж! І ваша улюблена вистава?
— Складно сказати, але задоволення я дістаю лише від класики. Нові «речі» мене не цікавлять. На Віктюка не ходив і ніколи не піду.
— Скільки ви заплатили за квиток на Монсерат Кабальє?
— Ніскільки. Мене запросили як лідера фракції. Як ви розумієте, я не викинув би вісім сотень за концерт. Тим паче, можна виставити з десяток наших молодих виконавиць, в яких голоси значно кращі. Кабальє — жінка, звичайно, талановита, але роки, знаєте, вже не ті...
— А де ви одягаєтесь?
— У магазині.
— Ви маєте розряд з плавання. Ви, як і раніше, «тримаєте форму»?
— Ні, плавав я давно, зате професіонально: отримував талони на харчування. Тепер обожнюю шахи; у будь-якій компанії, де тільки виявляється суперник, сідаю за дошку.
