РОЗВІДКА «ВОЄМ»
Світовий досвід підтверджує: гідно й безбідно люди живуть там і лише там, де громадяни вільно обирають владу на чесних виборах. А в сучасній Україні?
Звернімося до моніторингу, проведеного чотирма членами Національної ради з телебачення і радіомовлення, вибраними Верховною Радою. Водночас зазначимо, що свою четвірку до Нацради Президент уперто не призначає, порушуючи закон. Тому ефір контролює не Нацрада під верховенством закону, а медіа-олігархи під патронатом Президента.
Так ось, з 18 серпня до 21 вересня на трьох провідних телеканалах — УТ-1, УТ-2, УТ-3 — кандидат у президенти Л.Кучма сам-один удостоївся 185 інформаційних згадок. Із них негативна — 1 (одна). Дев'ятьох наступних за ним кандидатів усіх разом згадано 100 разів. Із них негативно — 71 (сімдесят один).
До того ж у рекламі Кучми 103 рази порушено виборчий закон і ще 79 разів — положення ЦВК. Примiтно, що ЦВК, яка скурпульозно перелопатила мільйони підписних листів, уперто не хоче бачити того, що бачить вся Україна: телевитівок вподобаного нею кандидата.
Але і кричущi цифр, і мовчання ЦВК бліднуть перед телесюжетами, де незрозуміло чого є більше — догідництва перед одним чи неповаги до всіх інших. Такі нині палацові звичаї: до вподоби догідливі.
До виборів ще більше вiд місяця, і те, що витворяє, наприклад, УТ-1 — лише квіточки, не більше ніж «розвідка «воєм». Проте УТ-2 з «1+1», УТ-3 з «Інтером», ICTV — учасники того ж спектаклю, тільки ролі в них інші. Якщо УТ-1 зомбує людей простіших, то інші намагаються нав'язати Кучму більш вимогливим глядачам.
Вихваляння Кучми (184 сюжети), як і паплюження його конкурентів (71 сюжет) — лише один з напрямків «промивання мізків». Другий — створити ефект присутності Кучми і за контрастом — ефект відсутності решти кандидатів. Демонструється багатосерійна, багатопрограмна телеказка — фантазія «Трудяга і нероби». Поступово формується й установка невідворотності: голосуй не голосуй, а від Леоніда Даниловича все одно нікуди не подінешся.
Третя мета захоплення ефіру одним із кандидатів — підігнати планку передвиборної дискусії за своїм зростом: якщо шапка не по Сеньці, то обчикрижимо шапку.
У 1990 році на голову Верховної Ради УРСР балотувався інтелектуал Володимир Гриньов. Не маючи шансів, Гриньов мотивував свою участь потребою «підняти планку» (фiнал, щоправда, сумнiший. — Ред. ). Планку моральних, інтелектуальних, політичних вимог до глави парламенту, планку його відповідальності перед громадянами, суспільством, державою. Мета команди Кучми протилежна — опустити планку, підігнати її під свого кандидата. Нехай кандидат то фразу скаже, то стрічечку розріже, то потанцює, то заспіває, а то промайне безсловесно. А надто розумні нам ні до чого.
Але все ж найголовніше не про що кричить, а про що мовчить ефір під патронатом Президента.
БАЛАДА ПРО ТОРІШНІЙ СНІГ
Одного разу я спостерігав випадок: лагодять мужики огорожу, до них підходить перехожий і каже: «Зима буде тепла, а минулого року лютою була і снігу намело». На що один з будівників резонно відповідає: «Йшов би ти, чоловіче хороший, своєю дорогою», а другий необережно додав: «А зима минула хоч і студена була, так безсніжна». Слово за слово...
Повертався я повз мужиків через годину, бесіда тривала, чого не можна було сказати про ремонт.
Аналогічно діють агітатори Кучми: про що завгодно, окрім справи, про що завгодно, окрім головного. Хто справжній центрист, а хто центристом прикидається? Яким бути парламенту: двопалатним чи шестикімнатним? Та хоч би й про торішній сніг, тiльки би втекти від серйозної розмови: як ми живемо? Куди бредемо? Хто в нетрі нас завів? Де вихід?
Помилкові цілі, підсунені командою Кучми, розглянемо в інший раз, адже спочатку важливіше про головне. Стан нашої держави після п'яти років керівництва Кучми точно виражають два слова: «держава — банкрот».
На 1 вересня поточного року заборгованість по заробітній платі становила 7,1 млрд. грн., пенсіях — 2,8 млрд. грн., стипендіях (1-е серпня) — 88 млн. грн. І це під час виборчої кампанії (!). Коли заборгованість намагаються «гасити» товарами, а також грошима зі статей бюджету, призначених для інших цілей. Після виборів це агукнеться новим витком заборгованості.
Біда не тільки в тому, що борг астрономiчний, але борг прострочений. А це лише фрагмент із загальної картини внутрішнього (15,5 млрд. грн.) і зовнішнього ($12,4 млрд.) боргу України, що в сумі перевищує весь її ВВП в 1,9 раза. Але весь цей борг вже прострочений, хоч в перспективі він і непiдйомний. Але і простроченої частини (а до неї необхідно додати і запаморочливу суму в 132 млрд. грн. заморожених в Ощадбанку внесків), більш ніж досить для висновку: держава — банкрот.
Чути про це чинному Президенту несила, тому і заборонив він трансляцію з Верховної Ради «дня уряду» з красномовним порядком денним:
«1. Інформація про діяльність уряду щодо погашення заборгованості по виплаті заробітної плати і пенсій.
2. Інформація Кабміну України про внутрішній і зовнішній борг України».
Законодавство вимагає прямої трансляції «дня уряду», поза зв'язком з тим, чи транслюються інші засідання Верховної Ради, чи ні. Але Президент пильно охороняє свій народ від хвилювань: навіщо переживати з приводу якоїсь там зарплати укупі з пенсіями і стипендіями? Чи не краще побалакати про центризм?
Банкрутство — не диверсія космічних пришельців, а закономірний результат розвитку (точніше, деградацію) національної економіки під патронатом Президента. Тільки за минулий рік ВВП знизився ще на 103,9 млрд. грн. (1,7%), обсяг виробництва — на 1,5%, збитково спрацювали більше вiд половини підприємств, а майже половина продукції реалізована за середньовічними бартерними схемами.
Статистичні ряди збiльшуються, продовжуються і в результаті зводяться до єдиного знаменника: економічна статистика часів президентства Л.Кучми — реквієм по українській економіці.
Як наслідок, за тривалiстю життя країна опустилася на 120 місце в світі, чисельність населення за 1994 — 1998 роки знизилася на два мільйони — з 52,1 до 50,1, а за перше півріччя ще на 200 тисяч. Це вже реквієм не по станках і машинах, а по нас з вами, дорогі співвітчизники.
Відзвітувати Президенту треба б, так не хочеться, тому пішла команда медiа-олігархам: підтасувати, підмінити звітно- виборчу тематику просто виборчою, немов з чистого аркуша.
Для 14-ти кандидатів резон в тому є, на піку влади вони не бували, вони обираються. Не те для 15-го — він переобирається, у нього дозволено спочатку спитати: а як з попередньою вашою програмою, найлюб'язніший?
Припустимо, кращий для президента-кандидата варіант відповіді — програма провалена. Основи для такої версії є і чималі:
— інтеграція з Росією і державний статус російської мови якось самі по собі відпали;
— індустрія, головний об'єкт обіцянок лідера директората, м'яко кажучи, не процвітає;
— корупція, злочинність заполонили країну, а законослухнянi громадяни засмиканi неладом, задавлені убогістю і безправ'ям.
Словом, куди ні кинь — скрізь клин.
Зрозуміло, що про переобрання мова в цьому випадку не йде, але зрозуміти людину можна: ну, наобіцяти і не виконав, ну, не справився з посадою.
Тепер припустимо гірший варіант відповіді: програма виконана! Тоді виходить, що жахливi підсумки п'яти останніх років задуманi і запрограмовані ним ще тоді, в дев'яносто четвертому! Нічого собі програмка.
Може бути так, може бути й iнакше. Після виборів у всієї президентської рідні з'явиться багато часу для роздумів на дозвіллі: яка відповідь їм більше по душі — нехай ту і обирають.
А ми, 31 жовтня, виберемо для України іншого президента.
