Чи з’являться найближчим часом нові політичні сили, спроможні «перезавантажити» Україну? Яка у цьому процесі роль Галичини? І чи загалом спроможна така суперечлива «бандерівська» Львівщина, котрою лякають схід і південь України, котра породила по-різному оцінювану зараз ВО «Свобода», котра приймає на лікування майданівців з цілої України, дає прихисток кримчанам, «народити» нову політичну силу, причому — загальноукраїнського масштабу? Про це — у розмові з політичними експертами «Дня» зі Львова.
«ЯКЩО ЮЩЕНКО СКОМПРОМЕТУВАВ НАЦІОНАЛ-ДЕМОКРАТІЮ, ТО «СВОБОДА» СКОМПРОМЕТУВАЛА НАЦІОНАЛІЗМ»
Юрій ШВЕДА, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка, кандидат політичних наук:
— Поява й існування такої політичної сили, як ВО «Свобода», в умовах панування Партії регіонів була явищем закономірним і виправданим. В умовах панування антиукраїнської політики регіоналів, вона розглядалась як своєрідна відповідь ПР. Однак події останнього часу спричинили багато запитань щодо діяльності «Свободи». Маючи повну владу на Галичині їй так і не вдалося радикально поміняти ситуацію.
Печерний націоналізм, який демонстрували деякі представники «Свободи» впродовж усього періоду боротьби з режимом, лише відлякував мешканців сходу та півдня, активно використовувався офіційними та російськими ЗМІ для формування образу фашистів та екстремістів. До формування міфів та побоювань, які виявилися такими живучими на сході та півдні України і які сьогодні заледве не призвели до розколу України, значною мірою причетна «Свобода». А якщо ще згадати, що саме вона була головним противником реалізації угоди про видобуток в Україні сланцевого газу, у багатьох узагалі виникли сумніви, а на чиї реально інтереси працює «Свобода»?
Скандали, пов’язані із відвертою брехнею Фаріон щодо її членства в компартії, постійні випади проти ліберально налаштованої інтелігенції, неприпустиме свавілля депутатів-свободівців щодо керівництва телерадіокомпанії на тлі численних скандалів та звинувачень щодо банальної нечистоплотності, сформували далекий від позитивного образ ВО «Свобода». До того ж останнім часом проявилась нестримна жага партії та її членів до опанування керівних державних посад — усупереч фаховій підготовці та діловим якостям.
Для багатьох людей, які пов’язували свої надії із європейською політикою, такі дії «Свободи» стали цілковитим розчаруванням. Лише складна ситуація, пов’язана з російською агресією, стримує певною мірою вияв справжнього незадоволення політикою «Свободи». Те, про що ще вчора вважалося непатріотично та некоректно говорити в Галичині вголос, стало сьогодні аксіомою — скориставшись націоналістичною риторикою і національними почуттями галичан, «Свобода» реалізувала свої партійні інтереси. Розчаровані галичани цього їй не пробачать! Як свого часу Віктор Ющенко скомпрометував націонал-демократію, так і «Свобода» сьогодні скомпрометувала націоналізм.
Сьогодні дедалі більше людей повертаються до ліберальних ідей, до необхідності професійного підходу до політики — і саме в цьому напрямі формуватиметься український політикум завтрашнього дня. В авангарді цього руху буде молодь (насамперед — студентська) і т.зв. успішні люди, яким набридло дивитись, як нищать Україну, прикриваючись любов’ю до неї — крикуни та пристосуванці.
«ЗАРАЗ Є ПІДГРУНТЯ ДЛЯ ЦЕНТРИСТСЬКИХ ПАРТІЙ — КОНСЕРВАТИВНОГО ЧИ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНОГО ШТИБУ»
Олег БЕРЕЗЮК, керівник департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради:
— В Україні домінують дві протилежні крайньорадикальні ідеологічні платформи: комуністична і націоналістична, які насправді вже пережили себе на цій території. Я переконаний, що українець незалежно від місця проживання і мови спілкування, а особливо — після теперішніх подій, чітко ідентифікував себе з Україною. Тому, нарешті, є передумова, грунт для ідеологій (або партій), які би відстоювали інтереси людини, яка себе ідентифікувала. Говорю про справжні центристські партії — консервативного чи соціал-демократичного штибу. Думаю, що тепер саме час для того, щоби такі партії народилися. Це буде непросто і, звичайно, залежатиме від того, якою буде ситуація в Україні. Якщо інвазія ворога зупиниться на Криму, є шанс розвиватися демократичним партіям, які дбатимуть про людину. Якщо ж інвазія в тій чи іншій формі триватиме (припустимо, диверсійної роботи чи прямої інвазії на континентальну Україну), тоді шансів для розвитку партій, котрі дбатимуть про людину, майже немає — тоді буде процвітання часу радикалізму, який є природним для військового стану.
«НЕОБХІДНО ЗАПОЧАТКУВАТИ НЕПОЛІТИЧНИЙ ГРОМАДЯНСЬКИЙ РУХ, ЯКИЙ НЕ ДАСТЬ ЗАГИНУТИ ВИМОГАМ МАЙДАНУ»
Остап ДРОЗДОВ, автор і ведучий програми «Прямим текстом» (телеканал ЗІК):
— У політичному сенсі перед Галичиною стоять два основні завдання: 1. Повністю обрубати ВО «Свободу» як силу, що дискредитує Західну Україну і ллє воду на кремлівський млин. 2. Заразити собою всю країну. Започатковуючи будь-який масштабний проект, галичани приречені розбитися об стіну тих регіонів, які ніколи не сприймуть галицький світогляд. Тому нічого загальнонаціонального не вдасться зробити. І цього не потрібно. А от започаткувати масовий неполітичний громадянський рух, який не дасть загинути основним вимогам Майдану, — цілком під силу. Галичани ніколи не здобудуть голоси південного сходу. А от пропагувати концептуальні ідеї перезаснування ущербної держави — вкрай треба. Наприклад, замість формальної заміни прізвищ освоювачів держбюджету вимагати наново перезавантажити всі державні системи. Або унеможливити неминуче «скурвлення» так званої нової влади, яка такою аж ніяк не є. Або — запровадити щільний громадський контроль за кожною дією політиків та кожною копієчкою. Це може здійснити лише масовий неполітичний рух, довіра до якого буде високою в усіх куточках України. Навіть зародившись у Галичині, цей рух зможе уникнути звинувачень — мовляв, знову галицаї вчать усіх жити. Галичина уже задала новий порядок денний усій країні. Треба тепер у не партійний, а громадянський спосіб довести до кінця все почате.
