Дійсно, кандидат на другий термін, який не має в своєму розпорядженні жодних успіхів за термін перший, повинен мати хоча б вигляд людини, впевненої в своїй перемозі й навіть грізної — весь джентльменський набір «батька нації»... Одна біда: як у випадку з наркотичною чи кредитною залежністю, для підтримки бажаної форми пацієнта доза повинна бути регулярною й усе більшою. Тому вкласти у вуста Президента загадкові слова про якийсь указ щодо парламенту — явно мало, враховуючи безглуздя подібної заяви. Ось і винаходяться все нові, «знеболюючі» душу Л.Кучми «ліки». Це й створення неконституційної ради, що включає членів меджлісу, щоб Президент був відповідальним тепер за всі дії кримських татар, а вважав, що керує ними. Й підозра в тому, що на шахті ім. Засядька, що першою висунула Президента як кандидата, була, можливо, політична провокація, щоб Л.Кучма міг розмірковувати над шляхами боротьби з передвиборним «тероризмом» (не пропадати ж досвіду грузинського, азербайджанського й узбецького колег). Гарна також казка про можливість продовження указних повноважень Президента ще на рік, а ще краще — чергова імітація створення в парламенті й поза ним «пропрезидентської» коаліції.
ПРАВО НА УКАЗИ ПРОДОВЖИТИ НЕ МОЖНА, АЛЕ ПОПРОСИТИ ПРО ЦЕ МОЖНА
Два останніх винаходи особливо цікаві. Пункт перший — продовження указних повноважень: за бажання сам Кучма міг ще рік назад внести до ВР ініціативу про поправку до Конституції — дивишся, до цього моменту вже й мав би в своєму розпорядженні безстрокове право на указотворчість. І гучні заклики УСПП саме напередодні закінчення цих повноважень зовсім не були б потрібними — ну, якщо не сам Кучма, то пан Кінах міг же зібрати за минулий рік 150 підписів депутатів у ВР... Не знали чи забули? Це як сказати — важко забути економічний «ефект» ще від декретів Кучми-прем'єра, а потім і від першого залпу президентських указів, випущеного ним по українській економіці в пору торішньої спікеріади. А ось зараз він погрожує запустити другий «пакет» — останній, і дай Боже пережити його наслідки. Так що про продовження подібних повноважень Президент має якомога ретельніше мріяти, а головне — відчувати повне співчуття «соратників», але щоб реалізувати — ні-ні... Можливо, саме тому найзацікавленіші в президентській указотворчості пропрезидентські сили в ВР не дозволили опозиції подолати вето самого ж Кучми на Закон про процедуру розглядання поправок до Конституції в КС. Так воно вірніше...
ПРЕЗИДЕНТСЬКА КОАЛІЦІЯ — ЗАСОБ ОДИН, ЦІЛІ РІЗНІ
А тепер декілька слів про хіт передвиборчого сезону — пропрезидентську коаліцію на базі сил і структур, що висунули й підтримали Л.Кучму як кандидата на другий термін. Ідея, як відомо, належить панам В.Пустовойтенку й О.Волкову. Але щодо позапарламентської «пропрезидентської коаліції», то якщо порахувати, як це робить О.Волков, усіх учасників зборів виборців, котрі висунули Л.Кучму, а також майбутніх підписантів за його кандидатство, то йдеться про 4-5 мільйонів співгромадян. Плюс зусилля політичних партій — ще декілька мільйонів. З чуток із засекречених передвиборних штабів — мета полягає в отриманні вже не усного, а письмового «одобрямса» приблизно 8 млн. громадян, що в грошовому вираженні обчислюється (за методикою ПЗУ) всього лише 8 млн. грн., зате в електоральному плані дає аж близько 20%! Краще за всілякі слизькі рейтинги, й створює пропагандистську базу для вже запущеної самим Л.Кучмою версії про перемогу в першому турі... Щоб втілити пропаганду в життя, потрібне внесення до Закону про вибори президента маленької поправочки, яка легалізувала б «Злагоду» як суб'єкт виборчої кампанії й допустила б зосереджених у цьому специфічному «демократичному» об'єднанні представників виконавчої влади всіх рівнів до виборчкому, звідкіля, згідно із законом, їх витіснили місцеві ради. А ось для цього вже потрібна саме парламентська коаліція. Проте не тільки для цього...
Не зайве відразу зазначити, що пропрезидентська коаліція не означає «більшість». Напередодні виборів це вже нікому не треба, насамперед самому Президенту, бо всі пам'ятають: відповідальність тощо. Полічити ж чисельність цієї майбутньої «коаліції» неважко, якщо користуватися одним лише додаванням, без урахування тих, хто вибув. Фракція НДП + фракція СДПУ(о) + депутатська група «Відродження регіонів» + депутатська група «Трудова Україна». Якщо брати по максимуму — 120 голосів, якщо реально — менше за 100. А якщо в деталях...
У деталях благосну картину створення пропрезидентської коаліції за жорстким принципом — хто за Кучму «підписався» — псує непримиренне протиріччя між СДПУ(о) й усіма іншими союзниками, котрі трохи менш відкрито ненавидять один одного. Так, прямо на брифінгу в ВР лідер СДПУ(о) В. Медведчук заявив, що не бачить особливої перспективи в коаліції, учасники якої підтримують одного кандидата в президенти, але різних кандидатів у мери Києва. Та й офіційного запрошення для участі в «альянсі» соціал-демократи об'єднані поки що не отримували, а якщо й отримають, то вирішать питання не інакше як на з'їзді. Суворо сказано. Можливо — у відповідь на близькі за духом компліменти А.Толстоухова (організатора перемоги Президента над НДП), який на післяз'їздівській прес- конференції філософськи поставився до нібито готовності Л.Кучми вступити коли-небудь до СДПУ(о), й узагалі пообіцяв, що народні демократи ще проявлять свою принциповість, хоч і вичистили з резолюцій з'їзду мафіозно-антиолігархічні нападки «матвієнківців». Але якби на цьому справа й закінчилася...
«ЛІЦЕНЗІЯ НА ВИБОРИ» І «ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ ПОВОДИР»
Взяти хоча б ставлення учасників «коаліції» до самої «святої» задачі — забезпечення перемоги Л.Кучми. А бачиш, i тут якесь тертя. Так, пан Толстоухов вважає, що якщо пан Волков і встиг узяти першим «ліцензію» (термін автора) на проведення передвиборчої кампанії Л.Кучми, то це ще не означає, що саме пан Волков віддаватиме всі команди й розпорядження. Зате пан Медведчук, абсолютно не заперечуючи права «першої ночі» президентського «поводиря» (знову авторський термін), вніс деяку неясність у питання виконання виборчого закону. Виявляється, політичні партії, що підтримали Кучму, також збирають за нього підписи. Тобто де вони беруть підписні листи — у пана Волкова? Тоді він все ж таки віддає команди й розпорядження. А якщо ні — то у ЦВК? А це — згідно із законом? А якщо не згідно із законом, то на чому, власне, базується «пропрезидентська коаліція»?
Але ще один штрих до портрета «альянсу». На запитання, чи можливе в Україні призначення прем'єра-силовика, конкретно — Л.Деркача, як про це в телепрограмі «Епіцентр» (канал «1+1») повідомив політолог Д.Видрін (причому версію не було вилучено автором програми В.Піховшеком і його керівництвом після монтажу), — пан Толстоухов запевнив журналістів, що «фатального сценарію» в країні не буде. Це, звичайно, приємно, але чому призначення Л.Деркача, запущене як версія по каналах, якщо не зраджує пам'ять, команди пана Волкова, один з лідерів НДП називає «фатальним сценарієм», тільки через те, що для його реалізації була б потрібна відставка В. Пустовойтенка? Проте розмови ці велися ще до вибуху метану на шахті ім. Засядька, й навіть ще до вибуху тротилу в кабінеті Л. Грача...
ПЛАТА ЗА УЧАСТЬ — НЕВЕЛИКІ СВІЧКОВІ ЗАВОДИКИ
Але повернемося до пропрезидентської коаліції. Якщо це не винятково психотерапевтичний прийом, призначений Президенту, а разом і електорату, то що?
Вважається, деякий практичний зміст у цей захід усе ж закладається. Й зміст цей пов'язаний саме з тими президентськими указами, про які вже йшлося вище. Так, для економіки країни — це річ страшна, а для окремо взятих суб'єктів, що входять до коаліції? Якщо 25 травня країна була свідком того, як Л.Кучма відверто намагався підкупити (і підкупив?) змістом указів своїх колишніх соратників — УСПП, то указні «реверанси» в бік інших угруповань і кланів навряд чи стануть надбанням широкої громадськості. Але хто ж не знає, що знову йдеться про заборонені парламентом «особливості приватизації» «Укртелекому», концесії для АВВ, новинки в керуванні або приватизації енергокомплексів, металургійних заводів тощо. У цих указів, дуже «смачних» для «пропрезидентської коаліції», можлива, втім, тяжка доля, якщо, наприклад, парламент протягом місяця встигне їх відхилити. Досвід у ВР чималий... Ось заблокувати це відхилення, видно, й покликана «пропрезидентська коаліція». Голосів її, звичайно, в ВР для цього не вистачить, але з урахуванням величезних переваг у технології проведення передвиборчої кампанії, а головне — блокуванні кампанії конкурентів Кучми — є чим поторгуватися з не найкрутішими опозиціонерами. Тут і близькорозташована фракція ПЗУ, що норовить вислизнути з «кругової поруки», тобто коаліції. Тут і СелПУ, лідера якої, крім усних вмовлянь пана Волкова, доводиться «антистимулювати» ще й додатковим контролем з боку особисто панів Пустовойтенка й Волкова як членів спостережної ради банку «Україна». Знову ж, якщо Г. Удовенко хоче взяти участь у виборах, — і його частина Руху повинна подумати...
НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО УРЯД!
Проте щоб укази, навіть не відхилені, виконувалися, потрібна ще добра воля уряду Пустовойтенка. Так, воля, бо чи не занадто часто він сам повторює на засіданнях КМ, що президентські укази й розпорядження не виконуються? А звільнити жодного винного чиновника не може? Ну, так він повинен знати — у разі чого... А раптом «фатальний сценарій» призве прем'єра-силовика? Коротше кажучи, В. Пустовойтенко й сам знає, що рятувати його від відставки при значному зростанні опозиції в парламенті дорого коштує. У рівній мірі й пан В. Медведчук, який так прагне впливати на політику Нацбанку через формування спостережної ради, повинен усвідомити: підтримка його партією Президента — не подвиг, а борг, і роздавання «слонів» — зовсім інший бізнес.
Так що перспективи у пропрезидентської коаліції — найсвітліші. Як у найромантичніших казках: один за всіх і всі за одного... Але... Л.Кучма неодноразово повторював: пропрезидентська більшість буде в парламенті лише після перемоги на виборах. Так, автоматично буде й усе. Навіщо ж поспішати справжнім вірним кучмівцям демонструвати, що поки їх явна меншість? Навіщо цей спецгриф: хто підтримав Президента на виборах? Припустимо, це таке клеймо, від якого втекли рухівці, матвієнківці, пинзеники й інші нестійкі демократи, з клеймом воно надійніше буде, крок праворуч, крок ліворуч — втеча, й щоб опозиції боялися, як вогню, тільки вперед, тільки перемога... А якщо все ж таки не перемога? Олігархічна коаліція — це ж не аристократичне офіцерство царя-батечка, яке гине, але не здається й поділяє долю монарха... Ніхто ж з них не говорить, що якщо Кучму не оберуть — так вони у відставку підуть або там партію розпустять. Прем'єр так навіть про свої бажані десять років на посаді пригадав, і поруч з ким стоячи — з О.Ткаченком! Віце-спікер — той усе про вибори та про вибори, але більше про київські й парламентські 2002 року. О.Волков — ну, не буде помічником Президента, можна й депутатом, ось лідером майбутньої парламентської «опозиційно-ліберальної» меншості. Й красиво, демократично, і з імунітетом... Не він перший. Так що люди жити готуються, а не помирати!
ВАРІАНТИ НА МАЙБУТНЄ
А як жити, не підготувавшись? Версій може бути декілька. Дві перші — чисто економічно-бізнесові: а) можна під маркою беззавітної відданості Л.Кучмі покористуватися його останніми указами та заразом і бюджетними «витратами» на вибори (має рацію Кучма — дорого це коштуватиме країні). А що потім? Адже те, що у нас називають «капіталами», аж ніяк капіталами не є, нічого не виробляє, а так — ганяє гроші від приватизованого шматка труби до приватизованого шматка кордону. А гроші ці за кордоном, навіть в офшорних зонах, не дуже-то «зростають», а значить, треба їх добувати на українському «клондайку». Звідси варіант б): перекинути місток у вигляді частини майбутньої коаліційної більшості парламенту до складу нового уряду, до тієї ж спостережної ради НБУ, щоб навіть при новому президентові, якщо доведеться жити за правилами парламентсько-президентської форми правління, не впустити бізнес-шанси. Це на випадок реального поліпшення інвестиційного клімату в країні, який після виборів нарешті доводитиме до ладу позбавлена президентської указотворчості Рада. Ось тоді-то й підставити свою «кишеню» дев'ятому валу інвестицій, який, за прогнозами оптимістів, ось-ось рине в Україну, попри всі перешкоди, з «перегрітої» економіки Європи.
Тільки б тут було, нарешті, зроблено ті найпростіші кроки з нормалізації системи керування, що так ніколи не зміг, і ніколи вже не зможе здійснити Л.Кучма... А політичний підтекст нинішньої прокучмівської коаліції взагалі простий і є калькою з винаходу П.Лазаренка: прийшовши до влади, ця опозиція, яка так волає про демократичні цінності, що нехтуються Кучмою, сама не зважиться зачепити тих, хто чесно, за переконаннями, відстоював свого Президента, до того моменту вже бувшого... Непогано?
Нормально. В усякому разі, краще, ніж «роковий» режим надзвичайного становища й скасування виборів або якісь особливі винаходи для забезпечення перемоги Кучми в першому турі. Краще, ніж псевдо-парламент двопалатний і квазі-уряд у вигляді УСПП або інших нелегітимних структур. Краще хоча б тому, що в випадку реалізації для другого терміну Кучми саме цих методів ніякі інвестиції в экономіку України не прийдуть, як не йдуть вони в Білорусь і не йдуть у Росiю, хоча там ще є Єльцин і вже «немає» Примакова... У деякому розумінні, олігархи також люди, а українські олігархи — не пара російським: не маючи таких капіталів, вони мають дещо краще — досвід демократичного будівництва всупереч власним зусиллям перетворити країну на пустелю. А головне — вони мають досвід «перехідних періодів» і полюбляють плинути гребенем хвилі. Раптом і цього разу вдасться...
