Партія регіонів уже, схоже, усвідомлює, що їй доведеться бути в опозиції. Однак поки що до кінця не уявляє, як виглядатиме у цій абсолютно новій для себе ролі. Визначитись, що означає опозиційність, є одним з головних завдань з’їзду Партії регіонів, який сьогодні розпочне свою роботу в Києві. Про це в інтерв’ю «Дню» заявив член політради партії, народний депутат Василь ГОРБАЛЬ. Заміна лідера, за його словами, на порядку денному не стоїть, хоча необхідність покращити взаємодію між главою партії та командою очевидна. Крім того, якщо Партія регіонів претендує на серйозну роль в українській політиці, її «мозковий центр» повинен переміститися до столиці України.
— З’їзд у суботу — перше після виборів зібрання партії, яка висунула кандидатом у президенти Віктора Януковича. Навіщо проводиться з’їзд?
— У першу чергу, нам належить визначитися з відношенням до нової влади: ми в опозиції до неї, чи ні. Сумніви, які висловлюються відносно опозиційності, цілком природні. Адже в статуті Партії регіонів записано, що це центристська партія, яка співпрацює з усіма гілками влади. Програма, з якою йшов на вибори наш кандидат Віктор Янукович, по суті своїй дуже схожа на програму переможця, Президента України Віктора Ющенка. Крім того, актив Партії регіонів складається переважно з керівників підприємств, які звикли конструктивно взаємодіяти з органами державного управління. Ці люди не те щоб зовсім не готові до опозиційності. Вони не готові до опозиційності в такому вигляді, як її донині демонстрували в парламенті наші опоненти. При слові «опозиція» ми згадуємо депутатів, які блокують трибуну Верховної Ради, виступають лише з критичними, нерідко — чисто популістськими заявами, загалом діють за принципом: «чим гірше, тим краще». До опозиції в таких формах ми однозначно не готові. Тож, якщо ми обираємо опозицію, це поняття повинно бути чітко та недвозначно розшифроване з’їздом. Якщо опозиція, то цивілізована.
— Коли говориться про «цивілізовану опозиційність», чи не йдеться про те, що ця опозиційність має бути формальною, для очей виборця?
— Ми й не збираємося вдаватися до радикалізму, закликати людей виходити на вулицю тощо. Між владою й опозицією повинен бути діалог проблемного характеру. А не за принципом: це — суцільно чорне, а це — суцільно біле.
— А хіба не радикальної позиції від Партії регіонів чекає її електорат в Донбасі?
— Наш електорат не лише в Донбасі. А чекає він, як і все українське суспільство, вирішення тієї маси проблем, про які йшлося в ході виборчої кампанії.
Є ще одна важлива річ, яку треба усвідомити. Якщо Партія регіонів претендує на статус загальноукраїнської, ми маємо відійти від регіоналізму з погляду походження політичної сили. Якщо політика нашої партії не почне робитися в столиці, частина політиків, які представляють не донецький регіон, можуть просто покинути партійний корабель.
— Може, і гасла варто переглянути?
— Гасло в нас чудове — самодостатність регіонів. Чому б йому не бути сприйнятим у Львівській чи Івано- Франківській області? Просто раніше Партія регіонів у нас асоціювалася не з регіонами, а з одним регіоном.
— Залишиться Віктор Янукович лідером Партії регіонів? Як-не- як, а сподівання він не виправдав.
— На жодній регіональній конференції, які пройшли перед з’їздом, лідерство Віктора Януковича під сумнів не ставилось. Хіба що будуть якісь несподіванки на з’їзді... Я в це не вірю.
— Однак кулуарами парламенту вперто ходять чутки, що насправді керівництво Партії регіонів дуже незадоволене лідером...
— На виборах є важливим момент взаємодії лідера та команди. Чесно кажучи, в мене склалося враження, що Віктор Ющенко зі своєю командою спілкувався частіше, ніж наш кандидат зі своєю. Схоже, Ющенко більше, аніж його суперник Янукович, брав участь у вирішенні питань виборчої кампанії, більше прислухався до пропозицій власного штабу. Це було видно по результатах — у Віктора Ющенка, приміром, було чітко відпрацьовано, що і в якому регіоні говорити. В нас же досить рідко проходили засідання штабу, де був присутній лідер. Але компанія без лідера неможлива. Досить багато було ідей — як в керівників штабу, так і в звичайних депутатів фракції, які не були почуті. Гадаю, що певне незадоволення, про яке йдеться, пов’язане саме з цим.
— А вас не засмучує непослідовність у позиції пана Януковича? То він каже, що буде в радикальній опозиції до нової влади, то заявляє, що хоче зустрітися з Віктором Ющенком, щоб поговорити про перспективи конструктивної співпраці...
— Питання, чому наш лідер робить ті чи інші заяви, непокоїть як членів політради, так і рядових партійців. Звичайно, будь-яка непослідовність в публічних висловлюваннях глави партії шкодить іміджу організації, б’є по рейтингу, який, я впевнений, впродовж останнього часу знизився і зовсім не дорівнює набраним Віктором Януковичем 44%. Дії лідера партії я можу пояснити лише тим, що, напевне, Віктор Федорович ще не відійшов від усіх переживань, пов’язаних з програшем. Усвідомлювати, що в найвирішальніший момент кампанії більшість партнерів тебе покинули, а дехто, «перефарбувавшись», перекинувся до команди суперника, — річ не з приємних. До того ж, в цей період, коли вже лідер став більш досяжний, до нього знайшли доступ люди з радикальними підходами. Як людина, яка вміє сприймати, але яка довгий час працювала не на прийом, а на віддачу, він почав швидко перейматися їхніми ідеями.
Крім того, не робляться, на жаль, висновки з виборчої кампанії — що спочатку треба вислуховувати команду, на основі чого приходити до виважених, узгоджених рішень, які й видавати «в ефір».
— Одна з недавніх заяв Віктора Януковича заслуговує на особливу увагу. Так, на зустрічі з американським конгресменом Робертом Векслером він висловив бачення, що нині Україна «остаточно й бесповоротно стала на шлях демократичного розвитку». Як тут не задатися питанням: навіщо тоді було взагалі боротися проти Ющенка на виборах? Адже під час кампанії кожен із кандидатів прихід до влади свого опонента представляв виборцям мало не як апокаліпсис. Ви згодні з висловленою вашим партійним лідером точкою зору на ситуацію?
— Те, що справдились надії тих, хто вийшов на вулиці під демократичними гаслами, — дійсно так. Адже багато хто не стільки за Ющенка боровся, як проти влади. Але якщо взяти те, що відбувається далі, — важко сказати, що перемогла демократія. Союзники нового президента заходилися «вибивати» свої кадрові квоти. Формування владних органів згідно з цими квотами зверху донизу є своєрідною люстрацією, і назвати його демократичним процесом не можна. Це не що інше, як продовження шантажу переможця президентських перегонів з боку його політичних партнерів.
— Як, на вашу думку, має йти на парламентські вибори Партія регіонів?
— Гадаю, слід спробувати самостійно. Це дасть певну перспективу самій партії, допоможе визначитися з нашим кадровим потенціалом. Хоча не виключено, що буде знайдена якась конфігурація зі створення блоку. Зараз, вже з огляду на вибори, політичні сили ділять між собою регіони на зони відповідальності. Можливо, саме на такій базі й з’явиться формула утворення блоку. Але не так, щоб зліпити докупи все, що має будь-які ознаки опозиційності, та йти проти влади, як на стінку.
— Хто найперше може бути вашим партнером?
— Переконаний, що предмет для розмови може бути знайдений з СДПУ(О). Розгалужена мережа цієї партії має чітку структуру і охоплює майже всі регіони, серед партактиву об’єднаних есдеків на місцях є багато компетентних, досвідчених людей. Як правило, вони в місцевого населення зовсім не асоціюються з поняттями «кримінальна влада» чи «антидемократичний режим». Зі свого боку Партії регіонів те ж є що запропонувати для співпраці.
— Як ви ставитеся до ідеї підняття відсоткового бар’єру на парламентські вибори?
— У нас є члени, які вважають, що 44 % Януковича — це ті ж самі 44% Партії регіонів — один до одного. Амбіційність треба заохочувати, то ж якщо буде запропоноване підняття бар’єру, вважаю, ми повинні це підтримати. Крім того, більший бар’єр сприятиме об’єднанню суспільства. На мою думку, при добре поставленій роботі ми цілком могли б узяти 12% у Києві, та 15—20% — по Україні загалом.
— З приходом нової влади критика влади практично зникла. Чому?
— Наразі влада від бізнесу в нас ще не відділилася. І політика теж. Якби в парламенті створили більшість за приналежністю до бізнесу, то вона, напевне, була б конституційною. «Чистих» політиків там взагалі не більше декількох десятків. І от ми чуємо заяви нової влади, що, мовляв, ми будемо дивитися, що представляє з себе сьогоднішня опозиція і яке у цих людей минуле. Паралельно стає відомо, що нова влада починає збирати інформацію про політиків, пов’язаних з владою колишньою. От люди й не хочуть ризикувати.
— Які кроки нової влади ви вважаєте найбільш та найменш вдалими?
— Президент сказав, що переглянути приватизацію можуть по не більш, ніж трьох десятках підприємств, що це число є обмеженим, притому з власниками підприємств влада старатиметься знайти спільну мову. І абсолютно неприйнятним виглядає розмахування товстими папками: є нібито 3000 підприємств, по яких нібито працює прокуратура. Якщо працює прокуратура, то нехай вона і працює. Навіщо ж це озвучувати голові уряду? Це суперечить тому, що говорив Президент як до, так вже і після інаугурації, — що влада починає стосунки з бізнесом з «чистого аркуша» та подає йому руку. Котування українських акцій на міжнародних біржах і так вже падає. Притому ніхто не знає, про які саме 3000 підприємств мова, — всі риються в інтернеті в надії щось відшукати. Я припускаю, що нині Президент просто дає виговоритися вдосталь своїй команді. Від певних соратників згодом відсторониться.
