У середині літа, в пошуках подарунка до дня народження дружини я наткнувся на інтернет- сайті одного з київських супермаркетів на інформацію про продаж DVD із багатосерійним документальним телесеріалом «Земне і Небесне» про історію Руської Православної Церкви — від Хрещення Русі й до наших днів. І прочитавши анотацію до цього масштабного телепроекту російської студії «Острів» (у ролі ведучих у якому задіяні відомі творчі особистості — Олексій Петренко, Станіслав Любшин, Федір Бондарчук, Володимир Ільїн, Юрій Шевчук та інші), не роздумуючи, вирушив у магазин і купив фільм. Точніше, серіал із дев’яти фільмів на двох DVD.
Уже вдома, при перевірці дисків, з’ясувалося, що спершу фільмів було десять, але, як повідомлялося в меню першого DVD, фільм четвертий (назва якого була відсутня) не включений до серіалу. Тоді, зізнаюся, я не надав цьому особливого значення, подумавши, що, можливо, це зробила студія-виробник — наприклад, через невідповідність загальному художньому рівню серіалу. А до перевірки цієї версії в інтернеті просто руки не дійшли.
Через якийсь час мій приятель, повернувшись до Києва з відпустки, побачив у мене цей фільм і зізнався, що й у нього є такий самий. Але в оригінальному варіанті... Четвертий фільм під назвою «Братство», як з’ясувалося, присвячений важким для Православ’я рокам на Західній Україні — періоду виникнення та становлення греко-католицької унії, передісторії цих подій, православним братствам на території Галичини і, почасти, наслідкам, до яких привела унія на сьогодні.
Довідавшись, що фільм присвячений настільки важливим подіям, я обурився — і як православний, якому було б дуже цікаво подивитися фільм про цей історичний період, знятий саме з православних позицій, і (хоч і в набагато меншій мірі) як покупець, який недоодержав одну серію, без перебільшення, чудового та багатого на маловідомі факти фільму. Насамперед, зізнаюся, спало на думку, що це — справа рук якогось чиновника в нашому Міністерстві культури, яке видавало фільму прокатне посвідчення. Але, як з’ясувалося, рішення про невключення до української версії фільму «Братство» ухвалило керівництво ТОВ «Світ розваг» — ексклюзивного дистриб’ютора телесеріалу на території України, причому ухвалювали це рішення, за словами директора компанії Вадима Романенка, непросто. На його думку, ця серія, яку веде Олексій Петренко, — досить цікава та добре зроблена (як і всі інші), але, вважає Вадим Романенко, в ній є певне згущення барв у висвітленні відносин між православними та греко-католиками, й «у нашій ситуації... підкидати дров до багаття наявної проблеми — було б не зовсім етично». Крім того, як відзначив пан Романенко, оскільки кожен із фільмів є окремою історією, виключення четвертої серії не порушує хронології фільму. Немає тут, за його словами, і порушення прав споживача, оскільки на обкладинці готового продукту, реалізованого в Україні, написано «9 фільмів»; це рішення також погоджене зі студією-виробником. «І якщо все-таки зіставляти можливі наслідки, — додав Вадим Романенко, — то якщо хтось залишиться трошки незадоволеним — це одні наслідки, а додаткове розпалювання войовничих настроїв на території нашої країни — це, напевно, зовсім інші наслідки. Брали до уваги це». Він відзначив також, що в Україні на сьогодні склалася ситуація, коли вже не можна поводитися не оглядаючись на Захід України та на сприйняття окремих людей у Києві, і запропонував саме в цьому контексті сприймати рішення про невключення четвертої серії. Варто згадати також, що, хоча компанія «Світ розваг» має права на телевізійний і кінотеатральний показ серіалу, поставити його в телевізійний ефір, за словами Вадима Романенка, не вдалося — телекомпанії відмовляються робити це, з огляду на якісь свої міркування (можливо, політичні), але мотивують відсутністю ефірного часу. (Хоча звернути увагу на цей телесеріал нашим телепродюсерам вартувало б — зроблений він якісно.
Чесно кажучи, після такого докладного пояснення бажання дорікати зменшилося. До того ж, саме завдяки вищезгаданій компанії я й одержав можливість придбати серіал «Земне і небесне». Але от що стосується «неетичності» показу фільму «Братство» в нас і «згущення барв» — із цим можна не погодитися.
Хай би якими неприємними та жорсткими для частини жителів України були факти й оцінки, що звучать у фільмі, саме в контексті сьогоднішньої релігійної ситуації вартувало б про них знати. Ведучий фільму Олексій Петренко розповідає про те, як відбувалося насадження католицтва на Червоній Русі — Західній Україні після того, як князь Данило Галицький вибрав союз із Заходом; про те, як польський король розпоряджався церковними маєтками; про те, що православні русини в галицьких містах були людьми другого сорту; про те, як православні братства захищали свою віру; про те, як князь Острозький відреагував на таємне прийняття унії, порівнявши «мнимих пастирів», які відмовилися від православ’я, з Іудою. І, нарешті, про те, що сьогодні у Львові — один православний храм... І зовсім не тому, що мало православних. Автор цих рядків кілька місяців тому, під час короткої поїздки до Львова, був у цьому храмі (йдеться про Свято-Георгіївську церкву): щонеділі там служать три літургії поспіль, і навіть попри це, храм не здатен вмістити всіх віруючих... І у світлі цього висловлене у фільмі «Братство» нагадування Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II про те, що наприкінці 1980-х — початку 1990-х років на Західній Україні відбувся розгром трьох православних єпархій, не назвеш «згущенням барв». Як і думку Архієпископа Львівського і Галицького Августина про те, що феномен унії як спроби «гібрида» католицизму та православ’я несе в собі руйнування і конфлікт. «Звісно, унію не ліквідуєш, — каже у фільмі «Братство» Владика Августин, — це негуманно, це не по- християнськи, і це не вдасться. Ну, хай буде вона, але форсувати її, розвивати її на схід,.. і розширювати вплив — це нерозумно і не по-християнськи».
У контексті останніх відомостей про перенос зі Львова до Києва резиденції глави українських греко-католиків кардинала Любомира Гузара ці слова сприймаються по-новому. А те, що главі УГКЦ не зрозуміла гостра реакція православних на цю подію, про що він заявив днями в ефірі «5 каналу», не робить побоювання православних менш обґрунтованими.
У своєму листі до глави Ватикану щодо скасування рішення про перенесення кафедри глави українських греко-католиків до Києва Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир (на думку якого, це рішення «найменше продиктоване церковною доцільністю»), зокрема, зазначив: «Добре відомо, що взаємини Польщі, під владою якої до 1939 р. перебував західний регіон України, та нашої країни в цілому, протягом декількох століть, в силу різниці менталітету країн, були доволі напруженими. Берестейська унія, підписана 1596 р, не була сприйнята всім українським народом, який в своїй переважній більшості залишився вірним православному віросповіданню. Греко- Католицька Церква завжди мала чітко виражений регіональний характер».
Фільм «Братство» міг би стати гарним підтвердженням цих слів. А також — необґрунтованості рішення про перенос кафедри глави українських греко-католиків до Києва, розціненому Священним Синодом УПЦ, як «відкритий виклик віросповідній самосвідомості православних українців, який провокує соціально-політичну нестабільність і нестабільність на релігійному ґрунті».
ВІД РЕДАКЦІЇ
Як бачимо, повідомлення про переїзд до столиці керівництва Української греко-католицької церкви стало приводом до розпалювання політичних пристрастей. Ситуацією одразу ж скористалися кілька маргінальних партій — вони провели вчора в Києві «хресний хід», протестуючи проти перенесення зі Львова резиденції голови УГКЦ Любомира Гузара. Радикали, судячи з їхніх заяв, також не проти втрутитися в цей процес, — буде зайвим говорити про те, якими наслідками загрожує подібне втручання...
Тоді як голова УПЦ КП Філарет назвав рішення про перенесення резиденції до Києва внутрішньою справою Української греко-католицької церкви, Російська православна церква висловилася категорично проти, вбачивши в цьому «експансію, що підриває православно-католицький діалог».
У цьому хорі не чутно тільки голосу держави. Від імені керівників якої, до речі, саме вчора було заявлено — у зв’язку з наближенням річниці Незалежності — про «історичну роль церкви та важливе місце релігії в системі духовних цінностей українців усіх віросповідань». Утім, це недивно, адже в колишньому Держкомітеті у справах релігій, як повідомили вчора «Дню», уже працює ліквідаційна комісія, а наступник цього відомства — Держдепартамент у справах релігій у структурі Мін’юсту — ще не створений. Тому вести просвітницьку роботу й арбітраж, спрямовані на стабілізацію міжконфесійних відносин, просто нікому. Тоді як наше суспільство, як показала нещодавня дискусія в «Дні» на тему введення в школах уроків релігійної етики, її дуже потребує.
