Леонід Кучма звернувся з листами до голови ВР Івана
Плюща та прем’єр-міністра Віктора Ющенка з приводу імплементації рішень
референдуму щодо формування двопалатного парламенту та зменшення чисельності
ВР. У листах відзначається, що для виконання цих рішень необхідно внести
істотні зміни в Конституцію та виборче законодавство. Щоб підготувати відповідні
правові акти, створюється Комісія з питань підготовки законопроектів, до
складу якої повинні ввійти представники Президента, ВР, КМУ, місцевих органів
виконавчої влади та самоуправління, політичних партій та громадських організацій.
У той же час, як повідомив перший віце-спікер Віктор
Медведчук, у вівторок в парламент надійшов президентський законопроект
про внесення змін у Конституцію. На підставі результатів референдуму Л.Кучма
пропонує схвалити наступні зміни. В частині 1 статті 76 пропонується замінити
слова «чотириста п’ятдесят» на «триста», визначивши тим самим скорочення
депутатського корпусу. Зі статті 80 вилучити частину 3, яка визначає, що
«народні депутати не можуть бути без згоди ВР України притягнуті до кримінальної
відповідальності, затримані або арештовані». Статтю 90 пропонується доповнити
новою частиною 3, відповідно до якої глава держави може достроково припинити
повноваження ВР, якщо вона протягом 1 місяця не змогла сформувати постійно
діючу парламентську більшість, або у випадку незатвердження парламентом
протягом 3 місяців підготовлений КМ проект бюджету. Пункт 8 статті 106
пропонується доповнити словами: «Та в інших випадках, передбачених Конституцією
України».
За словами Медведчука, передає Інтерфакс-Україна, Кучма
у зверненні до депутатів просить схвалити передбачені законопроектом зміни
в Конституцію на 5-й сесії й остаточно схвалити закон на 6-й сесії 3-го
скликання у вересні 2000 року. Якщо парламент не ухвалить цей законопроект
у встановлений термін, то, як зазначається у зверненні, Президент як гарант
дотримання Конституції та прав громадян буде «зобов’язаний застосувати
відповідні заходи для забезпечення реалізацій рішень, ухвалених на всеукраїнському
референдумі».
Звичайно, не погодитися з результатами референдуму Верховна
Рада не може. Все питання в тому — ЯК вона з ними погодиться. Екс-депутат
парламенту Юрій Оробець запропонував для означення процесу імплементації
дуже вдалий термін — політичне айкідо. В айкідо застосовується виключно
оборонна поведінка, і базується вона на використанні енергії нападника
для його ж знешкодження. Схожу тактику, здається, має намір застосовувати
опозиція і не тільки вона.
За словами екс-міністра юстиції Василя Онопенка, імплементація
результатів референдуму вимагає докорінного перелопачування існуючого законодавчого
поля, внесення змін в сотні законодавчих актів, зміни третини Конституції.
Розгляд поправок і змін до Конституції не тільки погрожує
стати довготривалим політичним марафоном. Політолог Михайло Погрібинський
зазначає, що країна увійшла у процес конституційної реформи, яка, за його
обережними прогнозами, має відбуватися настільки повільно, наскільки повільно
це сприйматиметься суспільством. А суспільство наше не можна запідозрити
у швидкій адаптації до нового.
Крім того, владна реформа може обростати такими нюансами,
що, сягнувши критичної маси, саме вони стануть головними в конституційному
процесі і змінять його напрямок. Парламент може ухвалити закони, які будуть
відповідати результатам референдуму за формою, однак матимуть протилежний
зміст. Ось тоді і почнеться політичне айкідо.
Почати з того, що, крім президента, поправки і зміни до
Конституції може вносити будь-який народний депутат. Як каже представник
Президента у Верховній Раді Роман Безсмертний, Л. Кучма допускає, що депутати
ініціюють інші законопроекти. Для цього треба заручитися підтримкою 150
колег. Це не складно, навіть, якщо орінтуватися тільки на чисельність опозиції
в парламенті. Це ще простіше, якщо повірити, що далеко не всі складові
парламентської більшості насправді підтримують деякі референдумні наслідки.
І процес вже пішов. Приміром, той же Василь Онопенко, який
ніколи не відрізнявся особливою революційністю в своїй політичній поведінці,
за рекордно короткий строк — протягом трьох днів після проведення референдуму
— розробив свій варіант конституційних змін. На їхньому прикладі наочно
видно, як можна застосувати прийоми захоплюючого політичного айкідо, а
називати це збалансуванням владних повноважень. Наприклад, Президентові
у пропонованій депутатом новій частині 90 ст. Конституції, згідно з побажаннями
народу, надається право достроково припиняти повноваження ВР, якщо протягом
трьох місяців вона не затвердить бюджет. Проте нижче, у пропонованій новій
частині ст.96, додається, що у разі незатвердження бюджету, поданого Кабміном,
парламент затверджує альтернативний бюджет, що розробляється його бюджетним
комітетом. Просто і зі смаком — треба ж надати парламенту природне право
і можливість реваншу.
Здогадатися, який бюджет — урядовий чи альтернативний —
прийматиме в такій ситуації ВР, де в такому разі розташовуватимуться справжні
бюджетні кутюр’є, не важко.
А здавалося б, просто хотіли дати в президентські руки
важелі впливу…
Відміна недоторканності депутатів теж може втілюватися
різними шляхами. Президент запропонував у своєму законопроекті просто вилучити
частину третю статті 80 Конституції, згідно якої народні депутати не можуть
бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані і заарештовані.
Але ж питання можна вирішити і більш радикально, за європейським сценарієм
Головатого. Тобто ввести в дію 29 статтю Конституції, за якою будь-який
громадянин не може бути заарештований без рішення суду. А щоб нейтралізувати
механізми можливих політичних розправ, до яких може вдатися щодо політично
«неблагонадійних» колег власне парламент, у нього треба взагалі забрати
право давати дозвіл на арешт. І передати це право суду, наприклад Верховному,
з огляду на статус народних обранців. А Василь Онопенко пропонує зняти
недоторканність лише у випадку, коли народний депутат спійманий «на гарячому»,
тобто на місці злочину. Отже, у нардепів буде широкий вибір, в який спосіб
зробити себе більш доторканними.
Або як, приміром, поведуть себе депутати, коли разом з
імплементацією референдуму їм принагідно запропонують і такі поправки,
за якими вони отримують давно бажане право надавати згоду не тільки на
призначення, а й на звільнення прем’єр-міністра та Генерального прокурора?
Сергій Головатий теж розробив концепцію конституційної
реформи, за якою і справді всі рішення референдуму, як і хотів наш політично
обдарований народ, втілюються в життя. Тільки виходить у результаті цього
не посилення президентської влади, а як раз навпаки. Приміром, модель двопалатного
парламенту, за автором, може бути абсолютно європейською: одна палата з
300 депутатів, обраних за партійними списками, друга — 150 депутатів —
за мажоритарними земельними округами. При цьому до неї не можуть обиратися
чинні керівники державних органів влади. Тобто, ставиться бар’єр перед
губернаторами, яких розглядають і як потенційних збудників відцентрових
тенденцій, і як апологетів президентської думки, в силу призначення їх
главою держави.
Тільки на перший погляд поправки такого змісту видаються
фантастичними і непрохідними, а хто може поклястися, що знає реальну мету
конституційної реформи? За словами Василя Онопенка, «багато хто з фракцій
попросили мій проект і вже над ним працює». Що і символізує готовність
до політичного айкідо. Про нього вголос сьогодні говорить лише опозиція.
Але це не означає, що готується до нього лише вона.
Перший віце-спікер парламенту Віктор Медведчук напередодні
подання до парламенту поправок Президента припустив, що в ході розробки
змін до законодавства «можуть виникнути запитання, пов’язані з необхідністю
формування парламентською більшістю уряду України». Безневинна фраза, але
в унісон з нею раптом прозвучала теза з «протилежного берегу» С.Головатого:
звісно, потрібно, щоб у парламенті була більшість, бо якщо ця більшість
призначить уряд, а потім не зможе затвердити ним поданий бюджет, то логічно
— парламент треба розпускати.
Але призначення парламентською більшістю уряду — це класична
ознака парламентської республіки. Як і політичний статус міністрів, до
якого вже сьогодні готуються деякі міністерства, проводячи реформи, після
яких профільні заступники міністра- політика «страхуватимуть» шефа — політика
в професійних справах. Про таку стратегію реформування МВС заявив позавчора
на прес-конференції міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. До речі, сьогодні
ми і спостерігаємо за наслідками того, що уряд лише освячено більшістю
парламенту. Чи прагнутиме більшість відігратися за свої «сплюндровані надії
і упущені можливості»? Чи скористається вона тим, що тільки від парламенту
залежить і внесення змін до Конституції, і зміст цих змін. Чи піде більшість
на торг з виконавчою владою, і якою буде ставка в цьому торзі? Горезвісний
кадровий склад уряду, чи більш масштабна інтрига щодо зміни політичного
устрою?
Реальні інтереси фінансово-політичних груп впливу у парламенті
можуть полягати як у створенні президентської республіки, так і навпаки
— у посиленні парламентаризму. Якщо вибір ще не зроблено, то, не виключено,
робиться зараз. Хто знає, як поведеться більшість, чи не готує вона один
з прийомів айкідо у відповідь на те, що події останнього часу щодо себе
вона може розцінювати, як «кідо».
