Нещодавно новообраний мер Запоріжжя Олександр Сін припинив своє членство в ВО «Батьківщина». Свій вихід із партії він пояснив тим, що хоче уникнути впливу «партійного контексту» на оцінку його роботи і повністю виконати передвиборчу програму, з якою він йшов на вибори.
Разом із тим, слід відзначити, що на відміну від інших міст України, де новообрана влада вже давно почала здійснювати свої повноваження, пан Сін досі так і не був допущений до виконання своїх обов’язків. Запорізькі регіонали швидко оговтались від програшу під час виборів міського голови. Адже така гучна поразка могла привести до втрати губернаторської посади Борисом Петровим, чий ставленик, Володимир Кальцев, поступився на цих виборах бютівцю. Крім того, і в запорізькій організації ПР їх могла потіснити інша група впливу на чолі з народним депутатом та власником «Мотор Січ» В’ячеславом Богуслаєвим.
Дуже швидко в Запоріжжі була створена дивна ситуація. Новообрані міські депутати, більшість з яких належить до ПР, не реєструвались у виборчій комісії. Через це не було можливості провести першу сесію міськради нового скликання та підтвердити на ній повноваження мера-бютівця.
Олександр Сін вважає такі дії міської виборчої комісії або заангажованими, або непрофесійними. На його думку, таке затягування чиниться для того, щоб призначити нових керівників комунальних підприємств.
Справді, нинішнє керівництво міста, на чолі з виконуючим обов’язки мера секретарем міськради Володимиром Кальцевим, нещодавно поміняло кількох директорів міських підприємств. У тому числі тих, котрі здійснюють контроль за міськими ринками, розподіляють маршрути між автоперевізниками, розпоряджаються всіма міськими кладовищами, збирають кошти за парковку в місті. Як заявив пан Сін, про зміну цих керівників його навіть не повідомляли.
Таким чином, ще до вступу на посаду новий мер уже фактично втрачає контроль над міською виконавчою владою. І можна лише здогадуватись, які владні важелі залишаться у нового мера, коли він почне виконувати свої обов’язки. Адже між паном Сіном і регіоналами продовжуються переговори, зміст яких не розкривають. А перша сесія міськради призначена на 17 грудня (останній з можливих за законом строк). І видається вірогідним, що маючи більшість в міськраді, опанувавши ключові пости у виконавчій владі, запорізькі регіонали зможуть взяти місто повністю під свій контроль. Тоді мер буде парадною постаттю.
Олександр Сін же стверджує, що «англійською королевою» він не буде. За його словами, він не збирається грати ні на яких партійних протиріччях, вважаючи їх «протиріччями за доступ до корита». Натомість він планує запропонувати виконкому, міськраді та запоріжцям «абсолютно прості речі, котрі треба буде реалізувати». І вважає це сильною позицією.
Схоже, що запоріжцям залишається лише надія на те, що колись перестануть нехтувати їхнім вибором, новому меру дадуть можливість виконувати свої обов’язки і що в нього будуть повноваження для виконання своєї програми.
КОМЕНТАР
Костянтин МАТВІЄНКО, експерт корпорації стратегічного консалтинга «Гардарика»:
— Давайте пригадаємо, що Вїнстон Черчілль кілька разів переходив із однієї партії в іншу. Загалом для політиків сталість поглядів, особливо в наш час, це не більше ніж частина іміджу, частина політтехнології. Політики в силу більшої інформованості, динамізму мислення дуже часто щиро міняють свої погляди. Інколи навіть на діаметрально протилежні.
В українських умовах ситуація є такою, що політика являє собою продовження бізнесу. Перебування при владі — це продовження бізнесу. А будь-який бізнес прагне мінімізації видатків. Тому зміна поглядів являє собою зменшення сили тертя для заробляння собі більших статків. Ідеологія в даному випадку залишилася для «лохів». Є дуже хороший приклад із сучасного політичного життя. Головний комуніст України, за даними ЗМІ, засвітився як власник розкішного маєтку. З усіма буржуазними, феодальними традиціями і елементами тієї культури, яка зовсім не відповідає пролетарській культурі. Хоча про людське око він виступає за права трудящих, неприпустимість приватної власності на землю, тобто з усіма марксистськими «заморочками», про які ми знаємо. Отже, зміна політичних поглядів — це абсолютно природній процес. Просто в Україні він більш помітний. Інколи політик використовує свій статус і владу як спосіб заробітку, тоді він свої погляди і змінює.
Ще один приклад. Є такий голова Київської міської організації УРП «Собор» Сергій Березенко, депутат Київської міської ради від Блоку Черновецького. Він двічі став депутатом від БЧ, при цьому зараз він знову повернувся до УРП «Собор», ідеологія і принципи якої діаметрально протилежні тим, які сповідує Блок Черновецького в Київській міській раді. От вам приклад раціоналізму в зміні політичних поглядів.
Коли політика здійснюється заради самого процесу політиканства, то про мораль тут не може бути й мови. Але є й інші приклади, коли політики дійсно хочуть залишатися на своїй позиції, дотримуватися своїх поглядів, а система їм цього не дозволяє. В Україні після місцевих виборів мерами міст стало чимало політиків від опозиції, але як їм працювати, наповнювати бюджет міста, коли Партія регіонів має більшість в місцевій раді, їй належить міліція, прокуратура, податкова? За цієї політичної системи, фактично однопартійного правління, бути при владі і не належати до правлячої партії неможливо. Або мер належатиме до правлячої партії, або він не буде міським головою.
