Впродовж усього минулого року економічна громадськість жваво обговорювала, як збирається і як має вчинити Україна: чи оголосить дефолт, чи заплатить, чи умовить кредиторів відмовитися від повернення кредитів взагалі або хоча б відкласти виплати. Одним словом, дискутувала про те, за якими стандартами нам жити завтра… тобто вже сьогодні.
Фактично цей день «Х» вже настав, і відкладати «сигнали» більше нікуди. Через що західні партнери України обережно повідомили, що країна й платити всього не буде, й ні від чого відмовлятися не буде, оскільки просто «готова обміняти свої єврооблігації на суму в $1,9 млрд., термін погашення яких закінчується 2000 р. і 2001 р., на нові цінні папери з метою знизити вартість обслуговування державного зовнішнього боргу».
Отже, лінію поведінки вибрано, тому логічно поставити собі запитання, чого доб'ється уряд (крім зниження вартості обслуговування державного зовнішнього боргу), ініціювавши добровільну їхню реструктуризацію? Припустімо, що відмова від виконання цієї категорії зобов'язань обіцяє якісь вигоди. Але спочатку подивимося на очевидні мінуси.
По-перше , всі відомі прецеденти реструктуризації стосуються ненайбільших за обсягом випусків облігацій з більш-менш чітко відомим кругом держателів, що обчислюються в найгіршому випадку десятками. Іноземні агенти уряду стверджують, що українськими паперами володіють десятки тисяч учасників ринку, включаючи тисячі роздрібних інвесторів у Німеччині, Австрії, країнах Бенілюксу та Італії. (Звичайно, чим більше держателів паперів, тим гірші умови обміну, тим більшою комерційною таємницею є інформація про справжнє коло цих щасливчиків.) Так що недооцінювати юридичні та організаційні труднощі одночасної реструктуризації ліквідних облігаційних позик на загальну суму понад мільярд доларів не варто. Оскільки немає ніяких гарантій, що всі вони виявлять розуміння й не стануть вимагати через суд накладення арешту на зарубіжні активи України.
По-друге , домовленості про реструктуризацію боргів не є ліками від усіх хвороб, якими вони багатьом здаються. Часто навпаки — умови реструктуризації стають поштовхом до нових хвороб. Наш уряд, прагнучи переконати опонентів позитивними прикладами реструктуризації, наполегливо посилається на досвід Пакистану, який домовився про реструктуризацію своїх облігацій на противагу Еквадору, який оголосив дефолт. Але чомусь Україна настійно не бажає рівнятися на ту ж Росію, якій з великими зусиллями, але вдалося відстояти свої облігації від реструктуризації, незважаючи на тиск офіційних кредиторів і міжнародних фінансових організацій.
Дозволимо собі невеличкий відступ про стан справ у Пакистані, який, до речі, не набагато кращий, ніж у Еквадорі. Так от, нині Пакистан зазнає найважчої кризи й є однією з найбідніших країн у світі. 51% населення там перебуває за межею бідності. Протягом останніх десяти років від голоду померло 62 тисячі осіб, і ситуація продовжує погіршуватися.
Уряди Пакистану, що часто змінюються, фактично загнали країну в глухий кут. Набравши безліч кредитів, використаних на гонку озброєнь, підтримку моджахедів Афганістану, а здебільшого просто розкрадених, вони не обтяжували себе турботою, як їх потім повернути. Щоб врятувати економіку країни та власні капітали, тепер треба прийняти цілий ряд дуже важких умов МВФ. В іншому випадку МВФ загрожує розсекретити прізвища 28 осіб, які є власниками тіньових фондів і відповідальні за економічну кризу в Пакистані. Крім того, МВФ загрожує заморозити $82 млрд., переведених пакистанськими державними злодіями в американські банки. Умови МВФ були такими: до 2000 року Пакистан мав провести приватизацію всього економічного сектора, розпродавши понад 5 тис. промислових підприємств. Велика їх частина нерентабельні й, безсумнівно, будуть закриті, що призведе до різкого зростання безробіття в країні, яка й без того має дуже велику «резервну армію праці»; Пакистан має також провести скорочення бюджету, скорочення міністерств з 43 до 14, скорочення армії з 500 тис. до 100 тис. Ці заходи дозволять кредиторам повернути з Пакистану борги, вдвічі більші, ніж річний національний дохід країни. Внаслідок реформи МВФ розраховує, що 56% пакистанського бюджету піде на погашення боргів, 40% — на утримання армії та інших поліцейських структур, і ще 4% залишиться на національні потреби (освіту, медицину, культуру). Нині на національні потреби Пакистан витрачає 1,2% національного доходу; 10 років тому ця цифра дорівнювала 8,2%
Але повернімося до мінусів реструктуризації.
По-третє , подібний прецедент неминуче призведе до різкого падіння котирувань на ринку суверенних боргів всіх країн, що розвиваються, закриваючи їм доступ до нових позик у будь-яких формах. Дійсно, якщо вже небезпечні облігаційні позики, які належать до так званої старшої категорії зобов'язань апріорі, внаслідок стандартів документації, а не через чиюсь злу волю, то що тоді казати про інші інструменти. «Статусний крах» єврооблігацій неминуче призведе до того, що зовнішнє фінансування буде здійснюватися та спрямовуватися виключно під егідою міжнародних фінансових «жандармів» і на їхніх умовах.
По-четверте , якщо облігації прийшли на зміну скомпрометованим синдикованим кредитам банків, то не зовсім зрозуміло, який ринковий інструмент зможе замінити для інвестора, що шарахається від будь-яких ризиків, одного разу скомпрометовані міжнародні облігації. Мабуть, це можуть бути лише невеликі абсолютно неліквідні та негнучкі емісії, забезпечені заставою або фінансовими потоками від зарубіжних активів, що личить скоріше XIX, ніж XXI століттю. Проте ця проблема буде актуальною для України ще не скоро.
Очевидно, неможливо вивести універсальний критерій, що слід реструктурувати, а що ні. Свого часу Лев Толстой зазначив, що рішення сплачувати чи не сплачувати ті чи інші борги лежить за межами суто моральної дилеми, будучи предметом раціонального економічного вибору (хоч автор, напевно, не поділяв такий підхід). Проте всі боржники чинять, слідуючи саме такій логіці.
У цьому сенсі цілком продуманим було рішення більшовиків відмовитися від сплати зовнішнього боргу після жовтневого перевороту. Хоча більшовики, напевно, не прорахували, що сплатою буде громадянська війна. Те саме є справедливим і для країни, що добровільно відрізала себе від решти світу, — вигоди дефолту набагато перевищували потенційні витрати.
Але чим же вигідна реструктуризація Україні? За «раціонального» підходу до плюсів і мінусів конкретної боргової позиції позитив у української реструктуризації тільки один. Вона дає, мабуть, останній шанс уряду змінити тенденцію: перейти від існування за чужий рахунок (з перспективою неминучої кризи, подібної до еквадорської або пакистанської) до самоокупної економіки. Звичайно, реструктуризація в цьому плані нічого не вирішує, вона лише дає ще трохи часу.
