Таке завдання, за словами Віктора Медведчука, зараз вирішує СДПУ(О). Пошук рішення відбувався в суботу, в столичному Будинку вчителя, на XIX з’їзді.
Засідали довго, з перервою та прес-конференцією, загалом — майже сім годин. Коли кількість промовців перейшла за другий десяток і пропозиції «припинити обговорення» надходили одна за одною, В. Медведчук пояснив: «Зустріч у нас важлива, висловитися повинні всі».
Порядок денний сформулювали стисло: «Про політичну ситуацію в Україні та підготовку до виборів 26 березня 2006 року», а також про «внесення змін до складу керівних органів СДПУ(О)». Постановка останнього питання спершу заінтригувала, як і пропозиція Віктора Медведчука висловитися про вотум довіри йому як голові партії. Довіру висловила переважна більшість...
Аналізуючи причини програшу на президентських виборах, лідер партії картав себе за непублічність: «Перебуваючи на державній службі, вважав для себе некоректним відстоювати ті чи інші позиції. Таке дистанціювання — особиста помилка», — зазначив він.
Серед інших помилок — відмова від роботи з молоддю, що призвело до «консервації рядів», неприпинення корупції та чиновницьких зловживань на місцях, насамперед під «прикриттям» владних повноважень. «Перебуваючи біля керма, ми так і не стали борцями за соціальну демократію. Тепер, навпаки, повинні перетворитися на заручників своєї назви», — підсумував екс-голова АП. Загалом його доповідь була найсамокритичнішою на з’їзді. Так чи інакше, впродовж останніх кількох місяців партію залишили понад 16 тисяч її колишніх членів. На їхнє місце прийшли три тисячі новобранців. Лідери СДПУ(О) про втрати не шкодують, філософськи зазначаючи, мовляв, є випробування не лише владою, але і її втратою.
Об’єкт номер два для безпощадної критики — сама чинна влада. Її у своєму програмному виступі Медведчук, зокрема, обвинуватив у: скороченні асигнувань на науку, інноваційні технології; засиллі у високих кріслах «бізнесменів, причому не найуспішніших, які попередні свої поразки намагаються відшкодувати з допомогою нового Президента»; кадровій плутанині, нескінченному переділі повноважень; спробах сформувати партію влади й олігархів «за гіршою подібністю пізньої КПРС»; а також у проведенні широкомасштабних політичних репресій під маскою люстрації. Головне, чому новоспечені опозиціонери чинитимуть опір, — спробам скасувати насилу реалізовану ними політреформу. Аргумент: «реформа голосувалася в пакеті, й якщо недійсна вона, то й третій тур виборів недійсний також».
Медведчук визначив основні критерії опозиційності СДПУ(О). Серед них він назвав забезпечення «суспільного контролю над правлячим режимом», недопущення блокування політичної реформи, формування лівоцентристського та соціал- демократичного вектора в українській політиці, просування в парламенті законопроектів, пов’язаних з інтересами профспілок, що означає боротьбу за забезпечення мінімальних зарплат і пенсій на рівні прожиткового мінімуму. Крім того, сказав В. Медведчук, такими критеріями є сприяння проведенню дієвої судової реформи, збереження братерських відносин із Росією та протистояння вступу України до НАТО.
Серед критеріїв опозиційності лідер партії назвав також захист інтересів промисловості та сільського господарства України при вступі до СОТ, відстоювання національного економічного суверенітету, а також забезпечення захисту російської й інших мов і культурних прав національних меншин. Крім цього, партія, на думку її керівництва, повинна забезпечувати підтримку інтересів регіонів, зокрема Сходу та Півдня, в бюджетних відносинах з офіційним Києвом, наполягати на зміцненні міжконфесійної толерантності. «Об’єднані соціал-демократи повинні стати дієвою лівоцентристською альтернативою так званій народній владі, — заявив В. Медведчук. «Якщо в цьому залі є ті, хто не погоджується з такою поставкою питання, хто боїться втратити бізнес або робоче місце, а тому готовий до компромісів із керівництвом країни або свого регіону, ми таких товаришів не засуджуватимемо, але й членство в лавах СДПУ(О) для них втрачає який-небудь сенс», — наголосив лідер партії.
Щоправда, справжню дискусію про методи боротьби розгорнув Михайло Папієв. Він першим серед промовців нарешті обурився фактом голосування парламентської фракції СДПУ(О) «за прем’єра» та «за бюджет», рекомендуючи соратникам ставати «класичною жорсткою опозицією».
Утім, судячи з кулуарної риторики, до хронічного опонування владі есдеки вже дозріли, в тому числі — морально. «Ви що ж думали, просто буде? — з оптимізмом прогнозував Нестор Шуфрич. — Восени буде ще складніше. Вони повідкривають проти нас безліч кримінальних справ, а навесні, в зв’язку з бездоказовістю, закриють». «Але головної мети — компрометації — на період виборів буде досягнуто», — роз’яснював специфіку моменту Ігор Шурма.
Появу на трибуні патріарха вітчизняної політики, першого президента незалежної України Леоніда Кравчука зустрічали стоячи, бурхливими оваціями. Багато хто чекав справжньої гострої дискусії про уроки минулої кампанії для партії... Але Леонід Макарович був незлостивим і філософськи налаштованим. «Якби в нас було 19 (за кількістю з’їздів) таких доповідей, то зараз нам навряд чи довелося б іти в опозицію», — зазначив він, маючи на увазі програмний виступ Медведчука. Діями наступників Л. Кравчук розчарований: «Нас лякали «поняттями», але навіть «поняття» мають свої принципи, а нинішні управлінці діють за правилом: «що хочу, те й роблю»...
Прийняття підсумкових документів з’їзду — «Про ситуацію в сфері ЗМІ», «Стосовно кадрової політики нової влади», «Про соціально-економічну ситуацію в Україні», яке часто відбувається на українських з’їздах у режимі «одобрямсу», цього разу викликало невелику, але показову заминку. До постанови «Про роботу партії в нових умовах» усе той же М. Папієв запропонував внести поправку, що підтверджує її намір брати участь у виборах-2006 самостійно. Віктор Медведчук емоційно зазначив, що «це питання не є предметом обговорення на сьогоднішньому з’їзді». А Леонід Кравчук нагадав, мовляв, «переговорний процес про можливості блокування триває, і подібні речі некоректні стосовно наших партнерів». Суперечку вирішило голосування, в якому «самостійний політ» підтримали лише 23 делегати.
Із передвиборним позиціонуванням есдеки справді ще не визначилися. Пізніше, спілкуючись із журналістами, В. Медведчук пояснив: «більшість партійців хочуть іти самостійно, але зараз ми розглядаємо всі варіанти, остаточне рішення залежить від специфіки політичного моменту та потенційних можливостей партнерів».
При цьому оцінки власних перспектив у есдеків вельми полярні. Досвідчений Леонід Кравчук прогнозує отримання, за підсумками парламентських виборів, 5 — 6%; обережний Григорій Суркіс упевнений: «Не менше, ніж минулого разу». Шуфрич, як завжди, не скупиться, визначаючи щонайменше 10%; Віктор Медведчук вважає, що на цьому етапі обговорювати подібні питання «несерйозно та необачно».
Методів протидії новій владі есдеки так і не конкретизували. Уже на прес-конференції голова партії пояснив це «небажанням «розкривати карти», але відзначив: «Від колишнього протестного формату ми візьмемо краще, модернізувавши згідно з викликами часу». Так чи інакше, але до роботи «тіньового» або «суспільного», в трактуванні Віктора Януковича, Кабінету Міністрів, про формування якого екс-прем’єр проголосив на власному з’їзді трохи менш як місяць тому, есдеки поки що не причетні. «Така співпраця можлива лише в форматі широкої політичної коаліції», — кажуть вони.
КОМЕНТАР
Своїми враженнями від з’їзду з кореспондентом «Дня» поділився лідер фракції СДПУ(О) Леонід КРАВЧУК:
— Не важко було передбачити, що цей з’їзд відрізнятиметься від попередніх глибиною висловленої на ньому аналітики й критики. Партія переходить в інший статус, ми остаточно визначилися зі своєю опозиційністю й хочеться наповнити її відповідним змістом: глибинним конструктивом, а не просто брутальними, безпідставними закидами владі. Звісно, ми вказуватимемо чинним управлінцям на їхні похибки, але водночас пропонуватимемо власне бачення виходу із кризових ситуацій.
Щодо Віктора Медведчука, який критикував більше всіх і, в першу чергу, самого себе, гадаю, це був мудрий тактичний крок. Інакше б критикували його. Натомість лідер у програмній промові сміливо перебрав на себе відповідальність за чимало суперечливих моментів, що мали місце раніше, отже, прості делегати подальший аналіз проводили не стільки уже особистісно, скільки предметно. Хоча, відзначте, в їхній риториці не було слів на кшталт: «злочинна» чи «бандитська» влада, якими так полюбляли оперувати наші попередники. Вважаю, що навішування ярликів — ознака безпорадності.
У чому на сьогодні виявилося одне із головних протиріч? Фактично на вибори ми йшли у дуже тісному тандемі з Партією регіонів. Так, у коаліції були задіяні й інші структури, але саме ці дві політсили були провідними у відстоюванні єдиного кандидата. Природно, ми очікували, що така наша співпраця матиме продовження, незалежно від результату виборів. Але наразі виявилося, що значна частина керівників Партії регіонів займає іншу позицію. Вони вважають, що час зконсолідованості минув, тим більше, що мають надію в 2006-му підтвердити високий результат свого лідера в 2004-му. Особисто я переконаний: вони глибоко помиляються.
Звичайно, ми все ще б змогли об’єднати наші зусилля. Можливо, спочатку у форматі коаліції, а — потім блоку чи ще якось. З цією метою утворюється робоча група з пропорційним представництвом у чотири особи, напрацьовуються пропозиції.
Оскільки наразі ситуація ще невизначена, Медведчук як відповідальний керівник прораховує великої вірогідності варіант самостійної участі в парламентській кампанії. Це супроводжується відповідним позиціонуванням себе й партії, зокрема, в риториці.
