Коаліціянти повільно, але щодня все впевненіше здобувають собі депутатські картки, за допомогою яких можна, перепрошую, крутити країною так, як це вважає за потрібне окрема частина можновладців, але аж ніяк не все суспільство. Адже якщо, як того обіцяє спікер Мороз, до 1 травня «торги» на біржі під куполом Ради зупиняться на відмітці «300», то без плебісциту Україна стане де-факто парламентською країною. Адже 300 однодумців — це не лише безперешкодне подолання вето Президента, але й можливість вносити зміни до Основного Закону, а отже, змінювати лад країни в тому числі.
Таким чином, у разі створення коаліції 300 голосів країну очікує реальна криза — парламентаризму, та й і влади в цілому. Ідеться не про хорошу опозицію, фракції якої через перебіжчиків помітно «схуднуть», і не про погану коаліцію, яка й без того сита та ще й вирішила зазіхнути на «їжу» сусідів по парламентському цеху. У цьому випадку проблема полягає в тому, що під куполом ВР буде кардинально зруйновано баланс сил.
Що дадуть коаліції 300 голосів? Безперечно, всю повноту влади в країні. Опозиція стане слабким співаком, голос якого затьмарить ода провладного хору. Навіть єдине право Президента — право вето, яке донедавна примушувало коаліцію і Кабмін зважати на думку «помаранчевих», у разі створення конституційної більшості в Раді буде рівнозначне дірці від бублика, і не більше за те. Коаліція і Кабмін «клепатимуть» закони, а опозиція разом із президентським Секретаріатом лише критикуватиме, але ніяк не протидіятиме владі. Саме створення в парламенті коаліції у 300 голосів стане фіналом тривалого політичного протистояння «помаранчевих» і «синьо-білих». Це буде переконлива перемога соратників прем'єра і нищівне фіаско прихильників Президента. Таким чином, політична карта країни перевернеться з ніг на голову, і переможені в 2004 році тріумфуватимуть, святкуючи довгоочікувану перемогу. Але істинним переможеним героєм цієї війни стане той, хто, власне, і не брав у ній участі, — народ. Нації, кому б із політиків вона не симпатизувала, не потрібен режим. Нації потрібна політична конкуренція: відкрита, рівноправна, яка базується на Конституції України. Щоб час від часу опоненти зривали маски один з одного і показували суспільству справжнє обличчя тих, хто вважає себе елітою. Адже насправді вони — не еліта, і не лише тому, що не знають слів Гімну країни, закони для якої пишуть. І навіть не тому, що продають направо і наліво стратегічно важливі вітчизняні підприємства... Вони не еліта тому, що переконані: коли на банківському рахунку є певна сума купюр, можна купити все. Еліта так не думає. Еліта так не чинить. Еліта не сходить до рівня купи-продай. Народ голосував за свободу, а вона ж не купується і не продається. Тому, навіть незважаючи на переконання, що історія не повторюється двічі, вона, судячи з усього, таки може повторитися. Насамперед тому, що на кону стоїть те, що нівелювали політики, але свято зберіг народ — дух Майдану. Це дух не окремої політичної сили. Це дух свободи — сильної й такої довгоочікуваної.
...За зраду національних інтересів садять у в'язниці. У результаті сімейної зради руйнуються сім'ї. Лишень політичний адюльтер — як був, так і залишився безкарним. Принаймні, до нових виборів.
ПРЯМА МОВА
Віктор ЯНУКОВИЧ, прем'єр-міністр:
— Створення конституційної більшості в парламенті — не самоціль. Конституційна більшість необхідна для прийняття стратегічних рішень, які передбачають стратегічні зміни в країні. Передусім, це другий етап конституційної реформи. Це реформа місцевого самоврядування, економічна реформа, яка безпосередньо пов'язана з судовою, оскільки вони повинні забезпечити боротьбу з корупцією.
Юлія ТИМОШЕНКО, лідер БЮТ:
— Створення 300 голосів у парламенті — це абсолютна влада в одних руках. Починаючи від обрання суддів і прийняття будь-яких законів, до змін у Конституцію — без жодних балансів і противаг. Чи можливе зібрання 300 голосів у парламенті в одних руках? Упевнена, що так, тому що сьогодні в середньому штука депутата коштує п'ять мільйонів. Не вистачає 40 депутатів. Це 200 мільйонів. Судячи зі звітів про капіталізації підприємств, що входять у Партію регіонів, така сума їм під силу навіть без допомоги спонсорів.
Тарас ЧОРНОВІЛ, Партія регіонів:
— Можливість появи в нас конституційної більшості — це виключно заслуга двох наших сьогоднішніх опонентів, лідерів опозиції. Тобто їхньої діяльності, спрямованої на деструктивну крайню категоричність. Люди в парламенті хочуть працювати. І для нас немає значення, чи буде конституційна більшість у коаліції чи можемо ситуативно з представниками опозиції знаходити спільну мову там, де дійсно потрібно вносити консолідовані та прийнятні для всіх зміни до Конституції, щоб дійсно долати вето Президента. Так, як ми робили це з Тимошенко щодо закону про мораторії на землю або про Кабінет Міністрів. Тобто там, де це дійсно потрібно державі.
Юрій ЛУЦЕНКО, лідер громадянського руху «Народна самооборона»:
— Коаліція національної єдності зрадників абсолютно не означає, що так проголосували люди. Фактично це викрадення підсумків голосування народу, тому що голосували 52% — за депутатів, які зійшли зі сцени Майдану. У результаті ми отримали коаліцію зрадників, яка спотворює народний вибір. А отже, це недовготривала річ, яка ніколи не працюватиме ефективно на людей.
Леонід ГРАЧ, КПУ:
— Я не вважаю, що в найближчому майбутньому коаліція нараховуватиме 300 депутатів. А якщо це трапиться, то в коаліції не буде комуністів. Адже одразу виникне питання, на яких базисних умовах станеться об'єднання. Переконаний, що ні БЮТ, ні «Наша Україна» не відмовляться від своїх передвиборних програм, зокрема щодо питання НАТО. Якщо при об'єднанні будуть порушені передвиборчі обіцянки, то це можуть зробити лише Партія регіонів і СПУ. Але тоді зміниться ставлення до ПР з боку виборців, що відгукнеться їм на президентських виборах. Проте, якщо навіть комуністи перейдуть в опозицію, ми не підтримуватимемо ідею дострокових виборів: ми не змінюємо своєї позиції, як флюгер. Так, виборів ми не боїмося, але вважаємо, що вони шкідливі для країни.
