У чому причини нинішнього сумного становища «Нашої України»? Чому рейтинг цієї політичної сили продовжує падати? Що чекає на «Нашу Україну»? Її повністю поглине БЮТ чи вона розколеться... А може, нашоукраїнцям усе ж вдасться викарабкатися? Тему, яку підняла Марія Іванова в листі до «Дня», продовжують наші регіональні експерти.
Політичний блок, який прогримів наприкінці 2004-го як оплот борців за свободу та справедливість навіть за межами нашої держави, сьогодні поступово перетворюється на ніщо. Мало хто, крім найвідданіших НСНУ сівців, плекає надію на те, що партія «Народний Союз «Наша Україна» доживе і переживе чергові парламентські вибори 2010 року.
Фракція НСНУ у парламенті розповзається на очах, з партії пішли Давид Жванія та Микола Катеринчук, який створив власну «Європейську платформу для України»; Віктор Ющенко — сама помаранчева революція у плоті й крові — не став хоч би почесним головою НСНУ.
Сьогодні рейтинг «НУ» не цікавить навіть соціологів: 5%, 10%? Це на рівні кількості тих, хто проголосував на останніх парламентських виборах за пункт «не підтримую жодної партії чи блоку».
Нещодавня політична домовленість фракцій «НУ» та БЮТ про спільну опозиційну діяльність з боку «НУ» була підписана лише в ім’я нинішнього Президента — така собі домовленість Ющенка і Тимошенко одне одного не чіпати.
У політичній науці часто ставиться ребром питання партійної приналежності президента: чи має він моральне право бути членом партії і водночас представляти інтереси усіх громадян своєї країни?
І відповідь на це питання зазвичай «так». Президент, який належить до певної політичної сили, іде на вибори з чіткою програмою, його обіцянки керовані інтересами, які представляє його партія.
Кандидат у президенти від лівих сил: він обіцяє підвищення пенсій, зарплат державному сектору, збільшення пільг та дотацій — і населення знає, за що голосує, тому що обіцянка не була вигадана для популістських передвиборчих заяв, а підкріплена роками послідовної політики партії.
Якщо кандидат у президенти представляє ліберальну партію, то його обіцянкам про зменшення втручання держави у приватний сектор та приватизацію повірять громадяни його країни, тому що репутація партії, яка відповідає за свого висуванця, дозволяє повірити у правдивість слів кандидата.
Таким чином, в ідеалі кожен виборець свідомо обирає для себе те, що хоче від держави. Для цього існує політична партія — гарантувати стабільність політичних поглядів та дій тих, хто іде в політику.
Політична партія не може створюватися «під людину» або «під вступ до ЄС/НАТО/ЄЕП» хоча б тому, що цілі такої партії — вичерпні, причому вичерпні у видимому майбутньому. Політична група вимушена буде вигадувати виправдання свого існування після досягнення мети, яку вона оголосила, а це непросто, бо першочергова мета існування партії — здобуття влади — не може бути оголошена офіційною метою якої б там не було партії.
Протягом років незалежності ми мали можливість спостерігати, як одна за одною зникали з політичного небосхилу партії різного калібру та ґатунку: СДПУ(О), «Жінки за майбутнє», «За ЄдУ»... «Наша Україна» — наступна на черзі?
Ця партія-блок — як переморожена риба — містить у собі забагато «води», цебто товаришів-«приєднавшихся», які прийшли в блок, щоб перехопити свою долю революційно-захмарного політичного рейтингу, не поділяючи якоїсь спільної ідеї. От і маємо діагноз: кількість у якість не переросла — політичний проект провалився під власною вагою...
КОРОТКА МИТЬ СЛАВИ. КОРОТКА ІСТОРІЯ «НУ»
9 січня 2002 року було створено Блок Віктора Ющенка «Наша Україна». До складу блоку ввійшли десять партій: Конгрес українських націоналістів, Ліберальна партія України, Молодіжна партія України, Народний Рух України, партії «Реформи і порядок», «Солідарність», «Християнсько-демократичний союз», політична партія «Вперед, Україно!», Республіканська християнська партія, Українська народна партія.
4 липня 2004 року Віктор Ющенко висуває свою кандидатуру на пост президента. Виборча кампанія, фальсифікація виборів, помаранчева революція.
20 січня 2005 року ЦВК оголошує остаточні результати президентських виборів: Віктор Ющенко здобув 51,99%.
23 січня 2005 року новообраний Президент України Віктор Ющенко виступає на майдані Незалежності, де зібралося понад півмільйона українців, що на той час підтримували його і його партію «НУ».
4 — 5 березня 2005 року проходить Установчий з’їзд партії «Народний Союз «Наша Україна». Почесним головою партії обрано Президента України Віктора Ющенка.
Напередодні парламентських виборів 2006 року був створений новий блок із старою назвою — «Наша Україна», до якого увійшли такі партії: Народний союз «Наша Україна», Конгрес українських націоналістів, Народний Рух України, партія Християнсько-демократичний союз, Партія промисловців і підприємців України, Українська республіканська партія «Собор».
На виборах 2006 року Блок отримує 13,95% голосів (третій результат) та отримує в Верховній Раді 81 мандат.
Можна гіпотетично додати ще одну віху історії «НУ»: припустимо, травень 2007-го — з’їзд партії НСНУ приймає рішення про її ліквідацію через політичну неспроможність. Все тоншими стають зв’язки «НУ» з Віктором Ющенком, все менше надії на появу нового лідера — всі більш- менш перспективні політики «НУ» вже знайшли або шукають політичну альтернативу захмареному НСНУсівському майбутньому.
НСНУ — вигоріла упаковка від феєрверку, яка вже більше не розфарбує політичний небосхил вогняними барвами перемоги.
При підготовці матеріалу були використана інформація, розміщена у Вікіпедії та на офіційному сайті «Нашої України» «Разом».
ЗАПИТАННЯ «Дня»
Як «утримати» рейтинг «Нашої України»
Дмитро ТКАЧЕНКО, політолог, м. Донецьк:
— По-перше, треба вказати, що, згідно даних соціологічних досліджень, падає не тільки рейтинг «Нашої України», а й рейтинг Партії регіонів, і решти політичних сил, деякі з яких уже знаходяться десь на рівні 3%. Здається, зараз тільки у БЮТ серед мегаполітичних сил реально росте рейтинг.
Причини ж такого падіння рейтингів у цілому, й рейтингу «Нашої України» зокрема, дуже різні. Перша з них — «зовнішня»: оскільки росте рейтинг БЮТ, «Наша Україна» автоматично втрачає проценти. Тобто ця втрата відбувається, так би мовити, на фоні зростання рейтингу іншої, більш активної, сили.
Друга причина — «внутрішня». «Наша Україна» — партія ліберальна. Вони поводяться як «господа присяжные заседатели» — люди, які досі не звикли, що вирішувати питання можна за допомогою реальних механізмів, за допомогою одного центру рішень. В «НУ» центрів прийняття рішень декілька, там є безліч інтересів і векторів, багато лідерів, вождів і маленьких «вождиків», тому вони про все думають надто довго. Так, вони довго думали про коаліцію, довго думали, чи підтримувати їм БЮТ у блокуванні ВР... НУ, на жаль, уже дала зрозуміти: вони можуть пообіцяти й не виконати обіцянки. Виборцям, звичайно, це не подобається, їм потрібні чіткі сигнали і дії, тому й падає рейтинг цієї політичної сили.
Слід також відмітити, що після об’єднання БЮТ і «НУ» в Верховній Раді ситуація мало зміниться. Частина рейтингу БЮТ не перейде до «Нашої України» і навпаки — БЮТ не втратить симпатії через «НУ». Ці політичні сили об’єднались тільки на рівні спільної опозиційної діяльності, а не на рівні організацій чи спільного виборчого блоку. Вони не підуть разом на вибори, і тому і навряд чи негативний образ «Нашої України», який вже склався в країні, може передатись БЮТ і навпаки. У кожному об’єднанні хтось буде грати першу скрипку — в даному випадку це буде БЮТ, як більш активна сила, а НУ більш інертна. Саме тому це об’єднання не сильно вплине на електоральну підтримку кожної з політичних сил, поки не будуть продемонстровані реальні успіхи їхньої спільної діяльності.
Андрій ТИЩЕНКО, політолог, керівник дослідницького центру «Політпрогноз»:
— Падіння рейтингу «Нашої України» має як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. До об’єктивних причин потрібно віднести серйозні промахи керівництва «НУ» в Києві (на цю ситуацію миколаївські нашоукраїнці вплинути ніяк не можуть). Окрім того, за останні два роки в Україні сталися істотні зміни в соціально-економічній сфері. Очікування більшості людей, на жаль, не виправдалися. Постійні конфлікти серед вищого керівництва «помаранчевих», боротьба за владу та інтриги — все це призвело до того, що багато які вчорашні прихильники Віктора Ющенка і «Нашої України» розчарувалися в своїх кумирах.
Особливістю Миколаївської області є ще й те, що за два останні роки половина голов райдержадміністрацій, призначених новою владою, змушена була покинути свої пости. На сьогодні сім районів області з 19 не мають голов райдержадміністрацій. А один із колишніх голов РДА Петро Висоцький виграв процес по відновленню на роботі у Секретаріату Президента.
Щоправда, виконуюча обов’язки голови Братської райдержадміністрації Валентина Головата не поспішає відновлювати Висоцького на посаді. А це не додає рейтингу «помаранчевій» владі.
Хоча область після того, як головою облдержадміністрації став Олександр Садиков, перемістилася вгору в рейтингу регіонів України — з самого кінця майже в лідери, мешканці Миколаївщини так і не відчули поліпшення життя. Тому і це не додало рейтингу «Нашій Україні» в регіоні.
На жаль, багато які хороші почини нашого губернатора не можуть компенсувати промахи «Нашої України» в центрі. Тому потрібно чекати, що й надалі рейтинг «НУ» падатиме. Тим більше, що останнім часом у регіоні активізували свою діяльність обласні організації Партії регіонів, СПУ і КПУ. Ці сили, а вони зараз на піднесенні, безперечно, потурбуються про те, щоб не допустити зростання рейтингу конкурентів.
Микола ВАСЬКІВ, доцент кафедри теорії та історії журналістики й української літератури Кам’янець-Подільського державного університету:
— Рейтинг «Нашої України» постійно є близьким до рейтингу Віктора Ющенка як Президента. Надзвичайно висока популярність Президента і, відповідно, партії призвели до того, що в НСНУ потягнулися всі ласі до політичних дивідендів. Більше того, саме напіволігархи й «вічні» номенклатурні політики й бізнесмени, а не ідеологи, на жаль, очолили партію. Після цього майже паралельно розгорталися процеси розчарування у спроможності Президента виконати дані на Майдані обіцянки і повної зосередженості верхівки НСНУ, яка стала уособленням української влади, на вирішенні приватних, а не державних справ. Як наслідок, популярність «партії влади» перед виборами почала різко падати, але ж коней на переправі (тобто у розпал виборчого процесу) не міняють. Оскільки Президент, як почесний голова, безпосередньо асоціюється з НСНУ, то його популярність залежить від популярності «Нашої України» й одночасно теж впливає на рівень її рейтингів у суспільстві. Тому зараз і в Ющенка, і в НСНУ цей рейтинг коливається в межах 8—15% замість колишніх понад 50%.
Вибори для НСНУ теж не стали уроком. Загалом і фракція «Наша Україна» (як об’єднання шети політичних сил), і НСНУ є дуже неоднорідною, з повною відсутністю єдності, чіткої стратегії і тактики діяльності. У ході перемовин iз БЮТом і соцпартією так і не зрозуміло було, хто ж є уповноваженими переговірниками, лідером і голосом партії. А ще ж були й ті, хто вів сепаратні перемовини з «регіоналами». На тлі передвиборного «Не зрадь Майдан!» НСНУ фактично першими ж його і зрадили, хай і не встигли це зробити відверто, показавши шлях соціалістам, які не стали навіть прибирати страдницького виразу a la Поляченко (мовляв, я з ідеалами Майдану, але заради них же таки готовий страждати й далі на міністерському посту). Що, крім гіркої посмішки, може викликати безкінечний серіал «нашоукраїнських» з’їздів, домовленостей, угод? Невже вони не розуміють, що, тільки очистивши повністю свої ряди від одіозних фігур або перевівши їх на третьорядні ролі в партії, досягнувши одностайності й ідеологічної, а не шкурної чіткості, «нашоукраїнці» мають можливість повернутися на політичний Олімп? Це стосується і регіонального рівня, бо керівництво тут теж захопили політичні й економічні нувориші, які сприймають посаду, насамперед, як майданчик для вдалих бізнесових проектів. Існує реальна небезпека, що тисячі багнетів рядових «нашоукраїнців», які в переважній більшості вірять в ідеали Майдану, скинуть їх знизу; якщо ж їм це не вдасться, то вони дружніми рядами перекочують до БЮТу або до «Народної самооборони» Ю.Луценка, перетворивши НСНУ виключно в номенклатурну партію без будь-якого майбутнього на зразок НДП.
Кажуть, oкрім комуністів і соціалістів, в Україні фактично немає партій із чіткою ідеологією. У якийсь момент НСНУ почала формувати своє ліберально-національне ідеологічне обличчя, яке асоціювалося з поняттями малого і середнього бізнесу та «середнього класу», витіснивши з цієї ніші партію «Реформи і порядок». Але в Україні прошарок середнього класу поки що малопотужний, і «нашоукраїнці», попри масу заяв і обіцянок, дуже мало зробили для його кількісного та якісного зросту. По- друге, середній клас має не тільки певний матеріальний статус у суспільстві, найчастіше він є й інтелектуальною елітою нації, тому красивою риторикою йому очі не замилиш, а справи НСНУ особливих симпатій викликати поки що не можуть. Хоча перспективи в «Нашої України», видається, є, і пов’язані вони з тим же середнім класом, який повільно, але невпинно становить все більший відсоток населення. Відповідно, НСНУ навіть за несприятливих умов завжди може розраховувати на 5—10% голосів виборців. Якщо ж до цього додасться здатність до самоочищення партії, послідовна і цілеспрямована, вольова діяльність партії і Президента, то їх рейтинги можуть зрости навіть не на кілька відсотків, а у кілька разів.
Костянтин РОЗДОЛЯНСЬКИЙ, активіст Луганської обласної організації СДПУ (О):
— Вважаю, що окрім загальнодержавних причин падіння рейтингу цієї політичної сили, у нашоукраїнців є й регіональні складові такого процесу. Передусім, зупинюся на луганській дійсності, бо добре знайомий з діяльністю проекту «Нашої України» в рідних пенатах. Та обставина, що ця партія створювалася під Ющенка, наклала певний відбиток і в нас, адже сюди потяглися переважно кон’юнктурники всіх мастей, які прагнуть не лише утриматися «біля годівниці» при новій «помаранчевій» владі, але й отримати додаткові привілеї.
Основними причинами падіння й без того надзвичайно низького рейтингу «Нашої України» в Луганському регіоні слід вважати такі обставини. По-перше, неспроможність київського керівництва залучити на лідерські позиції в партії людей, що мають високий рівень поваги й довіри серед місцевих громад. По-друге, невиразність і неефективність методів при проведенні щоденної партійної роботи. По-третє, відсутність адаптованої до регіональних умов програми дій даної політичної сили, яка була б зрозумілою пересічному громадянину. Ці чинники додаються до відомих проблем «Нашої України», що й приводить мене до головного висновку — президентський політичний проект на даному етапі його розвитку являє собою мертвонароджене дитя. Треба або повторити спробу з відтворення подібного «потомства» з новою «життєздатною кров’ю», або викинути такі думки з голів лояльних до чинного Президента політиків. Іншого не дано!
Володимир ПРИТУЛА, заслужений журналіст України:
— Падіння рейтингу партії «Наша Україна» пов’язане, перш за все, з безвідповідальним ставленням до кадрової політики. По-перше, коли в «Нашої України» був у руках безумовний виграш на виборах, був реальний шанс створити правлячу коаліцію і проводити в державі прогресивну політику, коли «синьо-білі» були вже фактично змирилися з програшем і готові піти в опозицію, «Наша Україна» не зуміла вирішити кадрового питання з призначенням основних керівних осіб держави, що викликало той неоднозначний крок Олександра Мороза, після якого Президентові довелось фактично передати владу іншій коаліції. Це викликало недовіру виборців — а чи зможуть вони бути рішучими в інших ситуаціях?
З іншого боку, список партії на виборах був підібраний таким чином, що в нього ввійшли головним чином, успішні бізнесмени. Вони ж, в основному, очолили і обласні парторганізації, але коли постало питання про те, що партія має проводити високоморальну політику в державі, вони виявились не готові до цього, бо успіх у бізнесі та успіх у політиці — це різні речі. Через те багато очільників обласних парторганізацій виявилися успішними в бізнесі, але не відбулися як політики, не змогли стати лідерами, яким би повірили люди в регіонах. Можна сказати, що цей же недолік стосується Партії регіонів ще більше, ніж «Нашої України», однак вони йшли до мети, керуючись заповітом минулого — мета виправдовує будь-які засоби. Вони ніколи не коливались і не проявляли нерішучості. У «Нашої України» ж з боку Президента, який очолював партію, була чітка заборона на неморальну політику, і в умовах України 2004—2005 років це зіграло негативну роль, бо і все наше суспільство тоді ще не було готове вимагати від свої очільників виключно моральної політики. Тому, з одного боку, ми маємо політиків європейського рівня — Ющенко, Єхануров, Безсмертний та інші лідери «Нашої України», однак, з іншого боку, зволікання, нерішучість, неготовність системно діяти в складних ситуаціях і призвели до катастрофічного падіння довіри виборців.
Олександр ЗАГЛАДА, завідувач кафедри філософії, політології та історії Державного агроекологічного університету, м. Житомир:
— Рейтинг «Нашої України» знизився тому, що всередині її розкол, і в одній політичній силі є з одного боку партійна номенклатура, з іншого — рядові партійці. Номенклатура постійно тусується в столичному політбомонді — то в уряді, то у Верховній Раді, то при Президентові Віктору Ющенку. Друга частина здебільшого представляє області, райони України. Плюс oдразу після виборів не поділили портфелів. А Віктор Ющенко повів себе не послідовно. А ще люди, які стояли на Майдані, сподівались, що будуть великі зміни — утвердиться справедливість, свобода, бандити потраплять у тюрми, життя покращиться у матеріальному сенсі. Цього не відбулося, тому що в «Нашій Україні» вистачає своїх олігархів, які швидко знаходять згоду з такими ж. Це внутрішні причини, і цей конфлікт був закладений раніше. Як наслідок, «Наша Україна» втратила рейтинг. Але, думаю, пік його падіння пройдений, і зараз починається процес стабілізації, і проект «НУ» може засвітитися по-новому. І тут можливий суттєвий нюанс із розкруткою Юрієм Луценком «Громадянської самооборони». Останній є лідером харизматичного штибу, і він може принаймні частину цієї структури влити як свіжу кров у «Нашу Україну». І з боку останньої може приєднатися значна частина, а в результаті вийти дуже сильна політична конфігурація, навіть під іншою назвою. Тобто нинішній рейтинг «НУ» не остаточний, і можуть розгортатися різні сценарії. Але треба дочекатися 31 березня, коли пройде з’їзд «Нашої України». Тоді щось більше проясниться. Поки ж ситуація перебуває у сирому вигляді.
