Знову скандал, знову касети. А я, дивлячись на усі ці заворушення, пригадала анекдот, у якому один дивак запитав — що може бути огидніше, ніж відкусивши яблуко, побачити там черв’яка? На що йому інший відповів — відкусивши, побачити там половину черв’яка. Що ми, в принципі, й побачили у результаті оприлюднення запису телефонної розмови двох мужів від політики.
Ну що це за компромат? Хтось на когось покричав. Ну не назвати ж це змовою двох персон з метою дестабілізації роботи вищого законодавчого органу країни? Наші депутати і без них цю саму роботу так дестабілізуватимуть, що далі нікуди.
Люд, що пише, звично кинувся на пошуки нового майора. А натовп постраждалих — кричать про порушення права на зовнішній лоск, показну чесність і оплачений дзвінкою монетою імідж. Народжений і зареєстрований у день скандалу блок НУ навіть вирішив порушити СПРАВУ. Віктор Андрійович, переспавши з цією подією ніч, також щось вимовив, традиційно поза темою. Його штатні письменники не змогли вставити у його виступ тираду з чотирьох слів «Цієї телефонної розмови не було».
Значить, телефонна розмова була. Ну та Бог з нею. У принципі, в усій цій ситуації мене розважили тільки деякі аспекти того, що сталося.
Перший.
Цей скандал ніяк на рейтингу Ющенка не позначиться. Не тому, що скандал не зміг показати людям, що Віктор Андрійович як мінімум такий же, як і всі ті, проти яких він бореться, а як максимум — далеко не кращий. Він зміг. Але коріння його популярності набагато глибше, ніж здається. Вони у соціумі. Ми, громадяни, маємо у ньому потребу. Відсутність конкретики у його словах сприймається людьми одночасно і як певна таємниця, що дарує надію, і як простима слабість інтелігентної і непитущої людини. На зміну люмпену прийшов романтик і мрійник, у якому прокинулася потреба впливати на політиків. Ми не вміємо впливати, не усвідомлюємо суті своїх соціально-політичних інтересів. Тому єдиний спосіб впливу, який нам близький і зрозумілий — це маніпулювання і тиск. Спробуй покомандувати, скажімо, Горбуліним або Медведчуком — на жаль. Вони не дозволяють навіть сподіватися на успіх такого заходу. А нам так хочеться покомандувати. Крикнути — Вікторе Андрійовичу, а йди-но сюди і дай нам відповідь. Так, це ми з Вами, дорогі співвітчизники. Довірливі, хитрі і простодушні. Мріємо, що він прийде і скаже. Що прийде — сумнівів немає. А ось щодо скаже — це вже як вийде.
Другий.
Те, що відбулося, все ще дуже далеко від реального життя пересічного виборця. Від наших щоденних поїздок у метро, неопалюваних квартир, слизьких вулиць. Ми дивимося на вимучені коментарі й у черговий раз намагаємося плюнути куди-небудь так, щоб меблі не забруднити і попасти у потрібному напрямі. Не залишає відчуття де жа вю. Це все було і триває. Одне радує. Ми перестали дивуватися бруду. Це добре. Значить, вчимося бачити, чим він є і у чому її реальна сутність. Може, не на цих виборах, але неминуче, невідворотно прийдемо до неприйняття бруду і почнемо прибирати. У власних душах для початку, а потім і до вчинків перейдемо.
Третій.
Депутати для розгляду чергової надзвичайної і скандальної СПРАВИ знов ударними темпами створили комісію і стали боротися за її відсутні права. Тепер уже звинувачують Плюща у тому, за що зняли з посади Медведчука.
Як жартує баба Таня біля під’їзду, залишилося тільки ще якій-небудь парочці мужичків домовитися і усунути спікера, який дратує нашого двірника своєю українською вимовою російських слів. Ось тоді Верховну Раду взагалі прикриють через відсутність конструктивного керівництва та інтенсивне накопичення поставлених, але не вирішених задач. Жарти жартами, але тільки ця половина черв’яка смішить, коли читаєш, а не коли відкушуєш.
Скандали, плівки. Тягнуть-тягнуть журналісти цю касетну ріпку, ніяк витягнути не можуть. У процесі витягування на узбіччя вилітають один за одним державні чиновники. І де та мишка, якої не вистачає, щоб рвонути її з коренем і головною дійовою особою раз і назавжди?
Є в усій цій історії тільки один несмішний аспект. Це та мета, заради якої було покладено організаційні зусилля двох державних мужів, сказано негарні слова і скоєно неетичні вчинки. У чому вона? Яке має відношення до проблем суспільства і держави, до наших проблем? Проблем тих самих людей, які мерзнуть, недоїдають і сподіваються, що чесний і благородний рятівник допоможе їм.
З жалем говорю, що жодного відношення ця метушня до нас не має. Набрати 234 голоси, об’єднатися і проголосувати за новий податковий кодекс не вийшло. Як не знайшлося голосів і для прийняття нового закону про мови. Їх немає, коли треба приймати закони в інтересах громадян. Вони є, коли за три місяці до закінчення роботи цього складу Верховної Ради треба звести рахунки з політиком, який унаслідок своєї компетентності дратував самим фактом професійної відповідності своєї посади.
