Без цієї фрази сьогодні не обходяться майже жодні новини. А от про те, чи передані анонсовані справи до суду, громадськість поки не сповіщають.
Конституція України покладає на прокуратуру зокрема і нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. На сьогодні слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції і органів Служби безпеки України продовжують виконувати функцію досудового слідства, яка передбачає і право порушення кримінальної справи.
Україна, вступивши до Ради Європи та визнавши статут цієї організації, взяла на себе, окрім інших зобов'язань, і зобов'язання провести реформу прокуратури. Безумовно, реформа — це поняття значно ширше, ніж просто заміна однієї особи на посаді генпрокурора іншою.
Недавня заява тепер уже колишнього генерального прокурора України С.Піскуна про начебто прийняте ним рішення щодо ліквідації військових прокуратур з одного боку викликала здивування, а з іншого — почуття незручності за генпрокурора як найголовнішого правника в державі. Хіба ж у компетенції генерального прокурора ліквідація структури, функціонування якої передбачено Законом України «Про прокуратуру»? І хіба в цьому полягає реформа прокуратури?
Зрозуміло, що це виняткове право Верховної Ради України — вносити зміни до чинних законів, приймати нові закони, постанови тощо. Усі інші — і органи державної влади, і чиновники, і громадяни — мусять неухильно їх дотримуватись.
Можливо, екс-генпрокурор взяв приклад з Президента України, який також заявив, що він своїм указом ліквідовує Державну автомобільну інспекцію, також не змінивши закон. Що з цього вийшло, ми бачили. Однак то вже питання до тих радників і юристів, які готували проект виступу Президента України, але ж генеральний прокурор...
Кримінально-процесуальний кодекс України (процесуальний закон) передбачає, що приводами до порушення кримінальної справи є безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину, або ж заяви чи повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян та повідомлення в засобах масової інформації.
Ось як вчинив суддя, виявивши ознаки злочину (цитую мовою оригіналу): «...29 января 2004 года решением военного местного суда Днепропетровского гарнизона приказ начальника Днепропетровского гарнизона № 52 от 30 октября 2003 года «О предоставлении служебного жилья военнослужащим Днепропетровского гарнизона», которым двадцать одна квартира в доме 11-а по ул. Котляревского в нарушение действующего законодательства Украины признана служебной и распределена начальнику Днепропетровского гарнизона, его заместителям, помощникам, военному прокурору, его заместителю и другим военным должностным лицам.., признан судом неправомерным, и обязано начальника гарнизона отменить указанный приказ, а жилищную комиссию Днепропетровского гарнизона распределить указанное жилье в соответствии с действующим законодательством Украины в порядке очередности... Поскольку о фактах совершения указанными должностными лицами действий, содержащих признаки преступлений, военной прокуратуре Южного региона Украины известно, однако по настоящее время мер по предотвращению нарушений закона она не предприняла, то в ее действиях суд усматривает заинтересованность в сокрытии указанных противозаконных действий должностных лиц Днепропетровского гарнизона, прокуратуры..., и поэтому суд считает необходимым досудебное следствие по данному делу поручить Генеральной прокуратуре Украины... Судья А.Куликов». Суд також постановив порушити стосовно ряду посадових осіб, про яких йдеться в документі, кримінальні справи. Далі в постанові судді зазначається, що «...военный прокурор полковник юстиции Зелинский А.В. злоупотребляя своим служебным положением (ч.I ст.423 УК Украины), преследуя личные интересы, с целью незаконного получения для себя жилого помещения в доме по ул. Котляревского 11-а, открыто стал покрывать противоправные действия начальника Днепропетровского гарнизона...».
Аж ось яка роль і місце військових прокурорів, які і в армії служать, і за дотриманням законів в Збройних силах України та інших військових формуваннях наглядають. Звісно ж, не без користі для себе.
Але суспільство вже не те, воно вже має право ставити питання перед прокурором, перед владою і вимагати відповіді. Наприклад. Чому до сьогоднішнього дня не названі всі конкретні винуватці у збитті пасажирського літака над Чорним морем, влученні ракети в житловий будинок, у кривавій трагедії на Скнилівському летовищі, продажу величезних запасів військового майна і озброєння, передачі військових містечок без постанов Кабінету Міністрів України?
Усі ці справи вели слідчі і прокурори військових прокуратур, які, за колишньою радянською схемою, є чи не в кожному райцентрі, тобто в гарнізоні, однак спричинення державі, кожному окремому громадянину і суспільству в цілому тяжких наслідків, схоже, залишилось поза увагою Верховної Ради України.
Іншого наглядового органу над діями прокурорів в Україні немає, хіба що сама громадськість у особі представників громадських організацій вправі вимагати перевірки тих чи інших дій слідчих, прокурорів та органів дізнання.
З кишень українських платників податків держава оплатила недбалість, нехлюйство і злочинну самовпевненість посадових і службових осіб військового відомства.
Військо скорочено чи не в 10 разів, скоро залишаться генерали і полковники, трохи лейтенантів, бо схоже, що єдиний військовий ВНЗ — Інститут Сухопутних військ у Одесі, який випускав справжніх офіцерів, уже приписаний до ліквідації. А система військових прокуратур, яка є складовою єдиної системи прокуратур України, продовжує жити і паразитувати за рахунок державної скарбниці, закриваючи очі на порушення тих саме законів, за дотриманням яких вона має доглядати.
Чому до сьогоднішнього дня суспільству невідомо, скажімо, хто конкретно і якими діями спричинив підрив міжнародного авторитету України при виконанні місії ООН у Лівані? Хто з прокурорів веде ці справи і хто наглядає за діями цих прокурорів?
КПК України визначив підслідність кримінальних справ, в тому числі і злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, та особами, посади яких віднесені до 1-3 категорії посад державних службовців, працівниками правоохоронних органів: досудове слідство провадиться слідчими прокуратури. А ось як порушують кримінальну справу у слідчому відділенні Броварського міського відділу ГУ МВС України в Київській області, звісно ж, за заявою чи повідомленням громадян. «Броварський МВ ГУ МВС України в Київській області 20.06.2005 р. .№ 11-226 Мельнику В.Й. На Ваш лист повідомляю, що 08.09.2003р. слідчим відділенням Броварського МВ відносно Вас порушено кримінальну справу №30- 9636 за фактом привласнення печатки та штампу Броварського державного виробничо-торгового підприємства, за ст. 357 ч.I КК України. Справа неодноразово закривалась за відсутністю в Ваших діях складу злочину, передбаченого ст. 357 ч.I КК України, і на даний час перебуває в провадженні слідчого відділення Броварського МВ. Начальник Броварського МВ ГУ МВС України в Київській обл. В.Попелуха».
Якщо справа неодноразово закривалась за відсутністю в діях складу злочину, то чому прокуратура України, на яку покладений нагляд за додержанням законів органами, які проводять досудове слідство, упродовж двох (!) років не виконує своїх функцій?
Процесуальний закон прямо прописує, що за заявою або повідомленням про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з наступних рішень:
1) порушити кримінальну справу;
2) відмовити в порушенні кримінальної справи;
3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Усі інші дії прокурорів, слідчих, органу дізнання слід кваліфікувати за ознаками кримінальних злочинів, таких як службова недбалість, зловживання владою, перевищення владних повноважень, бо закон не передбачає такого терміну як «перепасовка», передача із одного органу досудового слідства і назад.
Очевидно, що реформа прокуратури України як єдиної наглядової системи не може зводитись до ліквідування військових прокуратур чи скорочення чисельності працівників районних, міських і обласних прокуратур. Реформа прокуратури, як і іншого органу державної влади в Україні, має реалізовуватися саме на підставі внесених парламентом України змін та доповнень до чинного законодавства України і під його контролем. Здійснення парламентського контролю є запобіжним заходом щодо неправомірних дій і свавільного застосування законів органами досудового слідства.
