А як все добре починалося — зразково-показове політичне примирення Віктора Ющенка і Віктора Януковича відбулося в кращих традиціях Матроскіна і Шарика. Щоправда, помирилися знову «нишком-тишком». Ані деталей досягнутих угод, ані будь-яких гарантій їх дотримання обидва лідери не розголосили...
За цих умов розраховувати на продуктивну діяльність робочої групи не доводиться. За існуючих суперечностей вона щонайбільше спроможна лише трохи підкоригувати бюджет і виборче законодавство в частині проведення позачергових виборів. І то після узгодження дати виборів.
А значить, залишаться закриті списки з олігархами, синами-кумами, з водіями й масажистами. Єдиний мегаблок демократичних сил також залишиться, але лише в мріях демократично орієнтованих виборців, яким, як і раніше, запропонують обрати менше лихо.
Кулуарно-особистий характер домовленостей свідчить, що багато в чому на нас чекає повторення ситуації. Знов відсутність більшості, чергові «зради» і «підкупи» в майбутньому парламенті й не тільки. Далі виникне чергова патова ситуація, і сторони знов будуть вимушені домовлятися. Знов, між іншим, за межами правового поля.
Щоб уникнути повторення ситуації, на наш погляд, потрібно вже зараз змінити принципи компромісу. Для початку — зробити публічними всі домовленості. Хай наші демократи засвідчать, що їм нема чого приховувати від виборців. Крім того, публічний характер домовленості гарантуватиме їх дотримання всіма сторонами.
Далі — більше. Публічна форма домовленостей неминуче змінить їх зміст з особисто- партійного на системний рівень, що дійсно відповідає інтересам виборців.
Не претендуючи на істину, ризикнемо запропонувати основні напрями конституційних змін, в яких зацікавлені виборці:
* Впровадження механізмів прямої (щоденної) демократії й контролю з боку виборців за діями політиків і чиновників усіх рівнів і гілок влади на всіх рівнях
* Децентралізація управління з підвищенням повноважень і відповідальності місцевих рад
* Істотне розширення кількості посад у всіх гілках влади, що обираються прямо громадянами
* Уточнення і конкретизація механізму реалізації конституційних прав громадян
* Детальне нормативне закріплення питань, за якими існує регіональна поляризація думок, на основі пріоритету прав людини і демократичних цінностей з використанням можливостей, що надаються децентралізацією
За цією логікою випливає просте, політично нейтральне і публічне розв’язання існуючої політичної кризи з виходом на повноцінну конституційну реформу. У загальних рисах це може бути:
* Проведення дострокових виборів до ВР в узгоджений час, наприклад, восени 2007 року. Провідні політичні сили зобов’язуються, прийшовши до парламенту VI скликання, протягом року, тобто до осені 2008 року узгодити, прийняти і винести на референдум новий варіант Конституції країни
* Проведення дострокових виборів президента через півроку після виборів ВР. Вельми бажано, щоб основні кандидати — Ющенко, Янукович, Тимошенко, Луценко заздалегідь, погоджено і публічно відмовилися від балотування (аргументів можна навести ще на одну статтю)
* Якщо нова ВР протягом року виявиться неспроможною прийняти зміни до Конституції і винести її на референдум, або якщо цей варіант не буде підтриманий народом, то Президент матиме право знову оголосити дострокові вибори парламенту або спільно з парламентом винести альтернативні формулювання спірних питань на всенародний референдум, за результатами якого парламент повинен буде протягом півроку підготувати наступний варіант Конституції й знову винести його на референдум.
Запропонований системний варіант компромісу є тривалим і не простим. Але він, принаймні, виключає імовірність ходіння по колу і практику кулуарних домовленостей, які укладуться для того, щоб у зручний момент від них відмовитися. Оформити його можна у вигляді нового конституційного публічного договору і значно більш детального. В Україні вже був такий досвід. І досвід позитивний — чому б ним не скористатися знову?
Чи готовий наш політикум до системного варіанту компромісу? Ні, звичайно!
Зайнятим перетягуванням повноважень політикам не до системних дій. Тим більше, що розробка і впровадження механізмів щоденної демократії, децентралізації й реального забезпечення конституційних прав простих смертних у значній мірі знижує повноваження політиків і чиновників усіх рівнів, тобто знижує ефективність використання політичної і адміністративної ренти.
Тоді навіщо пропонуємо те, що солідарно буде відкинуто і коаліцією, і опозицією? Відкинуто максимально тихо, без обговорення і суперечок. Тому що, на щастя, далеко не все залежить від наших демократичних і, безумовно, народних лідерів і їх політичних, і державних структур.
Запропонований варіант компромісу засновано на аналізі об’єктивних процесів довгострокового розвитку країни, здійсненого на базі Моделі розвитку технологічної цивілізації. Читачі самі зможуть оцінити якість наших прогнозів, зроблених на його базі.
Об’єктивний характер запропонованих напрямів конституційних змін робить їх практично неминучими. Ані політикум, ані великий бізнес, що його фінансує, не в змозі їх повернути назад — можна лише відстрочити. Тобто замість кількох років він може тривати кілька десятків років з періодичним тупцюванням на місці й ходінням по колу.
У той же час будь-яке гальмування об’єктивних процесів розвитку країни в умовах наростання політичної конкуренції обходитиметься дуже дорого.
Першою зміну ситуації вже відчула політик з найбільш розвиненою політичною інтуїцією — Юлія Тимошенко, яка вже кілька тижнів акцентує увагу на зростанні недовіри всьому політикуму, незалежно від його орієнтації, і намагається цьому протистояти, оголосивши політтехнологічними підступи опонентів.
Вона перша відчула дилему — або погодитися на обмеження повноважень політикуму, тобто насамперед потенційно своїх, на користь виборців і, очоливши цей рух, спробувати прийти до влади, або жорстко протистояти йому, створивши стереотип чергового ворога.
На відміну від інших, леді Ю є політиком не тільки за статусом, але і за соціотипом, тобто за покликанням. Тому ми не маємо сумніву, що вона як справжній політик змінить свою думку з цього питання. І зробить це як звичайно з надзвичайною легкістю і переконливістю. Наприклад, просто діставши старі заготовки. Пригадайте її тези з попереднього передвиборного з’їзду про те, що референдуми стануть для українців абсолютно буденною справою — вже тоді була очевидна актуальність цих тез. Зрозуміло, що це була гра на публіку. За час, що минув після виборів, не було представлено виборцям жодного детально проробленого механізму прямої демократії. Точно також зараз, граючи на публіку, точніше в боротьбі за голоси виборців, що перебувають в опозиції до всього политикуму, і які розчарувалися у всіх, знов доведеться пропонувати цікаві, передусім, виборцю тези. Навіть наступаючи на горло власним політичним амбіціям. А якщо це не зробить Юлія Володимирівна, то зроблять її опоненти — політична конкуренція зростає. Але поступово, під тиском тих же опонентів, їм доведеться не тільки працювати на публіку, але й робити хоча б частину з задекларованого. Приблизно таким чином, незважаючи на консолідований опір політикуму і великого олігархічного бізнесу, поступово реалізуються і нормативно закріпляються результати процесів об’єктивного розвитку країни, в яких зацікавлені прості громадяни.
