10 лютого 2001 року так широко розрекламована на декількох прес-конференціях (в тому числі і напередодні о 6 годині вечора!) координатором більшості кримського парламенту Василем Кисельовим позачергова сесія, зібравшись, так і… не відбулася. Журналістам на згадку залишився цікавий документ — надрукована за всією формою перепустка на позачергову сесію. Особисто у мене за № 96. Правда, печатка в кутку, де стоять букви «М.П.», на них не ставили, номер паспорта не заповнювали, так що нащадки або історики можуть його документом і не визнати…
Дійство, між іншим, було цікавим. Депутати-комуністи Анатолій Піронко і Опанас Іванов ще з вечора закликали по телебаченню депутатів на сесію не приїжджати, тому що «ніякої сесії не буде!» — говорили вони. За годину до призначеного часу біля приміщення Верховної Ради «бойовий комуністичний адмірал» (внаслідок того, що це звання йому «привласнила» вже Сажі Умалатова!) Олексій Усольцев, що керує в Криму «Спілкою радянських офіцерів», в повній військовій формі за допомогою мегафона «заводив» чоловік 100—150, що зібралися на мітинг в підтримку Леоніда Грача. Приміщення і підходи до нього охоронялися дуже посиленим нарядом міліції — навколо декількох ланцюжків рядових міліціонерів діловито ходила з мобільними телефонами дюжина полковників. «Кримінал розкрадає бюджет! Чому ці люди досі не в Сибіру? Йдіть у поля, на ферми, дайте людям їсти і грошей на життя, але не проводьте непотрібних сесій!» — гучним голосом звертався Олексій Усольцев до депутатів, що з’явилися біля будинку. Близько 10 годин в будинок парламенту увійшли депутати Василь Кисельов, Сергій Веліжанський, Олександр Рябков. Журналісти вирушили за ними, але охорона нікого не пустила, пояснивши, що заступник Голови Верховної Ради Юрій Корнілов заборонив пускати журналістів. Тим часом і троє депутатів незабаром також повернулися і пояснили присутнім: Юрій Корнілов заборонив також видавати депутатам ключі від залу засідань, а також і від інших кімнат, навіть від тієї, яка була закріплена за депутатами більшості. «Ми запрошуємо вас усіх у великий зал приміщення уряду, — сказав Василь Кисельов журналістам, — ми будемо проводити… парламентські слухання з бюджету на 2001 рік!»
Поки фракції більшості радилися перед початком, журналістам залишалося тільки здогадуватися, чому слухання замість сесії? Депутат від комуністів Опанас Іванов у формі міліцейського полковника, що, мабуть, поставив собі за мету криком, як він це звичайно робить, зірвати будь-який захід, який би не проводили депутати більшості, рвався в зал наради. Депутат Костянтин Панченко намагався дати інтерв’ю власкору СТБ Лілі Буджуровій, щоб пояснити, в чому помиляється більшість. Ліля від інтерв’ю наполегливо відмовлялася. Помічники депутатів-комуністів робили заяву для тележурналістів про те, що їх не пускають туди, де радиться більшість…
Нарешті всім видали перепустки і вказали на закріплені місця в залі.
Присутнім роздали урядову газету з Відкритим листом уряду до Рахункової палати, де пояснювалося, в чому вона помиляється, а також iз листом Міністра фінансів України Ігоря Мітюкова про кримські облігації і банк «Слов’янський», що спростовує заяву Леоніда Грача «про особисту участь нині працюючих перших осіб Ради міністрів і Міністерства фінансів Криму в афері з передачі коштів кримської позики…» Незабаром вийшли депутати Василь Кисельов, Сергій Куніцин, Людмила Денисова, Борис Дейч, Іван Бурій, Олександр Баталін, Віталій Верченко, Роман Аронов та інші, які… зробили заяву.
Василь Кисельов: «Відбулися збори депутатів більшості і ми ухвалили… єдине правильне рішення: враховуючи внутрішньополітичну обстановку в державі Україна, враховуючи, крім того, те, що сьогодні групу депутатів iз розпорядження Голови Верховної Ради не пустили для роботи в приміщення Верховної Ради, ще раз продемонструвавши нам свої неправомірні дії, зваживши сьогодні всі «за» і «проти» ми вирішили не підігравати тим силам, які на даний час розгойдують ситуацію в державі…
Потім міністр фінансів Людмила Денисова розповіла, скільки втрачає Крим через те, що не приймається бюджет: міста і райони недоотримують гроші через те, що діють старі нормативи відрахувань — Євпаторія втратить більше ніж 5 мільйонів, Сімферополь більше чотирьох, Керч — більше одного і так далі. У цих містах зараз зростає заборгованість по заробітній платі»…
Сергій Куніцин: «Сьогодні були всі якісні і кількісні підстави для того, щоб провести Позачергову сесію. Але ми обговорили ситуацію і, знаючи, що сьогодні відбувається засідання Ради національної безпеки у Києві, знаючи, що ситуація в країні дуже складна, і моя зустріч iз Президентом мене переконала, що сили, які вимагають дестабілізації обстановки, використовують в тому числі і кримську ситуацію… Ми могли б провести сесію, але розуміємо, що на цьому зіграють»…
Заступник Голови Верховної Ради Борис Дейч: «…Враховуючи ситуацію в державі і те, що при наявності нашої більшості сесія все одно відбудеться, ми вирішили цього не робити. У нашій більшості 6 довірених осіб Президента, що працювали під час виборів, і, відчуваючи відповідальність за ситуацію, ми вирішили не підривати обстановку».
Представник Президента Анатолій Корнійчук: «Головне завдання знайти точки зіткнення. Треба вести переговори, бюджет — це не простий документ і його треба обговорювати в самій Верховній Раді. Але затвердити бюджет треба як можна раніше. Нам потрібно подолати політичні амбіції»…
Ми потім ще довго брали інтерв’ю в учасників депутатського зібрання і тут є над чим замислитися.
По-перше, чого домоглися ініціатори позачергової сесії? Вони домоглися, звичайно, неабиякого переляку комуністів і Леоніда Грача, що дав команду міліції захищати приміщення парламенту так, немов на нього робили замах не депутати, а як мінімум кримські татари (як це було в 1992 році). Але вони і самі зазнали переляку, не знаючи точно, що саме в цей час відбувається в Києві…
По-друге, Леонід Грач і його фракція всерйоз передбачали, що неугодні їм рішення дійсно будуть прийняті позачерговою сесією. Адже якби вони були прийняті, то вони були б прийняті не інакше, як більшістю, а отже, вони можуть бути прийняті і на черговій сесії, а тим більше рішенню більшості голова повинен підкоритися. То чи варто ховати ключі і викликати міліцію, щоб перешкоджати невідворотній події, чи не краще було б просто очолити процес?
По-третє, виходячи з дій комуністів і більшості напередодні позачергової сесії, можна передбачити, що більшість була впевнена у своїй перемозі, а комуністи сподівалися за ніч запобігти прийняттю неугодних їм рішень іншим, не парламентським способом.
Тому внаслідок відмови більшості від проведення сесії виникає логічне питання: а чи була більшість у більшості: не увечері 9 лютого (тоді вона, безсумнівно, була в кількості, як сказав Василь Кисельов, 57 голосів), а вранці 10 лютого? Василь Кисельов, повний оптимізму увечері, вранці говорив про це так: «Нас було 50 в залі і ще 3 сиділи в машинах, які чекали, що якби ми відкрили сесію, вони б прийшли голосувати. І ще троє були у відрядженні. Разом 56»… Тому найвірогідніше ми маємо справу з ситуацією, коли комуністам вдалося взяти верх знову непарламентськими методами. Серед журналістів ходили неофіційні чутки (тому ми ручаємося не за їх достовірність, а за їх правдоподібність!), що з Києва (в який раз!) заборонили брати участь у сесії депутатам-міліціонерам, та й ще місцевий впливовий бізнесмен, що зіграв значну роль в обранні Леоніда Грача, не побажав так мирно його відпускати, не отримавши з нього хоч вовни жмут, і порадив депутатам, які прислухаються до його думки, поки зачекати. Тому не виключено, що Василь Кисельов говорив правду — вранці «більшість» нараховувала дійсно 50 чоловік, і трьох в машині. Хоч хто був упевнений в цих трьох? Ніхто, і якби вони відкрили сесію, а троє просто завели б двигуни і поїхали, штовхнувши їх на нерозсудливість…
Однак, припустимо, що їх не більшість, а 50 або навіть 49, або близько до того (в чому різниця тільки кількісна, але не якісна), і вони єдині в якій-небудь думці. Чи може спікер ігнорувати цю думку, якщо не більшості, то половини або близько до неї депутатів парламенту, настільки, що вони вимушені намагатися провести позачергову сесію? Вже і сам цей факт свідчить, що не все добре в кримському парламентському королівстві…
З іншого боку, чи могли кримські події, вплинути на ситуацію в країні? Звичайно, зрозуміла обережність депутатів більшості з приводу того, що у Києві відбувалося засідання Ради національної безпеки і оборони, і їм ще не були відомі його рішення. І якби вони відкрили сесію, а троє поїхали, а у Києві трапилося щось непередбачене? Вони могли б постраждати. Але й тільки. У Сімферополі не враховують (або удають, що не враховують!) ту обставину, що будь-який подальший розвиток кримського конфлікту (така його природа) не може загострити ситуацію в країні більше, ніж він вже загострює її цілий рік, але навпаки — дозвіл його навіть в найгострішому вигляді приніс би країні загалом тільки полегшення, оскільки далі замість того, щоб підкидати Києву різну бузу, кримські дії були б ясними, чіткими і прозорими. Замість норовливої автономії Київ отримав би, нарешті, планово керований регіон. Комуністи напередодні подали в Сімферопольську міськраду заяву з проханням дозволити встановлення наметового містечка на 500 чоловік, на площу ж прийшли не більше 100—150 і ті без наметів. Демократи, говорив Сергій Куніцин, можуть сьогодні вивести на площу набагато більше людей, ніж комуністи, і це дійсно так — за їх плечами не тільки заводи, але і приватне підприємництво, і інтелігенція. Але вони на це не пішли, а це вже говорить, що за ними свідомість, дисципліна, і… усвідомлення правоти. Чергова сесія призначена на 21 лютого, і ніхто інший як комуністи будуть закликати з’явитися на неї депутатів, щоб вона, не в порівняння січневій, все ж відбулася. І якщо в парламенті Криму є реальна більшість — вона ухвалить всі рішення, які вважатиме потрібними. А якщо її немає, то на то вона і демократія…
