Пропозиція п. Софії Котелянської щодо виборчого гасла майбутнього президента, оприлюднена в «Дні» на початку квітня, є більш чи менш прийнятною, якщо йдеться про її початкові складники «праця — це добробут, добробут — це демократія». Проте підсумкова теза «демократія — це диктатура закону» є абсолютно слушною. Саме цього потребує Україна, а більшість її громадян саме диктатури закону чекають від майбутнього президента. Нині чинний Президент Л. Кучма має, вочевидь, якісь уявлення і про демократію, і про законність. Але поєднати їх і втілити в нашому державному будівництві йому не під силу, бо він був і залишився директором заводу (а не директором держави). Сьогодні в нас демократія — це анархія, а закон — свавілля тих, що сидять у посадових кріслах, і тих, у кого товстий гаманець.
Гадаю, доречним буде коротенький екскурс у політологію. Диктатура — це відсутність будь-яких законів для правлячої верхівки при одночасній регламентації кожного кроку тих, хто знизу (класичні зразки — фашистська Німеччина і більшовицький СРСР). Диктатура беззаконня — безпомічність влади, безправність народу і абсолютна «воля» для напівтіньових, тіньових і мафіозних утворень. Зразок — Україна за часів Л. Кравчука і Л. Кучми. Диктатура закону — щоденна демократія, на яку сьогодні спираються і на якій квітнуть усі держави Заходу. Наведу приклад, начебто легковажний, але насправді сповнений глибокого змісту. Президент США Б. Клінтон не міг призначити свою коханку на якусь посаду в адміністрації Білого дому, бо такі призначення не входять у компетенцію президента. Не входять — і все, крапка, абзац.
Підзаконний президент і підзаконний сміттяр є саме тими уособленнями демократичної законності, якої ми не бачили ні в Російській імперії, ні в Радянському Союзі. І ніколи не побачимо в Україні, якщо владу в ній не перебере на себе особистість, здатна щиро шанувати закон і скрутити у віхоть його порушників. Не бачу причин, з яких я мусив би промовчати про свої особисті виборчі симпатії. Переконаний, що диктатура закону — це Євген Марчук, генерал і колишній керівник СБУ.
Багато теоретиків чомусь вважають, що робота в органах держбезпеки може негативно вплинути на імідж Євгена Кириловича. Це — помилка. Запитайте в людей (а я запитував і знаю) і пересвідчитесь, що довіра до Є.Марчука тримається не в останню чергу на його роботі в СБУ. А від інших кандидатів у президенти ми можемо чекати або просто диктатури, або диктатури беззаконня.
Шануймося! П. БЕРЕЗЮК, викладач технікуму Ворзель
