Оновлене виборче законодавство визнано таким, що чинить тиск на вітчизняні видання та теле- і радіоканали. Відтак правники б’ють на сполох: нова редакція Закону України «Про вибори народних депутатів» містить багато положень, які подекуди суперечать одне одному. Про це йшлося в день відкриття «Медіафоруму-2006», який зараз триває у столиці, на тематичному засіданні «Правове регулювання висвітлення виборчого процесу в ЗМІ. Політична реклама».
Згадаймо, що влітку парламент прийняв нову редакцію Закону України «Про вибори народних депутатів», деякі положення якого вступили в силу.
Директор Інституту медіаправа Тарас Шевченко звертає увагу передусім на той факт, що ЗМІ на рівні закону не розглядаються як самостійні учасники виборчого процесу. Підтвердженням цього слугують терміни в тексті закону: «використання засобів масової інформації», «використання ТРК у виборчих кампаніях» тощо. «Тобто йдеться про те, що ЗМІ лише хочуть використати, — каже Т. Шевченко. — І в більшості випадків — так і роблять». Пан Шевченко зазначає, що, незважаючи на формулювання закону, від самих медіа залежить, чи так воно буде й надалі. «Звичайно, я переконаний, що ті закони, які передбачають таке «використання», жодним чином не сприяють розвитку ЗМІ і журналістів», — додає він. Але, відповідно до нового закону, який є вже «майже» чинним, перекреслюється самостійне право (й обов’язок) журналістів на подання матеріалів. Отже, можна побачити дві «стратегічні» речі, які стосуються регулювання в законі діяльності ЗМІ, кандидатів і виборців. По-перше, це наміри й бажання законодавчих органів накласти максимальну кількість заборон. «Заборонити все, що якимось чином може бути ризикованим — потенційно негативну інформацію, коментарі», — каже Т. Шевченко. Друга стратегія спрямована на те, щоб громадяни отримували якомога більше інформації. Тобто — зовсім протилежна першій позиція. Наприклад, якщо поширена якась певна думка, то має бути представлена також і протилежна. Це, зокрема, стосується політичної реклами, передвиборної агітації і права на відповідь. Також з’явилася норма, за якою в деяких випадках можна відмовлятися від політичної реклами. Звісно, якщо тільки вона несе заклики до расизму, федералізації й т.п. Політична реклама має видаватися із посиланням, хто є її замовником. З’явилися також деякі зміни в термінології — «спростування» інформації замінили на «обов’язок дати відповідь».
Найголовнішою колізією, вважають експерти, є реальна можливість тимчасового закриття ЗМІ. Це насправді жорстка й серйозна санкція, яка, якщо і має право на існування, то повинна застосовуватись за надзвичайно серйозних причин. Український закон розмежовує два випадки, коли можна застосовувати цю міру покарання. Зокрема, 9-м пунктом статті 71 Закону України «Про вибори народних депутатів» — обмеження щодо ведення передвиборної агітації — «забороняється розповсюдження завідомо неправдивих або наклепницьких відомостей про партію (блок) суб’єкта виборчого процесу або про кандидата в депутати». 10 й пункт попереджає, що«у разі порушення засобами масової інформації вимог частин п’ятої та дев’ятої цієї статті за поданням Центральної виборчої комісії або відповідної окружної виборчої комісії засобом масової інформації тимчасово (до закінчення виборчого процесу) в установленому законом порядку зупиняється дія ліцензії або випуск (друк). У разі інших порушень засобом масової інформації вимог цього закону тимчасове зупинення дії ліцензії або випуску (друку) здійснюється виключно за рішенням суду». Але що означає «завідомо неправдиві або наклепницькі відомості», і хто буде встановлювати ступінь їхньої «неправдивості»? За нинішнім законом — ЦВК. Хоча, за загальними правилами, відповіді на подібні питання дає лише суд. Однак, пригадаймо, ЗМІ не є суб’єктами політичного процесу. Керівник аналітико-правового відділу Української асоціації видавців періодичної преси Алі Сафаров наголошує, що за цієї умови суд розглядатиме скаргу в загальному порядку, що може затягнутися на невизначений термін. І додає, що раніше проводити аналіз передвиборної агітації забороняли тільки державним та комунальним ЗМІ. Проблема нинішнього виборчого законодавства — заборона робити будь-які коментарі, аналізувати чи надавати перевагу тому чи іншому кандидату для всіх ЗМІ, окрім партійних. Можна припустити, що цими табу народні депутати прагнули вберегтися від так званого чорного піару. Водночас кандидати, партії та блоки зі свого боку не несуть жодної відповідальності за зміст своєї агітації. Їх не можна зняти з передвиборчих перегонів. Але логічно було б, коли б відповідальність несли саме розробники політичної агітації. А ними аж ніяк не є ЗМІ. Проте законодавцям здалось, що простіше покарати ЗМІ, аніж справжніх винуватців. До того ж журналістів-аналітиків знову, як і під час попередніх перегонів, намагаються позбавити на період виборчої кампанії «шматка хліба», адже будь- які оціночні судження в ЗМІ закон також забороняє! В результаті засоби масової інформації стають заручниками виборчого процесу. Думка члена ЦВК Андрія Магери втішає, але не всіх. «Я не драматизував би ситуацію, — каже він. — Можливо, нова редакція закону справді занадто жорстка, але вона себе виправдовує». За законом, Центральна виборча комісія вправі здійснювати контроль над дотриманням виборчого законодавства, в тому числі в частині використання ЗМІ. Однак вона не є останньою інстанцією в прийнятті рішення про закриття ЗМІ, про яке йдеться у вищезгаданій 71-й статті. А.Магера висловив упевненість у об’єктивності всіх державних інституцій, які вирішуватимуть долю тимчасового «неіснування» ЗМІ, крім окружних виборчих комісій. «Щодо їхніх рішень існують певні побоювання», — зазначив член ЦВК.
