Сьогодні, після надто низького, а точніше, — нульового законодавчого старту депутатський корпус знову збереться в сесійній залі. Минулої п’ятниці, нагадаємо, парламентарії прийшли на роботу поза планом, із ініціативи 152 представників БЮТ. Проте розглянути, що планували (а саме законопроекти, що стосуються місцевого самоврядування), власники мандатів так і не змогли — регіонали, як і раніше, блокували трибуну.
При цьому ніхто не розповідає, у скільки нам із вами — роботодавцям законодавців — обійшовся «холостий» день у ВР. Зрозуміло, що йдеться про солідну суму з трьома нулями в кінці. Тому хочеться вірити, що спікер Литвин виконає свою обіцянку й позбавить тих, хто сам не працює та іншим не дає, місячної платні, яку, знову-таки підкреслимо, українські платники податків платять не за споглядання огрядних тіл біля президії, а за реальну, передусім, антикризову законодавчу роботу.
В ефективність Верховної Ради, схоже, не вірить уже ніхто: ні Президент, який неодноразово закликає ВР саморозпуститися (і це, до речі, притому, що в Конституції такий механізм не прописаний), ні спікер, ні рядові депутати.
Потрібно визнати, що ситуація в парламенті більш ніж складна. З одного боку, коаліція з перевагою (та й то — ситуативною) в один-два голоси не в змозі ні закони ухвалювати, ні навіть Кабмін міністрами укомплектувати (в уряді, нагадаємо, пустими тривалий час залишаються крісла міністрів ключових відомств — МЗС, Міноборони, Мінфіну та Мінтрансу).
З іншого боку, говорити про переформатування парламентської більшості нині не доводиться, оскільки лідери найчисельніших фракцій є кандидатами в президенти і їм в умовах спілкування з народом потрібні опоненти — «мішені» інформаційних атак, а не надійні парламентські союзники.
Що в умовах паралічу парламенту краще — дострокові вибори чи заблокована де-факто, але легітимна де-юре Верховна Рада? Відповіді на це та інші запитання поточної політичної повістки «День» шукає разом із провідним експертом Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України Олександром Палієм.
— Олександре Андрійовичу, всі ми бачили, який низький, а точніше, — нульовий був парламентський пленарний старт після літніх канікул. Це, на ваш погляд, реальний КПД єдиного законодавчого органу країни чи все-таки штучно створена неспроможність депутатського корпусу?
— Передусім, необхідно врахувати, що в країні фактично стартувала президентська виборча кампанія і кожна політична сила намагається представити себе в найвигіднішому в очах людей світлі. Безумовно, громадяни хочуть розпуску парламенту, бажають ротації політичної еліти, і деякі парламентарії, щонайменше на словах, намагаються очолити цей процес. Варто зауважити, що Партія регіонів та БЮТ на сьогодні практично вирішили всі цікаві для себе справи. Вони, наприклад, затвердили новий закон про вибори президента, що фактично легітимізує фальсифікації, максимально спрощує їх. Уже зараз можна сказати, якими будуть ці фальсифікації. Вони, передусім, стосуватимуться маніпуляцій з виборчими списками. Це — основна технологія, хоч будуть і інші.
Крім цього, БЮТ і ПР розділили між собою кошти на вибори (а саме 10 млрд. грн.) під приводом Євро-2012. Тому, як то кажуть, ключові питання команди Тимошенко та Януковича вирішили і, власне кажучи, більше їм турбуватися немає про що, ось вони й починають працювати в режимі виборчої кампанії.
— Тобто, розмови (причому на найвищому державному рівні) про вірогідні дострокові парламентські вибори — це не більш ніж розмови, виборча риторика, загравання з електоратом, нарешті, ширма для прикриття бездіяльності?
— Так, безперечно, це ширма, оскільки нинішні депутати не в змозі писати і затверджувати нормальні закони і найголовніше — вони не в змозі побачити перспективу України. З одного боку, вони усвідомлюють своє інтелектуальне безсилля. З іншого боку, депутатський корпус чудово розуміє свої власні, меркантильні інтереси. Якщо казати про розпуск парламенту, то необхідно зауважити, що розпуск був гранично реальним місяць тому, коли Президент мав безперечні конституційні підстави видати указ про дострокове припинення повноважень ВР. На жаль, він цим правом не скористався. (В останні шість місяців своїх повноважень глава держави втрачає право розпуску Верховної Ради. — Авт.). Разом із тим, мені здається, що якби навіть зараз Президент видав би указ про розпуск парламенту, суспільство, як любить висловлюватися сам глава держави, зустріло б його рішення оплесками. Потім, звичайно ж, Президент міг би звернутися до Конституційного Суду, з тим, щоб судді КС сказали, відповідає Основному Закону указ чи ж ні. Я вважаю, це був би оптимальний вихід із ситуації, що склалася у ВР, однак Президент через якісь незрозумілі для мене причини не скористався шансом, який він мав два місяці й навіть місяць тому.
— Можливо, Віктор Ющенко просто розуміє, що видати указ — це одне, а забезпечити виборчий процес, передусім фінансовий, — повністю інше. Не секрет, що нині підтримка президентських ініціатив у Раді дуже низька, так чи варто було сподіватися главі держави, що у ВР знайдеться мінімальні 226 за виділення бюджетних коштів на виборчу кампанію? До речі, восени 2008 року Віктор Ющенко видав указ про дострокове припинення повноважень нинішньої ВР, однак депутати не виділили грошей на вибори і процес «заморозився».
— Ви знаєте, мені здається, питання фінансування виборчої кампанії можна було б вирішити. У тому числі й на новій сесії, а також призначивши технічного прем’єр-міністра.
— Допустимо, Віктор Андрійович, тоді, коли він мав на те конституційні підстави, видав би указ про дострокове припинення повноважень ВР, однак запитання: а чи отримали б ми щось якісно нове, обираючи парламент за існуючими виборчими правилами?
— При всьому цьому, на мій погляд, навіть за нинішньої виборчої системи, у випадку виборів, відбулися б серйозні зміни. З’явилися б нові виборчі суб’єкти. Тим більше, що методом призупинення указу можна було б затвердити нове виборче законодавство, ухвалення якого могли б підтримати представники Блоку Литвина, Партії регіонів, частина НУ-НС. Тож цілком реально було б повернутися до мажоритарної, змішаної, або до системи виборів за відкритими списками.
Якщо повернутися до питання про те, чому Віктор Ющенко не скористався правом розпуску, складається враження, що Президент намагається (жорстко критикуючи при цьому ВР) не дестабілізувати роботу державних органів, іншими словами, відсторонитися від інституційних протиріч. Тут також необхідно пригадати 2007 рік, коли він не відразу зважився на видання указу про розпуск парламенту. Іншими словами, Президент старається працювати в межах існуючого інституційного механізму. Проте, як мені здається, в окремих випадках бездіяльність — це гірше, ніж помилка. І якщо говорити про ситуацію в парламенті, на мій погляд, це саме такий випадок. Чому? Та тому, що суспільство (і ви також, я гадаю, це чудово відчуваєте) чекає радикальних дій і той політик, який відрізниться в цьому значенні від більшості так званої політичної еліти, буде сприйнятий як свій і, більше того, йому можуть багато що пробачити. Інформаційні повідомлення, що надходять регулярно, в яких так чи інакше фігурує політеліта (про лозинських, про мажорів, про дачі, про те, хто, де, коли і скільки землі отримав тощо), викликають лише негативні емоції.
— Ви особисто бачите сьогодні політика, який за різними критеріями (передусім, моральними) відрізняється від нинішнього правлячого класу?
— Щодо політика, який був би антисистемним, зауважу наступне. Насправді в нас такої фігури поки що немає, оскільки такому політику, як мінімум, дуже складно було б знайти фінансову підтримку в існуючій системі. Разом із тим очевидно, що БЮТ та Партія регіонів, затверджуючи новий закон про вибори президента, працювали проти третього кандидата, як я розумію, на сьогодні — проти Яценюка. Більшою мірою Блок Юлії Тимошенко розцінює Арсенія Петровича як загрозу собі, ПР — меншою. Однак, на мій погляд, в Яценюка нині немає радикальних методів для того, щоб продемонструвати, з одного боку, ліберального, з іншого — рішучого політика. Для такого позиціонування, крім усього іншого, необхідний драйв. А такого драйву, який, до речі, був у Ющенка 2004 року, немає нині в жодного політика.
— Раніше ви сказали про те, що БЮТ і ПР вирішили всі цікаві для них питання, в числі яких — новий закон про вибори президента. Разом із тим незабаром стартує бюджетний процес, країна входить у зиму, чого ж чекати і, власне, чи варто чогось продуктивного чекати від Верховної Ради в цих життєво важливих для країни напрямах?
— По-перше, варто зауважити, що робота ВР — беззмістовна, по-друге, депутати ухвалюють такі закони, що через них у людей, у держави виникають великі проблеми. Є така приказка, що бюрократ найефективніше діє в період відпустки. Це саме стосується й нашого парламенту — він найефективніший тоді, коли не працює.
Що ж до бюджетного процесу, то і опозиція, і прем’єр-міністр заявили, що до виборів президента ніякого бюджету не буде. Тож Верховна Рада може спокійно піти на відпочинок на півроку і нічого в Україні при цьому не зміниться.
— Яким чином, на ваш погляд, складатимуться відносини ВР із новообраним главою держави?
— Я впевнений, що новий президент зобов’язаний поставити перед парламентом гранично жорстко питання затвердження нового виборчого законодавства і антикорупційне питання. Якщо ж депутати тягнутимуть час у розгляді цих тем, президент повинен негайно підняти питання про розпуск парламенту. Я вважаю, що, швидше за все, парламент буде розпущений після президентських виборів. Законодавча підстава для цього буде знайдена, а за фактом ця ВР буде розпущена.
— Вельми актуальний донедавна конституційний процес нині дещо відійшов на другий, якщо не на третій план. Тему необхідності реформування Основного Закону педалює хіба що Президент Віктор Ющенко. Однак його варіант конституції не підтримують у великих парламентських фракціях, а без голосів БЮТ і ПР затвердження нової Конституції неможливе. Як ви вважаєте, коли питання реформування Конституції знову актуалізується, і, власне, коли в ньому буде поставлена жирна крапка?
— Я розумію і розділяю позицію Президента щодо цього питання. Віктор Ющенко, до речі, вигідно тут виглядає, оскільки він виніс свій проект Конституції на всенародне обговорення, у той час як Тимошенко та Янукович писали Основний Закон із радниками та ще з парочкою людей в умовах найсуворішої секретності, в кімнатах, захищених від прослуховування тощо. Чому, до речі, вони це робили в умовах секретності? Бо розуміли, що здійснюють шкідливі для України кроки, і я навіть сказав би — суспільно небезпечні. Ми бачили, як потім вони почали відхрещуватися від цих дій, що означає їхнє розуміння дуже й дуже загрозливих і небезпечних для країни дій. І їхні спростування в причетності до написання тієї Конституції, що активно обговорювалася в ЗМІ, ще більше підкреслили їхню провину. У цьому контексті Президент старається позиціонуватися досить позитивно, відкрито. Разом із тим необхідно не допустити, щоб президентський конституційний проект не став усього лише його виборчою риторикою. Я гадаю, справу необхідно доводити до логічного завершення, тобто до винесення відповідних конституційних змін (які, на мій погляд, будуть підтримані українським суспільством) на всенародний референдум — можливо, одночасно з президентськими виборами, можливо, дещо пізніше. Це важливе для того, щоб отримати народну підтримку, а потім запитати КС, що це було — остаточне затвердження людьми Конституції, або ж це були такі рекомендації політикам, через які вони не можуть переступати.
На мою думку, такі рішення будуть похвально сприйняті суспільством. Більше того, я вважаю, що за проект Конституції Ющенка проголосує значно більше людей, ніж за кандидата в президенти Ющенка. І це буде непоганим компліментом його конституційним зусиллям.
Окремо варто відзначити, що Конституція Ющенка дуже серйозно відрізняється від Конституції Тимошенко — Януковича, яка, якщо говорити відверто, була направлена на вбивство і розчленування України. І я це кажу без зайвої драматизації, а за суттю того, що відбувалося в конституційному полі в червні нинішнього року.
Конституція Ющенка дійсно направлена на розвиток держави, на поновлення дієздатності правоохоронної системи (що є кардинально важливим завданням для України). Разом із тим у президентському варіанті Основного Закону є деякі деталі, що вимагають вдосконалення. Якби з конституційною ініціативою Ющенко виступив, скажімо, роки чотири тому, це було б геніально. Однак ви знаєте, це саме той випадок, коли краще пізно, ніж ніколи.
— Якщо говорити про агітаційні відмінності останньої президентської виборчої кампанії та нинішньої, які ключові моменти ви виділили б?
— Зараз підіймається значно менше ідеологічних питань. Янукович недавно знову підняв питання російської мови як другої державної, однак про подібні речі нині говорять набагато менше, ніж 2004 року.
До речі, під час конституційних переговорів БЮТ і ПР, я зазначав, що ця кампанія не розриває країну, як стверджували вони, мовляв, потрібно вибори перенести на 2015 рік, оскільки вони розривають Україну. Навпаки, нинішня виборча кампанія зближує українців, бо люди з різних регіонів розуміють, що в них є спільні інтереси, які істотно відрізняються від інтересів так званої політичної еліти.
Ця кампанія цікава ще й тим, що політикам, по суті, нічого сказати. Нічого сказати змістовного, фундаментального ні Партії регіонів, ні Януковичу, який чотири роки був прем’єр-міністром, ні БЮТ, ні Тимошенко, яка практично стільки ж, скільки і Янукович обіймає посаду голови Кабміну. У результаті, вони просто іміджево підживлюють власний образ. До обіцянок типу «Український прорив», або «Поліпшення життя вже сьогодні» люди відносяться набагато скептичніше, ніж раніше. Для того, щоб тобі вірили, необхідно мати чисту кредитну історію, а жоден із них такої кредитної історії не має. І цей момент дає досить серйозний шанс Яценюку, якщо він, звичайно, додасть драйву своїй кампанії. Йому намагаються штучно створити цей драйв (історія з Ратушняком, наприклад) конкуренти, не розуміючи, що вони насправді допомагають Арсенію Петровичу.
— Зовнішній чинник і українські вибори. Звичайно ж, хочеться, щоб якнайшвидше це питання не стояло взагалі, однак ми пам’ятаємо вибори 2004 року, і вже бачимо, що спроби іноземних держав втручатися у внутрішній виборчий процес 2009—2010 будуть. Яким буде цей вплив?
— Я вважаю, що будь-якого роду активність іноземних держав Заходу або Сходу в наших виборах — це ніщо інше як порушення українського законодавства.
— Безумовно, це так, але ж на практиці ми бачимо інше, на жаль.
— Так, оскільки наша держава виявляється беззубою, будучи не в змозі протистояти цим процесам. Коли в нас іноземні телеканали ведуть проти України фактично військову пропаганду, держава виявляється паралізованою політичним, чиновницьким страхом. Тобто виходить, що іноземну державу в нас бояться більше, ніж український народ і українське законодавство. Це категорично неприйнятна ситуація й новому президенту цю ситуацію необхідно змінити найкардинальнішим чином.
Якщо казати про російський вплив на українських виборах, я вважаю, що цей вплив буде інформаційним. У нас є певна частина виборців, які орієнтуються на думку Росії. Не виключено, що з боку РФ будуть зроблені спроби організації таких інформаційних провокацій, як, наприклад, відомий виступ Дмитра Медведєва. Однак я, чесно кажучи, вважаю, що ефективність подібних акцій не обов’язково буде високою. Значно вищою ефективність може бути у фінансовій підтримці фальсифікацій, підкупу членів комісій тощо. Правоохоронні органи зобов’язані зараз відстежувати ситуацію, оскільки це питання сьогодні, підкреслюю, дуже й дуже серйозне. Ще раз зауважу, що створене спільними зусиллями БЮТ і Партії регіонів виборче законодавство надає можливість для фальсифікацій на рівні виборчих комісій, на рівні фальсифікацій списків виборців.
Якщо повернутися до вірогідного інформаційного впливу Росії на виборах, то, гадаю, цей вплив не буде таким критичним, як реальна спроба фальсифікації підсумків волевиявлення 2004 року.
Що ж до Заходу. Інтерес ЄС, США полягає, передусім, у тому, щоб в Україні відбулася легітимна зміна влади. Встановлення нелегітимної влади — це прямий шлях до диктатури, оскільки нелегітимна влада завжди вимушена захищати своє владне придбання силовими методами. А якщо в Україні буде легітимно обрана влада, хай хто прийде до неї, це буде шлях до відкритого діалогу і зі Сходом, і з Заходом. Така влада буде значно впевненішою, значно сильнішою. Така влада зможе ефективніше захищати інтереси держави і, нарешті, бути партнером, який не викликає алергії.
