Днями в Україні без великого пафосу та зайвого шуму відзначили День місцевого самоврядування. За великим рахунком, «місцеве» свято було фактично проігнороване на центральному рівні. Президент обмежився лише спецпосланням, у якому серед іншого зазначається: «Дієве й сильне місцеве самоврядування є однією з основних складових демократії, важливим чинником реалізації прав і свобод людини, інструментом вирішення як регіональних, так і загальнодержавних проблем». Окрім того, Віктор Янукович висловив переконання, що сьогодні як ніколи «треба розширити права місцевих рад, підсилити інституційні й фінансові можливості місцевого самоврядування, створити ефективну систему адміністративно-територіального устрою».
Украй неприємний «сюрприз» до Дня місцевого самоврядування піднесли Юлії Тимошенко. З «Батьківщини», очолюваної, як відомо, екс-прем’єром пішли по черзі два мери: Запоріжжя — Олександр Сін та Новомосковська — Сергій Мороз. Мери — це господарники, й вони повинні бути аполітичними, впевнений сьогоднішній співбесідник «Дня» — мер Вінниці Володимир Гройсман. Нагадаємо, що, згідно з оновленим виборчим законодавством, кандидатом у мери міг стати лише делегат від тієї чи іншої партії.
Більшість градоначальників і претендентів на посаду мера в різних регіонах України обрали (а комусь «допомогли» обрати) найлегший зі шляхів. Вони в терміновому порядку вступили до лав правлячої Партії регіонів, убезпечивши себе таким чином від впливу горезвісного адмінресурсу. Мер Вінниці, на відміну від багатьох своїх колег, пішов іншим шляхом. Колись член «помаранчевої» НУ-НС вирішив абстрагуватися від партій-важкоатлетів і вийшов на виборчу дистанцію від маловідомої партії «Совість України». Ризикнувши — виграв. За 32-річного Гройсмана проголосувало майже 80% жителів Вінниці, які прийшли на виборчі дільниці. Утім, ризикнемо припустити, що Володимир Борисович був упевнений у високому рівні підтримки своєї кандидатури з боку вінничан. А балотуючись від маловідомої політсили, просто хотів перевірити, дійсно партійна прописка мера має велике значення, чи люди роблять ставку на особистість, оцінюючи, що вона зробила та що обіцяє.
На попередніх муніципальних виборах 2006-го Володимир Гройсман переміг на виборах мера Вінниці, ставши наймолодшим головою обласного центру в Україні. На той момент йому було всього 28. Що зробив для міста й городян за перший термін мера Гройсман і що планує реалізувати впродовж другої каденції? Чи має зміцнення місцевого самоврядування бути пріоритетом номер один для країни? Ці й інші запитання «День» адресував старому-новому мерові Вінниці.
— Володимире Борисовичу, перш за все хотілося б почути вашу думку про документ, розробка та затвердження якого спровокували новий, підприємницький Майдан.
— Ми сьогодні детально вивчаємо Кодекс, ухвалений в остаточній редакції і підписаний Президентом. А чи треба було створювати єдиний документ, такий, як Податковий кодекс? Однозначно, так. Те, що економіку слід виводити з тіні, — це теж очевидно. Те, що треба стримати функції контрольних структур, я думаю, теж зрозуміло. Податковий кодекс має створювати певний баланс взаємин, як держави, так і бізнесу. Хотілося б, щоб це питання було врегульоване кодексом.
Наскільки я розумію, виходячи з меморандумів, підписаних підприємцями й урядом, уже є розуміння того, як рухатися далі. Спірний момент — спрощену систему оподаткування поки що вивели за рамки процесу реформування й потім, імовірно, напрацьовуватимуться спільні рішення. Але я пропонував би одну норму включити до якогось нормативного документа (можливо, до того ж таки Податкового кодексу) — відповідальність за неякісні перевірки контрольних органів. І це не стосується лише податкових інспекторів. У нас в країні, якщо не помиляюся, 80 контрольних структур.
І якщо прийшов інспектор і неправильно, некоректно склав акт, він мусить нести за це відповідальність. Необхідно, щоб кожний чиновник розумів, що, прийшовши на перевірку, він мусить поводитися грамотно й неупереджено.
Що стосується Бюджетного кодексу, то можу сказати, що деякі новації, які наповнюватимуть місцеві бюджети, там є. Подивимося за підсумками 2011 року, як система впровадиться. Тоді можна буде говорити предметно про її плюси, мінуси, а також про те, як коригувати стосунки центру та територій.
— Як ви вважаєте, Податковий кодекс залишає багато лазівок для зловживань з боку чиновників-корупціонерів?
— Перш за все треба дерегуляцію провести. Але тут теж є тонка грань. Необхідно створити такі правила, щоб підприємцеві жилося простіше, зрозуміліше, і щоб він не змушений був порушувати закони. Це з одного боку. З іншого — треба створити єдині правила, щоб не ввергати країну в хаос. Йдеться про те, щоб усе було чітко регламентовано й усім зрозуміло. Це абсолютно неправильно, коли підприємець два роки оформляє землю. Не тому, що він щось не розуміє, а тому що система забюрократизована до неможливості, коли буквально все залежить від рішення чиновника.
Я вважаю, щоб перемогти основи корупції, необхідно в першу чергу мінімізувати вплив чиновника на ухвалення тих чи інших рішень. До речі, ми у Вінниці певною мірою це зробили. У грудні 2009 року ми отримали від британської компанії BSI сертифікат ISO за системою протидії й запобігання корупції. Йдеться про те, що прописуються чіткі алгоритми дій кожного чиновника. Це все ретельно відстежується внутрішніми аудиторами. Є також аналітики, які оцінюють ризики. Ведеться чіткий контроль обробки інформації й звернень громадян. Більше того, існують чіткі механізми дій кожного чиновника в разі, якщо його провокують на отримання хабара. Також ведеться суворий контроль відмов. Наприклад, підприємець звернувся, щоб отримати дозвіл «Х». І ми розуміємо, що не чиновник вирішує, які треба для отримання цього дозволу зібрати документи, скільки часу це займе і так далі Це вирішується встановленою системою. Фактично чиновник виконує функцію оператора. До того ж, у нас також встановлена система зворотного зв’язку, коли підприємець, знаючи свій ідентифікаційний код, може зі свого домашнього комп’ютера зайти й подивитися, де знаходиться його документація зараз. Є процедури (це все прописано програмою), які ми проходимо за 3, 5, 15, 30 днів. Наприклад, програмою прописано, що видача документів має відбутися на 15-й день. Якщо цього не станеться, я не заздрю чиновникові, в якого стався такий збій.
— Скільки часу й коштів потребувало впровадження цієї надзвичайно важливої для суспільства системи?
— Впровадженням цієї системи ми займаємося з травня-червня 2006 року. Ми запросили іноземних фахівців, які двічі на рік проводять аудит системи. До речі, тиждень тому таємно від нас приїхали аудитори. Вони намагалися дати хабара чиновникові за вирішення якогось дрібного питання. Дуже приємно, що в них це не вийшло. Лише тоді, коли повний аудит було проведено, вони прийшли до мене зі звітом. До речі, звіт вони надають не лише нам. Вони передають його в свою компанію, де вирішують, гідні ми сертифікату відповідності міжнародним стандартам чи ні. На сьогоднішній день, на наше щастя, факти корупції не зафіксовані. Хочу уточнити, що таку сертифікацію в Україні пройшов лише виконавчий комітет Вінницької міської ради.
Для того, щоб знищити основи корупції, серед іншого необхідно, щоб чиновник був самодостатнім. Тоді в нього не буде бажання зазирати в чужу кишеню. У цілому ж, боротьба з корупцією — це цілий комплекс заходів.
— У інтерв’ю «Дню» рік тому ви говорили про те, як негативно позначається в регіонах конфлікт за лінією Президент — уряд. Тепер ключові фігури виконавчої влади змінилися, гострих конфліктів також немає. Чи змінився клімат на місцях у зв’язку з цим?
— Конфлікт — це апріорі деструктив, який руйнує країну, суспільство, та все руйнує зсередини. Я вважаю абсолютним позитивом те, що влада не конфліктує, а намагається працювати. На сьогоднішній день Парламент, уряд і Президент знаходяться у спільній позиції з погляду напрацювання й ухвалення рішень, і, вважаю, в усіх нормальних людей сьогодні має бути настрій на те, щоб працювати й ще раз працювати. Тим паче, що основи для цієї роботи є. Як буде далі, наскільки ефективними будуть рішення, що приймаються? Життя покаже, а люди оцінять.
— Цікаво було б почути вашу оцінку зміненого виборчого законодавства, довкола якого було безліч дискусій.
— Перш за все, хотів би нагадати, що раніше регіональні вибори проходили спільно з парламентськими й головна увага була прикута саме до виборів до ВР. А на сьогоднішній день муніципальні вибори мають загальнодержавне значення, й це вкрай важливо. Переконаний у тому, що сильне місцеве самоврядування — це шанс для України. Ми маємо враховувати успішну практику різних країн і рухатися шляхом посилення місцевого самоврядування. Я завжди наводжу, як приклад, Польщу, де проведена досить успішна реформа місцевого самоврядування.
На мій погляд, для України критично важливо провести грамотні реформи, зокрема, й місцевого самоврядування. Реформу, яка, окрім іншого, дасть представникам місцевої влади, обраним людьми, ухвалювати рішення на тому рівні, де вони виникають. Тепер, на мій погляд, найголовніше. Я б дуже не хотів, аби ми весь час займалися розв’язанням проблем. Я б хотів, щоб ми вибудували роботу (від маленького села до великих мегаполісів) так, щоб працювати виключно на розвиток. На те, щоб ці проблеми не виникали в майбутньому. Це дуже важливо. Але для цього потрібні, по-перше, повноваження, по-друге, ресурси.
— Сильне місцеве управління за версією Володимира Гройсмана — це...
— Це, в першу чергу, величезна відповідальність. Плюс до цього — повноваження, що дозволяють вирішувати завдання розвитку конкретного міста, й достатні фінансові інструменти для наповнення міської скарбниці. Я розумію, що передання певних повноважень з центру на місця — це ризик. Ризик того, що далеко не всі з цими повноваженнями впораються. Але система слабких вимиє, а сильні залишаться. І, знаєте, можливо, це як щеплення. Так, можливо, нам доведеться рік-два перехворіти, заради колосально потужного кінцевого результату. А результат? Це добрі дороги, добрий житловий фонд, якісна вода, послуги ЖКГ. Результат — це коли створюватимуться сучасні підприємства, де люди отримуватимуть гідну оплату своєї праці.
— Скільки часу для цього потрібно?
— Я думаю, що за наявності інструментів це можна зробити протягом 10 років. Але досконалості немає межі, й удосконалювати зроблене треба завжди. Найголовніше — не стояти на місці. Якщо ми, скажімо, через 10 років щось зробимо й зупинимося — це абсолютно неправильний шлях. Нам не можна стояти на місці, нам слід йти вперед і вдосконалюватися, тому що за результатами нашої роботи стоять живі люди.
— Закон про вибори ви не прокоментували.
— Тепер, що стосується виборчого закону. Авжеж, він не ідеальний. Хоча б тому, що ухвалювався дуже оперативно. Наприклад, уперше запроваджена норма, коли кандидат на посаду мера має обов’язково висуватися від якоїсь партії. Не вважаю цю норму чимось позитивним. Я, наприклад, не бачу себе в ролі політичної фігури. Я людина, яка працює в конкретний час у конкретному місті на вінничан. І я хочу це робити максимально ефективно і якісно. А політична діяльність... Я не хотів і не хочу займатися політикою.
— У вас, до речі, за підсумками виборів, своя більшість у міськраді.
— Так, і це дуже важливо. Тому що ми спільно працюємо на конкретний результат, а не вирішуємо конфлікти всередині депутатського корпусу. Конфлікти, які, як правило, не мають нічого спільного з інтересами міста й городян. Ці конфлікти базуються на особистих інтересах різних груп. І чим більше цих груп, тим гірше для міста.
— Будете втретє балотуватися на посаду мера Вінниці?
— Ви знаєте, коли я йшов на вибори вперше, озвучив одну тезу, яку й сьогодні хочу повторити. Я працюватиму доти, доки відчуватиму, по-перше, підтримку людей, по-друге, свою ефективність. Саме ці два компоненти гратимуть ключову роль в ухваленні рішення, йти далі чи ні. Я йшов на вибори, щоб працювати на це місто вірою й правдою. Ця правда для мене дуже й дуже важлива.
